Скоро минає 20 років із того часу, як волею Історії Україна взяла курс на розбудову ринкового суспільства. Нині на цьому шляху вона має глибоку кризу суспільства, чвари на політичному Олімпі, напругу в стосунках з північним сусідом, страх і недовіру ситої та стабільної Європи до малокерованої, непрогнозованої та нестабільної України.
Вітчизняні науковці й політики при спробі відшукати причину кризового стану суспільства віддають перевагу політичним факторам. Нині серед основних причин наших бід і негараздів числяться світовий імперіалізм, відсутність дружби з Росією, вітчизняні олігархи, «помаранчеві» та «біло-голубі» блоки й партії, які вірою та правдою служать вітчизняним олігархам і своїм закордонним господарям. Без сумніву, незначна доля істини в цьому є. Але тільки доля. Бо основною причиною кризи в Україні є непрофесіоналізм державного менеджменту. Один із фундаторів ринкового менеджменту П.Друкер говорив: «Немає слабо розвинених країн і погано працюючих підприємств, а є погане управління і погані управлінці». Стан сучасної України підтверджує істинність його слів.
Проявів ринкової безграмотності державних менеджерів існує безліч, одним із них є їхня нездатність «перенести» на грунт вітчизняної економіки механізми ринкового господарювання. Україні, в принципі, дуже поталанило — їй не потрібно конструювати ринковий «велосипед», від неї вимагається тільки навчитися «їздити» на тому, на якому давним-давно «їздить» цивілізований світ. Що може бути краще — бери та їдь. Але не виходить. Іншим прикладом ринкового непрофесіоналізму державного менеджменту є факт відсутності місії України.
Місія підприємства (організації) являє собою сформульовану загальну мету існування і практичної діяльності суб’єкта діяльності. Лаконічна інформація про місію просвіщає персонал підприємства стосовно того, для чого він виходить на роботу, а населення території (регіону, країни) — яку користь можна отримати від співробітництва із цим суб’єктом діяльності. Для прикладу: абсолютно всі працівники компанії Г.Форда кожного дня приходили на роботу виготовляти «Дешевий автомобіль для кожної американської сім’ї», а персонал «Пепсі-Коли» — для того, щоб «Догнати й перегнати Кока-Колу!». Після ознайомлення з місіями цих підприємств американці знали, хто в змозі зробити їх власником дешевого народного автомобіля і напою, який не поступається славнозвісній і всесвітньо відомій «Кока-Колі».
Для місії немає стандартних універсальних формулювань, але для неї є правило: абсолютна чіткість і лаконічність висловлювань, лозунгів, речень! Жодного зайвого слова!
Вибір місії для суб’єкта діяльності є спробою заглянути в Майбутнє. Воно може асоціюватися з успіхом, а може і з банкрутством. Усе залежить від вибору правильної відповіді на питання «Яку продукцію буде виробляти підприємство?» і «Хто буде споживачем цієї продукції?» Відповідь на них і дає місія підприємства. Місія — це мета, спільна для персоналу підприємства — господарів, менеджерів, безпосередніх виробників продукції чи послуг. Це девіз підприємства, прапор, під яким збирається персонал і єдиною колоною йде до вибраної мети. Практика засвідчує: процвітаючі організації мають чітку, ясну й підтриману всіма місію, їх поважають клієнти, посередники, інвестори, ними пишаються працівники.
Розробка місії — умова заснування і діяльності не тільки суб’єктів економічної діяльності, але й суб’єктів діяльності в інших сферах життя — освіті, науці, спорті тощо. Багато американських шкіл, для прикладу, в своїй роботі орієнтується на девіз «Освіта для кар’єри», а вищі навчальні заклади свою місію вбачають у тому, щоб допомогти студентам без проблем і труднощів увійти в доросле життя.
Термін «місія» є одним із основних у понятійному апараті економічних наук і використовується для характеристики й оцінки стану й результатів стратегічного управління підприємствами. Україна є державою, а не підприємством, то ж чи коректно вести мову про місію України? Відповідь тут однозначна: «Не тільки коректно, але й професійно необхідно». Бо політичні сили України, відмовившись від Конституції Української Соціалістичної Республіки і прийнявши 28 червня 1996 року Конституцію України, на весь світ проголосили про існування на політичній карті Європи новонародженого політично незалежного й самостійного гравця, який вибрав шлях ринкових перетворень. З позицій сучасного політичного менеджменту важливим кроком на шляху саморозвитку цього політичного гравця мала б стати розробка місії. Вона потрібна Україні з двох причин. По-перше, для того, щоб пояснити своїм громадянам, у якому суспільстві вони будуть жити через деякий час. По-друге, для того, щоб задекларувати цивілізованим країнам свою повагу до їхнього суспільного устрою, своє бажання бути такими, як вони, та допомогти світовій громадськості визначитися зі своїм ставленням до України як до нового політичного гравця на європейському просторі.
Слід відзначити, що в ринковій економіці формулюванням місії займаються не тільки суб’єкти виробничої діяльності, але й окремі держави. Більше того, окремі лідери зміцнювали свій політичний імідж і продовжували термін перебування при владі саме за допомогою пропонування суспільству місії. Слід відзначити й те, що місія держави Україна не є українською національною ідеєю з тієї причини, що вона об’єднує та спрямовує зусилля людей на реалізацію мети, необхідної для вирішення питань певного історичного етапу в житті суспільства. Після виконання завдань цього етапу держава має розробляти нову місію, в той час як національна ідея залишається постійною протягом значно тривалішого відрізку часу. При відсутності ж загальновизнаної національної ідеї місія України є життєво необхідною умовою її існування та розвитку в режимі «норма ».
Відсутність місії України є основною причиною присутності в суспільстві конфліктності й напруги у стосунках між економічними й політичними структурами, чвар і ворожнечі між гілками влади, невизначеності в стосунках центрального й місцевого самоуправління, причиною слабкості й неефективності української влади на всіх її рівнях. Без неї в країні панує хаос думок, бажань і практичних дій, розбалансованість економіки, різновекторність політичних ідей і заходів, втрата життєвих орієнтирів і цінностей громадянами.
Прикро, що вітчизняний державний менеджмент відсторонився від розробки й формулювання місії української держави на етапі її входження в ринок. Це можна пояснити ринковою молодістю країни, відсутністю у державних менеджерів досвіду ринкового господарювання. Але буде ще прикріше, якщо країна й далі буде без своєї місії, яка так і проситься допомогти активним будівникам і захисникам політично незалежної та самостійної держави України.
Існують підстави стверджувати, що розробка та оприлюднення місії України сьогодні є не тільки актуальною, але життєво необхідною, доленосною для країни та її громадян. Справа в тому, що нині політики, науковці, спеціалісти й неспеціалісти активно обговорюють з чиєїсь подачі питання про те, якою має бути Україна — парламентською, президентською, парламентсько-президентською чи якоюсь іншою. Люди, які пропонують цю тему для обговорення, лукавлять, коли говорять, що їх цікавить питання, якою буде Україна, бо у своїх пропозиціях ведуть мову про організацію державної влади в Україні, й, отже, про свою можливість утриматися при владі. Вони думають про себе, а не про Україну. Якби в полі їхніх інтересів була Україна, то перед тим, як ставити питання про форму державного правління, вони б поставили питання: «На досягнення якої загальної мети буде працювати державна влада на нинішньому етапі української історії?» Загальна мета — це місія країни, проект і план тієї будови, на яку мають бути спрямовані зусилля держави. Сама ж держава є інструментом політичного управління, знаряддям праці в руках державних службовців, яким вони будуть перетворювати проект (місію) в реальний продукт. З урахуванням такої залежності понять «місія» і «держава» логічним буде висновок, що вибором інструменту потрібно займатися після того, коли дізнаєшся, що будеш будувати. Бо тільки маючи інформацію про майбутній суспільний продукт і його споживачів, можна буде ставити питання про те, яка форма управління буде в змозі забезпечити ефективне створення цього продукту.
При розробці місії України найбільш делікатним є питання про те, за виробництво якої продукції відповідає держава? Ще не так давно всі були впевнені, що держава несе відповідальність за виробництво продукції, потрібної народному господарству й людям, які працюють. Мова йшла про метал, залізні дороги, машини, хліб, молоко й таке інше. Сьогодні більшість теоретиків і практиків переконані в тому, що основним продуктом суспільного виробництва є людина.
Так дивляться на суспільне виробництво в країнах з розвиненою ринковою економікою. Рано чи пізно в Україні знайдуться державні менеджери, які також будуть переконані, що людина є головним продуктом суспільного виробництва. Це будуть люди, яких, на відміну від нинішньої влади, не залишить спокійним той факт, що ООН віднесла українців до вимираючих націй. Які не змиряться з тим, що Україна стала мачухою для багатьох своїх синів і дочок і змушує їх шукати щастя за кордоном. Які зроблять усе для того, щоб українці більше не були найбіднішими в Європі, щоб вони не соромилися бути українцями, щоб їх поважали не тільки представники ситої та задоволеної Європи, але й свої власні можновладці. Є підстави думати, що шлях до нової України відкриває місія: «Здоровий українець — щаслива Україна» (робочий варіант). Можна інші: «Україна — здорових людей країна»; «Наша мета — здоровий українець», інші. При цьому термін «здоров’я» у запропонованій місії потрібно вживати в широкому значенні слова, тобто як показник здоров’я фізичного, психічного, соціального й духовного.
Загальновідомо, що боротися за сильну і здорову націю брали на себе зобов’язання абсолютно всі політичні сили, які брали участь у парламентських та президентських виборах. Можна подумати, що в країні знайдеться мало людей, які б самі не хотіли бути здоровими й не бажали б здоров’я своїм дітям, рідним і близьким. Цілком ймовірно, що цивілізований світ з повагою та розумінням поставиться до нації, яка вирішила не помирати, а стати сильною і здоровою. Це й є підставою для висновку, що гасло «щасливий українець — здоровий українець» у змозі зібрати під свої знамена якщо не всіх громадян України, то їхню переважну більшість.
Реалізація ж цієї місії має вилитися в продовження тривалості життя населення України, в оздоровлення природного середовища, ліквідацію корупції, в соціальне та духовне оздоровлення суспільства й кожного його члена. Вона має революціонізувати всі сфери життя і діяльності громадян. Забезпечити фізичне й психічне здоров’я українців, для прикладу, в змозі інша демографічна політика держави, інша медицина, інша сфера відпочинку, інша психологія людей та інша наука психологія. Забезпечити соціальне здоров’я громадян України в змозі інша система соціалізації, освіти і навчання молоді, інші методики й технології формування людських колективів і управління ними. Необхідність боротися за духовне здоров’я українців мала б сприяти розробці в країні системи духовного виховання молоді, підвищення самооцінки громадян, активізації їхньої потреби бути великою і значущою людиною, жити в красивому, досконалому й мудрому суспільстві. (Розкриття змісту терміну «інша» не складає труднощів, але площі газетної статті для цього мало.)
Найголовніше: проголошення місії «Здоровий українець» примусить абсолютно всіх державних службовців приходити на роботу для того, щоб допомагати громадянам бути здоровими — фізично, психічно, соціально й духовно.
Тільки після того, як суспільство прийде до розуміння основного напрямку своєї еволюції, можна думати про орган політичного управління цією еволюцією. Для забезпечення соціального й духовного здоров’я українців, для прикладу, більш підходить президентська форма правління та напівпрезидентська (змішана) форма республіканського правління. Парламентська форма правління розрахована на управління законослухняними націями з тривалим досвідом державотворення. Українці не є такою нацією, то ж ця форма державного управління для них не підходить. Бездіяльність нинішньої Верховної Ради є наочним підтвердженням істинності такого висновку. Страшно навіть уявити, що буде з Україною, якщо нею будуть «рулити» парламентарії, які здатні додуматися тільки до надування кульок, блокування трибуни парламенту і т. ін.
Віриться, що Україна дійсно ще не вмерла, і що в ній знайдуться політики й політичні сили, яким вдасться організувати управління країною у відповідності з вимогами та основними принципами сучасного ринкового менеджменту.
