Термін «Свобода» має безліч різних тлумачень. Свобода волі людини, громадянські свободи, духовна свобода особистості. Поза цим, звичним для вуха словом неможлива етика, неможлива філософія, неможлива юриспруденція. Неможлива сама дійсність такою, як ми її сприймаємо. Тож цілком зрозуміло, що впродовж віків виникала потреба людини у Її втіленні. Втіленні в барвах, на письмі, в музиці та в камені. У випадку, про який піде мова, — в суміші бетону та вапна. Проте...
Мова піде про львівську статую Свободи, що в деяких інших джерелах має назву «Галицької Ощадливості». І хоча суперечки тривають і щодо назви, й щодо авторства скульптурної групи, що є вінцем фасаду будинку за адресою проспект Свободи, 15 у Львові, та більш знаменної фігури для міста годі й шукати. І не лише завдяки співзвучності Свободи у короні на даху культової (з огляду на призначення) споруди та назви головного проспекту міста Лева, — а радше, через дивовижну потребу українців загалом, та галичан зокрема, ту свободу в собі (у себе) мати. У всіх Її вимірах й у різні часи. У будь-якому Її тлумаченні. Та бодай в одному втіленні в камені, навіть якщо той камінь штучний. Кожен житель цього міста буде з суто галицькою завзятістю вас переконувати, що Свобода штучною не буває. Та чи є в цій суперечці сенс, коли події останнього півріччя в Україні переконливо довели справедливість цієї тези усьому світові.
Сьогодні в ці дні на шпальтах західних ЗМІ про події в Україні пишуть не інакше, як про «найвизначніші у ХХІ столітті». І хоча новітнє століття лише почалося, й більшість із читачів можуть скептично зауважити, що такі промовисті заголовки в новинах є не чим іншим, як публіцистичним перебільшенням, та все ж... Мусимо визнати, з огляду на зріст американської «куми» нашої української «Свободи», — перебільшення притаманні світові поза межами нашої держави. Зокрема — в слові. Натомість — у скульптурі.
Та чи доцільно вести мову про перебільшення в сенсі існування свободи як такої? У сенсі значення Її постаті. Прагнення Її... У рисах обличчя львівської Свободи на проспекті з Її ім’ям та нью-йоркської Свободи на тотожному за назвою острові спостережливе око глядача розпізнає багато спільних рис. І хоча мірило цих двох скульптур різне, проте ліпили Їх з одного «обличчя». Із одним і тим самим прагненням. Із однією та тією ж тугою. Із споконвічною жагою. Ліпили з обличчя вільної жінки. Із прагненням мати вибір — мати можливість обирати. Чи то з мужів навколо на посаду гідного чоловіка, чи то у виборі, що не до обрахунку — поміж сільським господарством та промисловістю, що уособлюють у собі постаті в обіймах галицької Зірки — ощадливої, квітучої, та, з огляду на мужню підтримку, цілком успішної та впевненої у своєму місці на чолі міста Панянки.
Щодо віку, то мусимо визнати, що американська сестра не лише зростом нівроку (93 метри з постаментом), а й по роках випереджає Галичанку. З незначною, як для скульптури, різницею в п’ять років, та хто ж їх рахує, коли йдеться про Жінок. Галичанкою опікувався та став Їй за хрещеного батька знаний скульптор, автор багатьох споруд у місті Лева, італієць із діда-прадіда Леонард Марконі. Задум створити статую Свободи у жіночому втіленні як символ незалежності й демократії належить французькому юристові та вченому Едуарду Рене Лефевру де Лабулайе. Життя в американську Красуню натомість надихнув француз Фредерік Огюст Бертольді, першу працю над формами котрої й сьогодні можна побачити на власні очі в Люксембурзькому саду неподалік від Ейфелевої вежі, автор котрої, як справжній француз, не зміг оминути спокусу й собі долучився до граційного виходу в Новий Світ молодої Протеже. Це завдяки його вишколу нью-йоркська кобіта й сьогодні дивує глядачів своєю стрункою статурою та, водночас, міцною поставою, він створив чавунно-сталеву опору та каркас. А от «сукно» з мідного волокна замовили в Росії. Чи то на теренах сучасного Башкортостану, чи то на Нижньотагільскому мідноплавному заводі, — достеменно те невідомо. Найбільший на той час фундамент залили Свободі під ноги німецькі підрядники. Значній фінансовій допомозі в організації свого балу коронована Красуня завдячує знаному меценатові та видавцю за сумісництвом New-York World, панові Пулітцеру. І хоча трохи пізніше 1903 року) на п’єдесталі з’явилася бронзова пластина з сонетом Емми Лозарес під назвою «Новий Колос», та під час свого першого балу 28 жовтня 1886 року серед присутніх були лише дві особи жіночої статі — восьмирічна донька Лессенса та дружина Огюста Бертольді. Проте ланцюги було символічно розтрощено ніжною (у десятки тонн) п’ятою, і «Свобода, що осяює світ», розпочала своє світське життя впевненою ходою. Із благословення таких різнобарвних батьків, а може, саме їхній різноманітності завдячуючи своїй красі та вдачі...
Щодо львівської Панянки — усе, як і годиться камерному місту, було значно скромніше. 1891 року Леонард Марконі закінчив скульптурну групу з трьох осіб під назвою «Ощадність» на аттику будівлі Галицької ощадної каси (зараз «Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України»), чим, певно, і була обумовлена назва композиції. З часом, і те не дивно, з огляду на місцеву ментальність, якось сам по собі додався прикметник «Галицька», та попри тяжкі часи і занедбаність у радянську руїну, українська «Свобода» в порівнянні зі своєю рідною сестрою має доволі символічне товариство двох чоловіків і радше володарює, аніж проголошує, швидше панує, аніж крокує в майбутнє. Панує над містом Лева. Володарює над свідомістю українців. Усіх. Так, ніби посміхаючись над злиднями історії українських земель. Стискаючи в обіймах чоловіків і пророкуючи добробут і плідність, що в усі часи були пліч-о-пліч із Нею. Свобода, що зв’язала не ланцюгами, а лагідними обіймами по всіх світах Нових та Старих, людей із свободою в душах і в крові, cпокусила до єдності усіх, хто має гідність промовляти одне до одного українською мовою, не зрікся ані своєї землі, ані коріння, що сягає стародавніх мурів попід будівлями в самому серці українських міст і селищ. Зокрема міста Лева, що позичив успадковану корону з лицарською гідністю вподобаній на балу Красуні, прирікаючи українців на вічну спрагу до Її обіймів. Обіймів свободи. Свободи понад усе. До скону та в усі часи...
Андрій ПАРУБІЙ, секретар Ради національної безпеки й оборони України:
Прийти на вибори — це підтримати українську концепцію і чим більша буде явка в усіх куточках України, тим буде більш вагомий ефект легітимної влади й української перемоги над Путіним
