Була на Україні така людина — Сергій Васильович Ківалов. Пам’ятаєте? Я теж не пам’ятаю. Точніше, не пам’ятав до сьогоднішньої ночі. А потім раптом сплив цей Ківалов звідкись із глибин моєї підсвідомості й угвинтився мені прямо в мозок.
У світовій політичній історії Сергій Васильович залишився назавжди завдяки гаслу, з якого фактично почалася українська Помаранчева революція: КІВАЛОВ, ПІДРАХУЙ! Насправді нічого особливо образливого чи провокаційного в цьому заклику не було: «пiдрахуй» означає те ж саме, що «полічи». Ківалов був головою української ЦВК, і саме при ньому сталися скандальні президентські вибори 2004 року, які повністю перебрехали результати й були вкрадені прибічниками Януковича.
З вимоги перерахунку, врешті-решт підтриманої українським Верховним Судом, почалася революція. Потім було переголосування в «третьому турі», стояння на Майдані, «Ю-щен-ко! Ю-щен-ко!», ну і все інше, що ви вже й так добре пам’ятаєте. Ось, власне, я й ставлю тепер питання. Чи слід нам зробити гасло «ЧУРОВ, ПІДРАХУЙ!» основною вимогою протестного руху в ці післявиборні дні?
З одного боку, це абсолютно природний розвиток подій. Вимога провести відкритий, гласний, підконтрольний виборцям, зрештою, чесний підрахунок голосів за цих обстав є абсолютно очевидною, неминучою, обов’язковою. Це начебто така політична гігієна. Як руки мити. Але з іншого боку — хіба можливо чесно підрахувати результати ганебних виборів?
Чи можливо чесно підрахувати результати виборів, які почалися з відмови в реєстрації більшості політичних партій і об’єднань, які хотіли взяти участь у політичних перегонах? Точніше, навіть не так: вони почалися ще раніше — з прийняття виборчого законодавства і законодавства про політичні партії, яке повністю виключає можливість повного й адекватного представництва політичних організацій у виборчому процесі.
Просто тому, що партію в сьогоднішній Росії зареєструвати в принципі неможливо, якщо в ініціаторів немає адміністративної підтримки з боку держави, тобто правлячого угруповання. Чи можливо чесно підрахувати результати виборів, які пройшли в обстановці тотальної брехні, демонстративного презирства до закону, зухвалого нехтування навіть найпростіших, базових правил чесної гри?
На цих виборах урядовці відкрито використовували свій службовий ресурс, гребли прямо лопатою скільки їм хотілося бюджетних грошей, вживали на брудну справу всю потужність державного чиновницького, військового, адміністративного потенціалу. Все йшло в хід для того, щоб зіграти на злодійкувату лапу «Единой России».
На цих виборах не йшлося про рівність доступу кандидатів до виборців, до преси, до інформаційних каналів. На цих виборах суд і прокуратуру було перетворено на слухняний інструмент злочинного і безсовісного начальства, яке холоднокровно і нахабно порушувало закон день за днем, крок за кроком, ухвала за ухвалою. Що там таке особливо чесне Чуров може тепер, після всього цього, ПІДРАХУВАТИ?
А нам же потрібно, щоб він ПІДРАХУВАВ брехливий результат брехливих виборів між брехливими партіями-маріонетками?
А навіщо це тепер?
Ні, Чуров.
НЕ ПІДРАХУЙ.
Запізнився ти, Чуров, зі своїм ПІДРАХУЄМ.
Тепер — висновок, який тут напрошується.
Нам потрібен не новий ПІДРАХУЙ, а нові вибори. Вибори, які почнуться спочатку. Вибори, які будуть чесними з вихідної точки. І які пройдуть під нашим спостереженням і нашим контролем.
Яким таким нашим?
А ось нашим — громадян Росії! Виборців!
