Про результати піврічної роботи президентської команди, можливі конституційні зміни, особливості місцевих виборів, проблеми парламентаризму, забезпечення безпеки України говоримо із заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України, відомим політологом Дмитром ВИДРІНИМ:
— Дмитре Гнатовичу, півроку минуло з часу, коли нова команда на чолі з Віктором Януковичем прийшла до влади. На вашу думку, чи змогла вона скористатися тією довірою людей, яка зазвичай притаманна багатьом після перемоги президентів для проведення обіцяних реформ? Який результат роботи за минулий час?
— Є результати технологічні й є результати електоральні. Інколи вони збігаються, а інколи — ні. У цій ситуації, на мій погляд, є прямий перетин цих результатів. Технологічний результат полягає в тому, що в країні відновлено конституційний устрій, а якщо говорити звичною мовою — лад. Хоча ми можемо про це говорити з великою натяжкою, але явні тенденції в цьому напрямі помітні. Тепер уже ясно, до кого звертатися, якщо виникають проблеми на рівні комунальних послуг, прийому дітей у виші, захоплення присадибних ділянок, неадекватного реагування, наприклад, структур міліції на ті або інші вчинки тощо. Тобто відновлено систему ухвалення рішень.
Я пам’ятаю ситуацію семимісячної давності, коли практично жодне рішення будь-якого рівня не виконували. На місцевому рівні його блокували різноманітністю політичних груп, які контролювали місцеві органи влади, а на вищому — суперечностями в трикутнику між парламентом, Кабміном, президентом. Будь-яке рішення президента торпедував Кабмін, Кабміну — президент, Кабміну й президента — Верховна Рада. Сьогодні лад відновлено. І це головний плюс діючої влади.
Як це перетинається з електоральними настроями поки важко сказати, оскільки ні соціологія, ні фокус групи, ні щось інше не є останнім критерієм, таким є лише вибори. Місцеві вибори 31 жовтня стануть першим тестом влади на її міцність, адекватність і відповідність інтересам людей. Поки ж ми можемо орієнтуватися лише на соціологію, яка показує, що рейтинг діючої влади не просто високий — він ще має, хай і невелику, тенденцію до підвищення. Через два місяці ми отримаємо оцінку суспільства за роботу влади.
— Так, наведення ладу це добре, але тут дуже важливі методи. З цим якраз у діючої влади проблеми, бо ряд її попередніх рішень і дій порушували закон. Більше того, від представників владного Олімпу по черзі звучать заяви про необхідність змінити Основний Закон. У Конституційному Суді зараз знаходиться подання про законність змін Конституції 2004 року. Чи є необхідність змінювати Основний Закон? Чи принесуть ці зміни користь українській владі, а головне — суспільству?
— Нещодавно читав вислів одного відомого американського політолога, який, на нашу думку, може виглядати досить цинічно, та зате якоюсь мірою відображає реалії нашого часу. Він сказав: «Іще 20 років тому політика була мистецтвом дотримання законів, а сьогодні політика стала мистецтвом порушення законів. При цьому, надання цьому порушенню відтінку легітимності». Відзначте, це говорить представник найцивілізованішої й найдемократичнішої системи у світі.
Я гадаю, у світі щось відбувається. Те, що ми наразі не можемо описати у вигляді законів, регламентів і процедур, тому виникає необхідність маневрування не за допомогою законів, а між законами. Сьогодні виникають дуже швидкі виклики, на які закони не дозволяють також швидко відповідати. Пам’ятаєте, у тих самих Сполучених Штатах виникла проблема із сибірською чумою. Тут же з’явилася ілюстрація, яка була заборонена Конституцією й американськими законами. Та ж історія із загрозою тероризму. Одразу ж було створено систему тотального прослухування телефонних розмов, що теж суворо забороняє американська Конституція. Мабуть, глобальна система діючої влади відстала від технологічних способів розвитку світу, які використовують не лише добрі сили, але й, на жаль, злі.
Наприклад, той же мобільний зв’язок або інтернет суттєво підвищує можливості не лише добрих сил світу, а й злих. Інколи злочинці користуються інтернетом навіть активніше, ніж ті, хто стежать за порядком. Я приблизно два або три роки тому був у одному з обласних підрозділів СБУ. Так от, вони мені кажуть: «У нас ліміти на інтернет, тому ми звертаємося в приватні структури, аби ті дозволяли нам користуватися своїм інтернет-трафіком». Оскільки злочинці мають необмежений доступ до інтернету, а правоохоронні органи — обмежений, виникають нові виклики, на які відповісти згідно із законом, включаючи кожну кому, складно. Це стосується й США, й Європи, й України.
Щодо зміни Конституції. Гадаю, найближчим часом це не станеться. Тому що є принцип, який сповідують прагматики: не ламайте те, що працює. Регіонали й сили, що долучилися до них, навчилися працювати з тією політичною системою, яка дісталася їм від попереднього режиму й яку вони вдосконалили. Я маю на увазі, перш за все, роботу коаліції. Причому коаліції як коаліційного тіла, так і в режимі ситуативних попутників. Ця система працює непогано. Потрібно ситуативно проголосувати якийсь принципово важливий закон, завжди знаходяться голоси. Тому йти, умовно кажучи, по якихось граблях, політичних трупах, великих грошах, утоптуючи їх у багно, заради ефемерної конституційної більшості, недоцільно й непрагматично.
— Під час виступу у Верховній Раді, присвяченому 20-річчю прийняття Декларації про державний суверенітет, Леонід Кравчук досить емоційно заявив, що парламент перетворився на філію президентської адміністрації або орган «чого бажаєте, те й натиснемо». Чи згодні ви з діагнозом першого президента України?
— Дуже часто, на жаль, у словах Леоніда Кравчука звучить не мудрість, а заздрість, ревнощі, нереалізовані політичні амбіції. Не вийшло в першого президента стати над сутичкою, тобто бути певним мудрим арбітром, який доносить цілком об’єктивні, чіткі, незаангажовані висновки.
Я гадаю, що парламент — це не просто політична структура або політична гілка влади, це корпорація зі своїми корпоративними інтересами й етикою. Будь-яка корпорація володіє деякою імунною системою, інстинктом самозбереження, тому вона не піде на самогубство. Якщо Верховна Рада виконуватиме, як кажуть самі парламентарі, вказівки якогось «шнурка» з бюрократичної структури, це означатиме загибель парламенту як корпорації. Тому, я вважаю, що між парламентом і президентом має бути взаємодія, але не на рівні чиношанування «чого бажаєте», адже це закінчиться самогубством парламенту. А оскільки в парламенті не помічено людей, схильних до суїциду, окреслення першого президента завищені.
— Але ж люди в парламенті елементарно перекуповуються. Вибрані за одними списками, вони сьогодні представляють абсолютно інші інтереси, явно не тих, хто їм довіряв мандати.
— Я неодноразово казав, що Верховну Раду необхідно переобрати, тому що кожен парламент є зліпком свого політичного часу. Нинішній парламент є зліпком трирічної давності, отже, він відображає розклад сил того часу. Політичний час змінився, тому формальна матриця парламенту не відповідає реаліям сьогодення. Я дуже сподівався, що склад Верховної Ради буде переобрано цього року, але цього не сталося. У мене ще залишається надія, що він може бути переобраний на початку наступного року.
— Низка відставок у владній команді показала, що не все так добре в «монолітній» Партії регіонів. Існує безліч суперечностей. Між якими основними групами впливу йде боротьба? Чи варто очікувати відставки прем’єр-міністра Миколи Азарова цієї осені?
— У нас чомусь уважають, що протиріччя — це погано, а я, як людина з класичною філософською освітою, вважаю, що суперечності — це добре. Тому що на філософському факультеті Київського університету мене вчили, що вони — це головне джерело розвитку будь-якої системи: економічної, політичної, навіть естетичної. Є протиріччя, значить, система жива, у неї є потенціал розвитку.
Я кваліфікую сторони суперечностей не по прізвищах, а по навичках. Мені здається, що зараз головний вододіл протиріч у владі пролягає між тими, хто якось уміє працювати, і тими, хто імітує роботу. Тобто йде боротьба між імітаторами і реалістами. На жаль, у будь-якій владі велика кількість імітаторів, причому багато хто з них відомий ще до того, як їх запросять у владу. А запрошують їх, бо існують особисті й корпоративні домовленості. Умовно кажучи, ти допоміг нам на виборах, виступив яскраво на телебаченні, написав щось на захист, допоміг фінансово, значить, ти за це маєш право витягнути щасливий квиток і випробувати свій успіх. Невміння налагодити роботу в довіреній царині поступово очищатиме владу від імітаторів і паркетних пустунів, нарцисів. Хоча я не виключаю, що з очищенням одних імітаторів на їхнє місце можуть прийти інші.
— Місцеві вибори. Чи дозволять вони прийти до влади новим лідерам, партіям або навпаки — закріплять старі політичні сили?
— Новим партіям не вдасться прийти до влади, тому що існує норма закону, пов’язана з тривалістю їхнього існування, яка обмежує їхню участь у виборах. Звичайно, буде добре, якщо партіям, які не плавали на поверхні, усе-таки вдасться бути вибраними. Я недавно об’їздив Україну. Можу сказати, що нові лідери місцевого рівня поступово визрівають. Наприклад, чесних людей я зустрів у Великій Алушті. На вибори мерів там піде людина, яка народилася в Алушті й у якої брати й сестри теж народилися в Алушті. Я йому порадив нічого нового не вигадувати, а просто написати, що він і всі його рідні народилися в Алушті. Це може стати його головним гаслом. Тому що Україна втомилася від «варягів», які кочують із регіону в регіон і які не мають до цього регіону жодної життєвої та побутової прив’язки.
Нові люди з’являються, але як вони увійдуть до місцевих рад? Можливо, через старо-нові партії, які роками не були на слуху, а можливо, за допомогою покупки права у відомих партій виступати від їхнього імені. Але це не означає, що вони в цій партії розчиняться цілком, «без сухого залишку». У них збережеться своя психологія, політичний погляд на ситуацію, оточення, команди, що неминуче приведе до того, що вони вноситимуть свій власний і корпоративний елемент до політичного життя. Це дасть можливість розширити й урізноманітити нашу політику. Хоча, я гадаю, що ці місцеві вибори не стануть тією точкою біфуркації, здолавши яку, станеться радикальне оновлення української еліти. Напевне, радикальне оновлення почнеться під час майбутніх парламентських виборів.
— Україна на офіційному рівні задекларувала позаблоковий статус держави, який несумісний із продовженням перебування Чорноморського флоту в Криму до 2042 року. До того ж бюджет країни не передбачає розвиток Збройних Сил, що зазначає проголошений статус, більш того, гроші на армію після перегляду бюджету скоротилися. Наскільки, при такому стані справ, Україна здатна захистити свою безпеку?
— Перебування Чорноморського флоту на території України пов’язане, у тому числі, із складністю фінансування української армії. На цьому етапі ми позитивно розцінюємо російський Чорноморський флот, який можна використовувати в дружніх цілях. Сьогодні ми не маємо можливості утримувати сильний флот із флагманами, крейсерами тощо. Тому те, що ми маємо добрі відносини з Росією, яка пропонує нам низку спільних проектів (боротьба з морським піратством, захист наших транзитних можливостей), я розцінюю як колосальний плюс української дипломатії. Росія, таким чином, бере участь у забезпеченні безпеки України.
Щодо позаблокового статусу. Україна приймала його 20 років тому, тож потрібно запитати тих депутатів, які за нього тоді голосували: як вони погоджували позаблоковий статус з перебуванням Чорноморського флоту на нашій території?
— Ті ж депутати обмежили перебування ЧФ в Криму до 2017 року. До того ж Україна неодноразово проголошувала курс на вступ до євроатлантичних структур.
— Ще три роки тому ми створювали з Росії образ ворога. Ми скеровували додаткові зусилля для потенційного стримування штучно створеного агресора. Сьогодні ж цю проблему знято, що дозволить заощадити колосальні політичні й економічні ресурси.
— Незважаючи на повсюдні кадрові ротації з приходом до влади регіоналів, апарат Ради національної безпеки і оборони залишився без змін, за винятком призначення Нестора Шуфрича на посаду заступника секретаря РНБО. Тобто в РНБО працюють люди, призначені ще при Вікторові Ющенку. Чому, на вашу думку, «кадрові чистки» не торкнулися РНБО? Чи відомо вам про які-небудь плани Президента змінити склад апарату Ради національної безпеки і оборони?
— Це питання треба ставити тим, хто розробляє нову концепцію апарату РНБО. Зі свого боку, я впевнений, що необхідно реформувати не лише РНБО, а й усю управлінську владу в Україні. Сьогодні у світі виникають нові виклики, настав новий час, відповідно, мають бути нові апарати, з новими цілями, зі свіжими поглядами. Я вважаю, усі зміни, що стосуються РНБО, почнуться вже у вересні. Хто за це відповідатиме, я не знаю. Зрозуміло лише одне — керувати процесом буде Президент.
