У мене після навколонатовських подій минулого тижня виникла несподівана ідея. Давайте проведемо референдум на тему: приймати нам теорію Піфагора чи не приймати? А яка в Піфагора була теорія? — не пригадую, хоч застрель. Та й зрештою, чи має це велике значення? Головне — висунути й проголосувати. Ну, не хочете Піфагора — так давайте про теорію відносності Альберта Ейнштейна проголосуємо. Відповідає вона дійсності чи ні?
Мені серйозно почнуть пояснювати, що подібні речі на референдумах не вирішуються, що у вищих математиках, фізиках і хіміях народ мало що розуміє, бо це надто спеціальні галузі. «А на справах НАТО він добре розуміється?» — запитаю я скептиків, які сумніваються, що наш мудрий народ може відрізнити Піфагорову теорію від Ейнштейнової.
Я оце після бухарестського зібрання очільників країн — членів НАТО послухав трохи виступи промовців на організованому Партією регіонів мітингу. Особливо мене зворушив якийсь літній чоловік із зіркою Героя соціалістичної праці на піджаку. На жаль, не вловив ім’я, але з його слів зрозумів, що має стосунок до знаменитого «Південмашу». Якщо вірити його виступу, то підступні натовськи країни ніяк не можуть обійтися без нашого військово-промислового комплексу, але вони прагнуть бачити Україну в лаві своїх членів, щоб цей комплекс розвалити. Шановного промовця і його слухачів не бентежила явна відсутність логіки. Якщо НАТО з підлими намірами хоче бачити нас у своїх лавах, то чому тоді в Бухаресті Україні відмовили в приєднанні до ПДЧ? Якщо вони таки сплять і мріють бачити нас у своїх лавах, то який тоді сенс їм розвалювати наш військово-промисловий комплекс? Скоріше навпаки — вони б хотіли його розвивати, аби мати більші можливості для оборони.
Правду сказати, я не міг подібні балачки довго слухати — перемкнув на іншу програму. А ось мій колега Сергій Грабовський виявився терплячішим і навіть цілу статтю написав для «Телекритики» на тему компетентності учасників мітингів і їхніх організаторів. Він почув там чимало: від усяких дрібниць на зразок гасла «С нами Бог, а не натовський сапог» до віщувань якогось комуніста про натовську агресію у В’єтнамі і атомне бомбування Японії. Треба сказати, що натовські солдати не носять чоботи, а використовують набагато зручніші черевики. А до Японії і В’єтнаму НАТО не мало жодного стосунку. І подібні нісенітниці траплялися на мітингах на кожному кроці.
Головні сьогоднішні противники вступу до Північноатлантичного альянсу — Партія регіонів, яка, до речі, свого часу голосувала за підготовку до вступу в Альянс — твердять, що народ не готовий, що йому треба все роз’яснити, аби він зробив правильний вибір. Але роз’яснюють все таким чином, як згадано в попередніх абзацах. Верзуть якісь дурниці. Лякають народ страшилками на зразок «наших дітей там будуть вбивати за чужі інтереси», при цьому, звісно, мовчать, що, на відміну від СРСР, наших солдатів ніхто насильно за кордон не посилатиме, у миротворчих операціях беруть участь тільки професіонали і тільки добровільно. При цьому організатори таких мітингів мовчать і про те, що НАТО бере перед своїми членами серйозні зобов’язання у галузі оборони.
Теоретично можна собі уявити, що якась частина народу вважає: два помножити на два буде п’ять. Громадяни, звісно, мають право так вважати. Відповідальні політики мусять переконати їх, що вони помиляються. Політикани ж будуть підтримувати їх у їхньому невігластві, бо неосвічених легше за носа водити. І коли провести референдум на тему, якій цифрі дорівнює два помножити на два — чотири чи п’ять, то результат цього референдуму можна передбачити.
Тим більше рішення з такого серйозного і спеціального питання, як вступ до НАТО, вимагає надто серйозного аналізу, зважування всіх плюсів і мінусів у багатьох сферах. На це люди з вулиці просто нездатні. Не через те, що вони дурні, а просто об’єктивно не є фахівцями. На жаль, референдум при вступі до НАТО є обов’язковим. Втім, здіймаючи галас, Партія регіонів робить величезну справу. Вона привертає увагу суспільства до проблеми. Чим більше народу цікавиться питанням — тим більше людей можуть переконатися, що їм банально брешуть, що Альянс зовсім не такий страшний, як його малюють.
