Блокування було, є і, скоріше за все, буде найефективнішою «зброєю» парламентаріїв-опозиціонерів. Доки Президент Ющенко в 2007-му не зважився підписати указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради V скликання, трибуну, входи — виходи до сесійної зали та спікерське ложе блокували бютівці, які на той момент не входили до складу більшості (ПР+КПУ+СПУ). Більше того, соратники Юлії Тимошенко вдавалися й до більш радикальних дій. Пригадуєте, атаку «серцевих» на електрощитову? Тож представникам тодішньої коаліції було ой як нелегко. Час від часу регіоналам, комуністам та соціалістам доводилося працювати в темній сесійній залі при свічках...
Минуло два роки, і ситуація змінилася з точністю до навпаки — наразі вже бютівці мають знаходити код для припинення блокадних дій представників Партії регіонів. На минулому тижні пошуки видалися марними — регіонали як блокували, так і блокують роботу парламенту, наполягаючи на підвищенні соціальних стандартів. Коаліціянти, як відомо, самі не проти підкинути народу грошенят, проте пропонують приймати «соціальні» закони в пакеті зі змінами до бюджету, які б передбачали джерела надходжень для покриття підвищених пенсій та зарплат. Кожна зі сторін твердо стоїть на своїй позиції, а як наслідок — простоює єдиний законодавчий орган країни.
Минулої п’ятниці кулуарами парламенту ширилися чутки про те, що на нинішньому — не пленарному — тижні представники БЮТ ініціюватимуть позачергове засідання Ради. Проте другий віце-спікер, бютівець Микола Томенко, вчора заявив, що його колеги по фракції відмовилися від цієї ідеї. Причина — депутатам потрібен час для ознайомлення з урядовим проектом бюджету на 2010 рік. Учора, нагадаємо, головний фінансовий документ країни презентували в Українському домі. Проте дати путівку в життя бюджету, згідно із законом, мають парламентарії.
Наразі неозброєним оком видно, що бюджетний процес цьогоріч буде надскладним. Не виключено, що в 2010-й Україна увійде і без нього, — в Раді подейкують, що необхідних 226 «за» не назбирається. В уряді у відповідь кажуть, що введуть бюджет в дію постановою Кабінету Міністрів. Отож і без того, м’яко кажучи, непросту парламентську обстановку ще більш ускладнять бюджетні перипетії. Але нині завданням номер один для коаліції є розблокування ВР.
«На поточному тижні, — каже бютівець Володимир Яворівський, — представники БЮТ і ПР активно шукають компромісні точки дотику, аби депутатський корпус вже наступного тижня поновив законодавчу роботу». Між тим пан Яворівський визнає — процес іде зі страшним скрипом, а тому в пропрем’єрському таборі шукають й інші механізми розблокування Верховної Ради. Розкривати антиблокадні карти Володимир Яворівський відмовляється, проте, говорячи про ймовірні сценарії розвитку подій, Володимир Олександрович зазначає: «Абсолютно відверто вам скажу: не дуже хотілося б перед президентськими виборами сьогодні знову втягуватися в якісь силові протистояння і тому подібне. Але мушу сказати про те, що кілька версій таких в нас є, і ми їх обговорюємо». У свою чергу лідер ПР Віктор Янукович, нагадаємо, вже пообіцяв вивести людей на вулиці, якщо соціальні вимоги «синьо-білих» будуть знову проігноровані представниками правлячої парламентської більшості.
Про те, як далеко у своєму протистоянні можуть зайти коаліціонери та опозиціонери, «День» говорить із народним депутатом від БЮТ Володимиром Яворівським.
— Володимире Олександровичу, в метро, тролейбусах, інших видах громадського транспорту, а також в магазинах тощо лунає суцільне (і, варто визнати, — виправдане) невдоволення людей роботою, а точніше, бездіяльністю Верховної Ради. Поточна неділя є не пленарною, проте наступна — так. Чи має БЮТ на блокадні дії регіоналів антиблокадну відповідь?
— Безперечно, люди невдоволені. Справді, парламентські реалії не можуть вкластися в якісь бодай елементарні мірки. А якщо додати до цього суперпотужну економічну кризу, яка гуляє світом і вдаряє по слабких країнах (а наша країна, на превеликий жаль, відноситься саме до слабких держав), годі й казати...
Чи є варіант повернення до нормального, робочого режиму? Знаєте, насправді всі ці «фішки», які вигадав Володимир Литвин (зокрема про невиплату заробітних плат депутатам у дні простою ВР), гадаю, насправді відпадають. Чому? Та тому що налякати, скажімо, Зв’ягільського чи Єфремова (представники Партії регіонів. — Авт.) тим, що завтра вони не отримають зарплати, це насправді смішно. Я переконаний, що більшість народних депутатів, принаймні відсотків 90 — це ті, хто навіть не знає, якого розміру в них заробітна плата, бо ці кошти перераховуються або їхнім водіям, або помічникам, або коханкам. Через те погроза пана Литвина карати гривнею депутатів насправді стосується дуже маленького відсотка людей, які можуть справді думати, хвилюватися і за репутацію Верховної Ради безпосередньо, і за імідж України в цілому. Я, до речі, на Погоджувальній раді з цього приводу пожартував. Кажу — давайте, забирайте гроші в тих, хто блокує, і віддавайте тим, хто ходить на роботу і готовий працювати. Звичайно, це був жарт, а не вихід із ситуації.
Чи є інший вихід? Зараз Блок Юлії Тимошенко запропонував, як на мене, дуже цікаву ідею. Проте... ця ідея розрахована на розумних, поміркованих людей, тому навряд чи вона зацікавить сьогодні, скажімо, Партію регіонів. Про що мова? Регіонали не відступають від своєї «фішки» (а це насправді саме фішка, а не реальна турбота про людей) щодо підвищення мінімальних пенсій, зарплат та прожиткового мінімуму. Вони чудово розуміють, що таких коштів немає. Ми ж вийшли на інший рівень. Зокрема, ми прорахували і звірили всі цифри дуже чітко й поставили питання так: якщо ви хочете підвищувати мінімальну заробітну плату для всіх, то в першу чергу ви думаєте про себе, тому що буде підвищена зарплата народних депутатів (а вона, нагадаю неінформованим, прив’язана до мінімальної зарплати й обчислюється в кількості мінімальних зарплат). Інакше кажучи, автоматично підвищується зарплата для всіх чиновників, міністрів, їхніх заступників, канцеляристів і т.д. і т.п.
Тобто їхня зарплата виросте на порядок, а ті, хто «знизу», ледве будуть зводити кінці з кінцями. У нас ведеться спеціальний облік (Міністерство праці його має) громадян, які живуть на межі бідності, багатодітних сімей, а також інвалідів. І ми в цей важкий час намагаємося допомогти тільки цим людям. Тільки цим, я на цьому наголошую.
— Пане Володимире, наведіть конкретні розрахунки, будь-ласка.
— Звісно. Ми порахували, що можемо вкластися приблизно у 5— 6 мільярдів. Ми також порахували, що реалізувати це можливо, якщо підвищити зараз (а він, до речі, в нас дуже низький) акциз на горілчані та тютюнові вироби. Лише після прийняття цих двох законопроектів ми отримали б близько 5 млрд. Ось вам дуже конкретний вихід із ситуації. Але тут дискусія може йти лише в тому випадку, коли сісти з розумними людьми за стіл і сказати: «Будь-ласка, ось компроміс, в якому ваша вимога і спільний механізм (ми ж не будемо казати, що вони, такі-сякі, висунули ультиматум і нічого не пропонували)». Одначе, знаєте... Я сам вірю в консенсус ледве — ледве. І сподіватися на те, що до президентських виборів Верховна Рада поновить свій робочий стан, не доводиться. Проте хочеться вирішити бодай найголовніші питання — поповнити кадровий потенціал уряду (який фактично, будучи недоукомплектованим, на одній нозі долає економічну кризу), тому що один — два міністри звільнять — і уряд не зможе ухвалювати рішення. А уряд має їх ухвалювати, оскільки, судячи з усього, бюджет не буде проголосований у парламенті, й тоді Кабінету Міністрів доведеться його вводити в дію своєю постановою. Це те саме, що сьогодні робить уряд, призначивши в понеділок в.о. голови комітету з радіомовлення й телебачення добродія Наливайка, який до цього очолював УНІАН. Згідно з Конституцією, за таке рішення має голосувати Верховна Рада, але довелося призначити не голову, а виконуючого обов’язки голови.
— Ви натякнули, що на блокадні дії представників Партії регіонів у таборі БЮТу розробляються антиблокадні механізми. Деякі ваші колеги допускають, що якщо «синьо-білі» й надалі продовжуватимуть блокувати ВР, робота парламенту, зокрема, коаліції, може проходити поза межами сесійної зали. Наскільки ймовірний такий розвиток подій?
— Такий розвиток подій є ймовірним, але це один із найпростіших варіантів. До речі, подібне в нашій українській історії вже було. А повторення того ж самого сценарію може викликати дуже багато кепських асоціацій. Ну, й потім, не забувайте про те, що після тих подій, які відбулися в Українському домі (де Плюща обрали знову головою), були внесені поправки, де дуже чітко вказано, що ВР приймає свої рішення лише в приміщенні парламенту. Тобто потрібно зібратися, щоб бодай прийняти рішення, що, як виняток, ми повинні зібратися там-то й там-то. Але це умовності. Це як, приміром, обтягнуте червоною стрічкою, за яку не мають виходити коні, пасовисько. Проте, якщо станеться щось надзвичайне, вони елементарно можуть перемайнути через цю стрічку. Щось подібне може статися й тут, але я дуже хочу щоб ви мене зрозуміли правильно. Я не маю «добра» від фракції для того, щоб оприлюднити інформацію про наші подальші дії. Найбільше, що можу вам сказати, — цей сценарій теж розглядається як один із варіантів.
Взагалі, в мене складається таке враження, що значна частина регіоналів (а в них багато розумних людей є) розуміють, що вскочили на транспортер, який несе їх невідомо куди. Вони готові з нього зійти, але як це зробити (щоб це мало більш-менш пристойний вигляд), не знають. А взагалі, в Партії регіонів, на мій погляд, розумних людей просто ніхто не слухає. Інакше давно можна було б зупинитися в якості компромісу на версії підтримки тих, хто без державної допомоги (про що ми говорили вище) вижити не може. Але ж для цього потрібна політична воля...
Хочу для читачів «Дня» нагадати, що республіки Прибалтики, які вважалися найбільш стабільними, теж переживають далеко не найкращі часи. Скажімо, уряд і президент Латвії звернулися до своїх громадян з тим, що в країні дуже важка ситуація, і потрібно не лише не підвищувати заробітну плату, не лише поправляти її на інфляційний індекс, так би мовити, а взагалі — навіть дещо зменшити зарплатню з тим, щоб Латвія була збережена як країна. Я це навмисно сказав, і, повірте мені, — від цього душа стрепенулася... Чи, можливо, це в нас в Україні? Я переконаний, що є певний сегмент, який готовий погодитися на таке. Нещодавно довелось особисто спілкуватися з такими людьми під час поїздки на південну Вінниччину — мою батьківщину. Розумні люди кажуть: «Господи, добре, що ми отримуємо вчасно бодай цю пенсію і маємо на хліб».
І зараз, знову-таки, прийняття бюджету. Розумію, яка це колосальна проблема! Годі й казати, адже це буквально самогубство в такій ситуації взятися за бюджет, коли не прийняті закони, які його поповнювали б. Жоден такий закон фактично не прийнятий. Але, при всьому при тому, Україна виживає. Я не хотів би перебільшувати, щоб мене не звинувачували, мовляв, Яворівський — сліпий сателіт Юлії Тимошенко, бо належу до блоку її імені. Втім, уряд при всій складності ситуації знаходить нетрадиційні ходи, нетрадиційні варіанти і таке інше.
Пані Наталіє, хочу ще раз окремо зауважити: для того, щоб мати 5 — 6 мільярдів (для підвищення соціальних виплат найбільш незахищеним верствам населення. — Авт.), потрібно ж прийняти закони, проголосувати за це потрібно! Але давайте не падати духом. Мені видається, що навіть така розхристана, розсмикана, нервова, нестабільна коаліція, яку ми маємо зараз, — це краще, аніж її відсутність взагалі. Проте всім очевидно, що потрібно збиратися, потрібно мати 200 з хвостиком голосів (у нас набирається десь близько 240-ка), і наперекір усьому ці рішення приймати. Я переконаний, що так воно і буде, хоча не виключено, що всі невдовзі підуть на виборчі поля, і Верховна Рада буде лише називатися Верховною Радою, не більше...
— Можливо, ця репліка дещо відривається від контексту нашої розмови, а все ж таки... У мене, як, напевно, в кожного патріота нашої держави, мимоволі течуть сльози, коли на футбольному полі чи, скажімо, боксерському ринзі звучить український Гімн. У ці миті ти ще й ще усвідомлюєш: наскільки багато роблять для захисту честі країни спортсмени і як бездарно втрачають (це ще такий «талант» мати потрібно!) існуючі шанси наші політики. Чи зміниться ситуація після президентських виборів, які експерти називають причиною нинішніх кризових явищ, в тому числі й парламентських?
— Зрозуміло, що ці вибори будуть брудними; зрозуміло, що технології будуть старі як світ. Я з цього приводу якось навіть пожартував. Кажу — найкраще звертатися до людей з такими словами: «Вам вже все обіцяли, скажіть, що вам ще не обіцяли, що ще пообіцяти?». Одні обіцяли, що життя вже завтра стане краще; інші — що бандити сядуть у тюрми. Що бачимо? Бачимо, що бандити сіли в зовсім інші місця, й сидять там, до речі, дуже надійно і не збираються звідти виходити. Тобто все було обіцяно, що можна і не можна. Навіть і БЮТ обіцяв прорив, а, на превеликий жаль, цього прориву не сталося. Можна знайти причини, але я сьогодні констатую лише наслідки.
Чому ж ми уповаємо на те, що після виборів в Україні має щось змінитися? Звісно, парламент не зміниться, він буде той самий. Але я переконаний, що якщо перемагає, скажімо, Тимошенко або, Бог з ним, припустимо теоретично, — Янукович, з’явиться абсолютно нова реальність. І Юлія Тимошенко, й Янукович розуміють, що залишати парламент у такому стані, в якому він є (розколотий, лукавий, даруйте мені, навіть підлий у багатьох своїх рішеннях), він не зможе діяти в інтересах країни.
Тому цілком зрозуміло, що новому президентові потрібно буде щось робити з цим парламентом. І ось тут доведеться йти на певні компроміси. Я не кажу, що мова йде про ідеологічні компроміси, але про ситуативні погодження — так.
За наявності нового президента, який щойно переможе на виборах, я це підкреслюю, — буде зовсім нова реальність. Давайте згадаймо Ющенка відразу після інавгурації. Який в нього був запас, який резерв! Він міг робити з країною все, що хотів (розумне, маю на увазі), однак не робив абсолютно нічого. Але я вірю, що після закінчення цих виборів відбудеться певне пере форматування, і якщо переможе Юлія Тимошенко, значна частина Партії регіонів потиху буде емігрувати до коаліції. Переконаний, що разом з тим стабільнішою стане й більшість, яка на сьогодні є у Верховній Раді (бо є різні групи — Кириленка, ЄЦ).
Якщо ж, не приведи Господи, перемагає Янукович, має відбутися щось подібне. Я абсолютно не приховую того, що й у БЮТі може знайтися, хай і невелика, кількість людей, які в новій реальності стануть перебіжчиками. Переконаний, що десяток-два таких людей знайдеться. Щоправда, я не маю права їх зараз персоніфікувати, це не моя компетенція. Туди ж можуть зайти й комуністи, а також якась частина НУ-НС. І тоді в цій новій реальності (не кажу, що відразу, — через якихось два, три, чотири місяці) в президента буде досить багато важелів впливу на парламент. Якщо це робити грамотно, розумно, кваліфіковано, тоді можна буде з часом говорити навіть і про 300 голосів. І тоді, звичайно, можна буде повернутися до болючого питання...
— Конституційного?
— Так, до більш чіткішого розподілу конституційних повноважень. Це питання є дуже небезпечне, оскільки кожен президент буде намагатися тягнути ковдру на себе. Ми, до речі, це вже бачили.
— Давайте повернімося з поствиборного майбутнього в сьогодення. Раніше ви чітко натякнули, що депутати від Партії регіонів, які нині блокують трибуну ВР, є виконавцями волі свого керівництва. Уряд, як відомо, формує коаліція, але складається враження, що КМУ диктує умови коаліції, а не навпаки. Отже, як часто ви зустрічаєтеся з прем’єр-міністром, чи маєте можливість донести свою, відмінну від думки Юлії Тимошенко, позицію, чи просто виконуєте вказівки «зверху»?
— Наталю, відповідаючи на це запитання, я щиро розраховую на те, що ви мені повірите. Є ті, хто не має своєї власної думки (а в нашій команді є й такі, це факт), не має сміливості в людей, позиції. Для них достатньо, коли прийде Юлія Володимирівна, скаже свою думку і одночасно з цим переконає їх. Що ж стосується Яворівського... Нав’язати мені свою думку, позицію, повірте, досить нелегко. Більш того, минулої суботи ввечорі в нас була зустріч із Юлею Тимошенко (між іншим, такі зустрічі відбуваються регулярно, і я не бачу потреби, щоб вони відбувалися частіше). Але перш ніж вступати з нею в дискусію, потрібно розуміти, що таке сьогодні голова уряду і що таке її робочий графік. Я бачу, що дві години в ту ж саму суботу вона зустрічається з представниками місцевої влади і обговорює проблеми землі (й дві години стоїть на трибуні), а вже через півгодини ми з нею зустрічаємося в нас, на Турівській (на цій вулиці розташовано штаб БЮТ. — Авт.), і вона ще дві з половиною години з нами дискутує. Уявіть собі ритм! Але, підкреслюю: коли в мене виникає потреба, я не бачу перепон, які б завадили нам зустрітися й дискутувати.
Подейкують, що Тимошенко нав’язує свою думку. Так, вона дуже сильна, в неї колосальна аргументація. А кволий опонент, якого вона без усіляких зусиль кладе на інтелектуальні лопатки, а він не може чинити опору? Це, даруйте мені, його проблеми.
На згаданій вище зустрічі, в суботу, ми обговорювали виборчу тактику і тому подібне. Я запропонував зробити те, що ми робили в 2004-му році (до речі, разом із Юлею Тимошенко), — виділити 4, 5, 10 оперативних груп публічних людей, які здатні переконувати і об’їхати Україну. Тактика Юлії Володимирівни така: депутати, закріплені за кожним конкретним округом (я, скажімо, за містом Кіровоградом), мають сидіти там безвиїзно і робити результат. Я вніс вищенаведену пропозицію. Вона: «Ні, цього непотрібно». Я вступив з нею в привселюдну суперечку і переконував її, що вона не має рації. Зрештою вона сказала, що подумає, і я сказав, що подумаю. Через те розмови про дистанційне керування Тимошенко фракцією — міф. Так, вона справді могутня особистість, ну і що з цим зробити?
— Насамкінець. Соціологія свідчить про мінімальний відрив між, так би мовити, провідними кандидатами на президентську посаду. Чи готові ви в разі перемоги вашого кандидата ділити владу з тим, хто прийде на виборчий фініш другим?
— Коли я раніше казав про те, що слід шукати ситуативні компроміси після президентських виборів задля укріплення коаліції, я, по суті, визнавав, що потрібно буде ділитися портфелями. Переконаний, що ця дільба має бути дуже розумною. Тобто мають прийти професійні люди, здатні підпрягатися і працювати. Без цього і з Партією регіонів нічого не знайдеш. Їхні амбіції великі, тому, ясна річ, доведеться чимось поступатися. Опріч принципів, опріч ідеології, опріч національних інтересів. Цим поступатися не можна в жодному разі.
— Наступного тижня ВР має працювати в пленарному режимі. Чи є шанс на зняття блокади?
— Цей тиждень — тиждень для переговорів, хоча вони є неймовірно важкими, і, чесно кажучи, вже всі в них зневірилися. Ми чуємо одне й теж: «Давайте підвищувати зарплати». Наша відповідь така: «Будь-ласка, ставте це питання, голосуйте». Але вони ж прекрасно розуміють, що понад 200 голосів не наберуть ніколи. Логіки не має абсолютно — меншість нав’язує свою волю більшості. Але, на мою думку, розумна частина ПР має відчути, зрозуміти або мати даність з приводу того, що вони страшенно втрачають.
Переконаний, що має пробити момент істини, і я дуже хотів би, щоб це сталося на початку наступного тижня. Якщо ж цього не буде... Ну що ж, уряд тоді прийматиме свої рішення, і замість законодавчих актів будуть постанови Кабінету Міністрів. Звісно, їх буде критикувати президентський Секретаріат, опозиція, але Україна мусить вижити, і вона виживе!
