На засіданні круглого столу спікер Арсеній Яценюк і лідери всіх п’яти парламентських фракцій домовилися домовлятися. Політична мирова угода про розблокування роботи головного законодавчого органу країни поки що не підписана. Над угодою робоча група працюватиме ще тиждень, а в понеділок лідери фракцій повинні отримати узгоджений документ. Нагадаємо, востаннє Верховна Рада провела сесійне засідання 13 лютого. Чи стане непоправною для Ради ця фатальна цифра, «День» поцікавився у відомого політолога Володимира ФЕСЕНКА.
— Володимире В’ячеславовичу, як ви вважаєте, сьогодні можна казати, що вже наступного понеділка політики знайдуть загальний шлях виходу з парламентської кризи і в історії з блокадою та повітряними кульками буде поставлена крапка?
— Принаймні те, що з’явилася надія на світло в кінці тунелю, це факт. Як колись казали, процес пішов, і, схоже, у всіх ключових парламентських гравців виникло бажання вийти з глухого кута, де вони опинилися внаслідок блокування. Інша річ, що, як часто буває в українській політиці, для остаточного рішення може не вистачити готовності до компромісу. З огляду на цей чинник, процес може дещо затягнутися, хоча зараз все-таки шансів на те, що компроміс буде знайдено, більше, ніж ще тиждень тому.
— Чинник розпуску парламенту, про який публічно говорив і спікер, і голова Секретаріату Президента, відіграватиме в нинішньому переговорному процесі, скажімо так, роль рушія?
— Безумовно, цей чинник впливатиме на свідомість перемовників, на їхнє розуміння політичної ситуації, на їхнє ставлення до пошуку компромісу. Однак, на мій погляд, йдеться не стільки про загрози з боку Балоги або, скажімо, Яценюка, скільки просто про можливість такого ризику. Всі дуже добре пам’ятають події минулого року й розуміють, що виключати можливість дострокового припинення повноважень Верховної Ради не можна. Хоча, з іншого боку, всі також розуміють, що зараз у Президента немає граничної необхідності вдаватися до крайніх заходів. Тому, гадаю, ризик розпуску враховуватимуть, однак навряд чи це буде вирішальним чинником на шляху пошуку компромісу.
— Наскільки вигідне зараз проведення позачергової виборчої кампанії для тієї або іншої політичної сили. І наскільки це вигідне країні, суспільству, чи не дуже важкий вантаж на бюджет — часті вибори?
— Чергове проведення виборів негативно вплине й на бюджетний гаманець (якщо можна так сказати), а це фактично наші загальні кошти, і на бюджет партійних спонсорів. І хоча дехто каже, що, мовляв, партійні спонсори можуть чи не кожного року проводити вибори, однак я в цьому не впевнений. До речі, поведінка деяких політиків-бізнесменів минулого року засвідчила, що не дуже-то їм і хочеться щорічно гратися у вибори і витрачати сотні мільйонів на політичні цілі. Тобто незацікавлених у проведенні таких виборів — досить багато. До речі, й суспільство втомилося, про що свідчать соціологічні опитування. Є ризик, що на нових виборах може поменшати явка виборців, а це вже загроза для нашої ще не дуже стабільної демократії.
— Існує думка, що недієздатний парламент може бути декому з політичних гравців вигідніший, ніж дієздатний. Скажімо, представник Президента у Верховній Раді Оксана Слюсаренко констатує, що подальше блокування роботи парламенту може бути вигідне фракції БЮТ. Як ви вважаєте, кому на сьогодні, з тактичної, зрозуміла річ, позиції, вигідніший парламентський клінч?
— Знаєте, парадокс у тім, що практично всім провідним політичним силам так чи інакше вигідна стагнація парламенту, його неробочий стан.
У Секретаріаті Президента заявили про інтерес БЮТ. З іншого боку, у противників БЮТ інтерес полягав у тому, щоб за допомогою блокування не затвердити програму уряду, а також ті кадрові рішення, які БЮТ хотів провести через парламент. Дехто каже, що Президенту вигідний узагалі непрацюючий парламент як свідчення того, що необхідно змінювати Конституцію й посилювати повноваження глави держави. Однак разом із тим нарівні з інтересом блокувати дії опонента через неробочий парламент існує також інтерес проведення через парламент «своїх» рішень: у Президента нагромадилося багато законопроектів, у БЮТ... До речі, підкоректований варіант бюджету необхідно найближчим часом затверджувати. Ну й не потрібно забувати про опозицію. Якщо не про всю, то, щонайменше, про Партію регіонів і блок Литвина. Той вівторок, коли дві години працювала Верховна Рада, засвідчив, що в принципі опозиція може за рахунок тактичних домовленостей із представниками коаліції досягати й проведення власних законопроектів. Я гадаю, зараз усі вже втомилися від гри «тягни — штовхай», від гри в блокування Верховної Ради і відчувають потребу в тому, щоб парламент, нарешті, запрацював. Інша річ, що для регіоналів потрібно знайти гідний мотив для відмови від блокування, щоб це не виглядало як поразка, як капітуляція.
— «Переформатування коаліції», — це словосполучення дуже часто злітає з вуст парламентаріїв і експертів. Наскільки, на ваш погляд, реальною є ситуація розпаду парламентської більшості в форматі БЮТ+НУ-НС і, головне, створення нової?
— І теоретично, і практично, і політично, і юридично можливо зруйнувати нинішню коаліцію. Ця, швидше, справа технологій і політичних, і юридичних. А ось сформувати нову парламентську коаліцію гранично складно, на мій погляд, практично неможливо, бо «Наша Україна» навряд чи зможе виступати в цьому процесі як єдиний суб’єкт. Там є прихильники коаліції з Партією регіонів, Блоком Литвина, але більшість у фракції є категоричним противником такого формату коаліції. Тому я не виключаю, що може припинити існування коаліція нинішня, однак не факт, що буде створена нова парламентська правляча більшість.
— Інакше кажучи, можна казати, що в парламенті народиться ситуативна більшість? До речі, деякі ваші колеги зазначають, що вихід із партії НСНУ п’ятірки депутатів означає, що де-юре коаліція є, а де-факто — її вже немає, оскільки вони, поклавши на стіл свій партійний квиток, навряд чи голосуватимуть в унісон із коаліціянтами.
— Це один із вірогідних варіантів розвитку політичної ситуації. Причому — найвірогідніший. Коли парламент на кілька годин запрацював, представники всіх політичних сил зрозуміли, що існує можливість використати механізми ситуативної більшості. Іншими словами, за рахунок домовленостей із політичними опонентами, причому з різними, можна провести свої рішення, або, навпаки — блокувати невигідні рішення. Йдеться не про блокування роботи парламенту, а просто про блокування тих або інших законодавчих чи кадрових рішень. Дійсно, може статися не юридичне переформатування коаліції, а фактичне, коли в парламенті діятиме ситуативна більшість, причому в найрізноманітніших форматах. В одному форматі можуть спільно голосувати, наприклад, БЮТ із Партією регіонів чи з комуністами, в іншому — «Наша Україна» з Регіонами і блоком Литвина.
— Нарівні з вірогідними новими виборами чи створенням коаліції в новій конфігурації сьогодні активно обговорюється питання майбутнього нинішнього уряду, а точніше, — тривалість його життя. У тому, що кабінет Юлії Володимирівни не пропрацює весь відведений законом термін, схоже, не сумнівається ніхто, питання лише в тому, коли це станеться. На ваш погляд, коли?
— І теоретично, і практично це можливо як найближчими тижнями, так і найближчими місяцями, у випадку, якщо нинішні конфліктні лінії розвиватимуться й посилюватимуться, якщо, наприклад, у Верховній Раді буде ситуативна більшість, спроможна висловити вотум недовіри уряду Тимошенко. Словом, якщо буде політична кон’юнктура й велике бажання скинути Кабінет Міністрів Тимошенко, в принципі, це реально найближчим часом. Однак багато хто не виключає, що це може статися дещо пізніше, швидше за все, восени. Тобто для Тимошенко в часовому вимірюванні є дві зони ризику — найближчий місяць-півтора і восени, після літніх канікул.
— А як ви оцінюєте відносини Президента Ющенка і прем’єра Тимошенко 2008 року в порівнянні з 2005?
— Якщо говорити про першу половину 2005 року, то тоді починався політичний і психологічний конфлікт інтересів Ющенка й Тимошенко. А сьогодні якщо це не пік у розвитку цього конфлікту, то зростання конфлікту інтересів. Принаймні, зараз ми бачимо зростання рейтингу і Юлії Тимошенко, і БЮТ, посилення протиріч щодо низки питань між представниками двох коаліційних сил і їхніми лідерами. Тому на сьогодні конфлікт інтересів масштабніший і потенційно гостріший (якщо порівнювати перші півріччя 2005 і 2008 років). Тоді все-таки вони були союзниками, які разом перемогли, і конфлікт тільки зароджувався. Так, були чутки, що, мовляв, може бути відверте протистояння, розкол. Однак тоді цей конфлікт був потенційним, а сьогодні — наявний, хоча, знову-таки і ці дві політичні сили, і їхні лідери є союзниками. Але в мене є відчуття, що цей союз тимчасовий.
