На вихідних у Львові відбулася масштабна конференція Lviv Outsoucing Forum. Близько сотні керівників провідних ІТ-компаній дискутували про місце України на світовому ринку інформаційних технологій (ексклюзивні коментарі та інтерв’ю читайте на сторінці «Економіка» вже у наступному номері «Дня»). Досить несподіваним було побачити серед учасників напівзакритої ІТ-тусовки народного депутата, а особливо того, який не є членом профільного «ІТ»-комітету. Бютівця Михайла Хміля, який є член комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, як він сам пояснив «Дню» у розмові, на зустріч привела дружба з президентом провідного ІТ-підприємства Львова SoftServe Тарасом Кицмеєм. За сім років, які пан Хміль очолював Львівський центр зайнятості (з 2005 по 2012 рік) саме це підприємство працевлаштувало багато львівської молоді. Розмову з нардепом ми почали з «профільного» для нього питання — гуманітарних вантажів, які нині застрягли на українському кордоні.
— Проблема розмитненням гуманітарних вантажів надзвичайно гостра. Кабмін розформував міжвідомчу урядову комісію з питань гуманітарних вантажів, не створивши іншого реального органу, який мав би цим займатися. Просто переклали функції цієї комісії на Міністерство соціальної політики. Те, в свою чергу, не розробило ніяких додаткових механізмів, яким чином це впроваджувати.
Практично з жовтня минулого року питанням гуманітарних вантажів не займався ніхто. За цей період на кордонах зібралося 519 таких вантажів. Серед них, зокрема, й подарунки дітям до Святого Миколая. Більшість із них, я думаю, вже зіпсувалася.
— Після того питання до міністра Королевської під час години уряду у Верховній Раді ситуація зрушила з місця?
— 20 березня ми провели комітетські слухання, на які запрошували міністра. Щоправда, вона не прийшла. Був її заступник. Але ми ще раз відверто озвучили це запитання.
Уряд, щоб не допустити міжнародного скандалу, вже натиснув на міністра соціальної політики. 21 березня таки було розмитнено частину вантажів. Але Королевська перебільшила: з трибуни Верховної ради вона сказала, що розмитнили 220 вантажів, а насправді є лише два протоколи, один — на 53 вантажі, другий — на 33. А 420 вантажів далі стоять на кордоні.
— Як реагують на цю ситуацію донори, які надавали гуманітарну допомогу?
— Категорично негативно. Вони не розуміють, чому керівництво України, яке підписало різні зобов’язання, в тому числі міжнародну угоду про безперешкодне просування гуманітарних вантажів, відверто саботує їх.
— Які конкретно організації зверталися до вас із обуреннями?
— Я займався гуманітарними вантажами львівського відділення громадської організації «Оселя», яке отримало обладнання під соціальний гуртожиток для безпритульних. Цей вантаж їм відправляли німці та фінська громадська організація. На засіданні нашого комітету був представник донора з Нідерландів.
— Наскільки гострим, на вашу думку як народного депутата, є питання проникнення контрабанди під виглядом гуманітарних вантажів?
— Справді, було багато повідомлень, що контрабандні товари проходили в Україну під виглядом гуманітарної допомоги. Але це не є питанням відповідальності громадських організацій. Сьогодні їм усім заборонили отримувати гуманітарну допомогу. Але багато з них дійсно виконують соціальні функції: є організації, які допомагають інвалідам, хворим на цукровий діабет, ВІЛ-позитивним, безпритульним... Це — питання контролю держави за дотриманням законодавства, і не більше. Серед тих, хто погоджує ввезення гуманітарного вантажу на територію України, є представники Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Міністерства доходів та зборів. І я не розумію, яким чином вони можуть пропустити контрабанду. Це елементарне невиконання ними своїх прямих обов’язків. Вони дають свої резолюції, перевіряють ці вантажі... Як контрабанда може проходити за таких умов?
Якщо в держави є механізми виявлення контрабандного товару в комерційному вантажі, то чому цього не можна зробити в гуманітарному?
Проблема — в елементарній відсутності політичної волі влади у вирішенні питання контрабанди.
— До теми політичної волі, пане Михайле, чи готова опозиція сьогодні облишити політичні баталії й піти на тривалий компроміс із владою заради підписання угоди щодо асоціації з ЄС?
— Те, що угода про асоціацію з Європейським Союзом нам потрібна, це однозначно. Іншого варіанту нема. Я сам колись вчився на Заході, жив там. Ми повинні жити за стандартами європейської демократії.
Мене турбує питання (от зараз піст) взаємного прощення. Є два сусіди. Один живе за правилами. А інший — злочинець. І в один момент їм кажуть: для того, щоб ви могли розвиватися далі, забудьте про свій колишній стиль поведінки, беріть домовляйтесь, у вас — рівні умови, і живіть далі. Чи це коректно?
— Залежно від того, що на кону?
— Згоден. Можливо, заради цієї вищої ціни, заради збереження держави і встановлення чітких, зрозумілих демократичних правил гри на цей компроміс треба йти. Але, повірте, мені, чи якійсь умовній людині «Х», буде прикро, що нам доведеться постійно спілкуватись і працювати з людьми, які, грубо кажучи, крали...
— Ви ж не просто умовна людина. Ви — політик, народний депутат. У такому разі, можливо, потрібно керуватись інтересами держави? Подивіться, скільки сигналів нам зробив уже Євросоюз, на які поступки пішов. Вже навіть список умов підписання угоди скоротили до 11-ти. Мовляв, хлопці, вже хоч щось зробіть, щоб ми вас взяли. А що робить опозиція?
— Тут я згодний. Треба забути все, що відбувається, і однозначно проголосувати всі вимоги, які висуває ЄС щодо асоціації. Іншого немає.
— То ви помічаєте, що інтереси влади в питанні інтеграції співпадали сьогодні з інтересами держави, а відтак — й інтересами опозиції? Риторика Кремля, останні переговори Януковича з Путіним, випади, які собі дозволяє російська преса щодо української влади...
— Я не виключаю, що наша діюча влада загралася. Не сформувавши чіткої візії в одному напрямку, фактично зруйнувала інший. Небезпека в тому, що коли розсунуться дві плити, ти попадеш у прірву.
От, наприклад, питання зовнішньої міграції. Я аналізую законодавчі акти, які приймають наші сусіди. Польща спрощує систему в’їзду для тих, хто має карту поляка (а це — половина Західної України), скорочує час отримання громадянства з п’яти до трьох років. Тобто поляки починають затягувати громадян. Ясно, що із Заходу вони не затягнуть, тому беруть з України. У РФ: передвиборчі обіцянки Путіна —щороку Росія має отримувати 300 тисяч легальних мігрантів, яким у перспективі сприятимуть в отриманні громадянства. Ми бачимо активну політику східного сусіда, і таку ж — західного, а паралельно — абсолютну відсутність міграційної політики в Україні: у нас немає навіть закону про захист наших трудових мігрантів.
Напрям трудової міграції — це найбільш об’єктивний індикатор тих економічних процесів, які відбуваються в країні, а не інвестиції. Уряд звітує про близько 5 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій в Україну. Сума ж коштів, перерахованих через системи переказу коштів заробітчанами в Україну, у 2012 році склала близько 4 мільярдів доларів. А в 2011 ця сума складала майже 8 мільярдів доларів.
Яка перша думка прийшла в голову державі? Прийшли 8 мільярдів доларів, які не оподатковуються. І от почалось: обмін валюти з паспортами, податок на переказ тощо... І цей заробітчанський сектор миттєво відреагував скороченням у два рази. Це не означає, що люди припинили перераховувати гроші в Україну, просто вони передають їх тепер нелегальними шляхами.
