На тлі соціально-економічних негараздів в Україні та падіння довіри до націонал-демократичних партій спостерігається зростання популярності праворадикальних політичних течій. Наприклад, місцеві вибори 2010 року в міські органи державної влади засвідчили перемогу партії ВО «Свобода», яка в західних областях — Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській здобула підтримку чималої кількості населення і сформувала більшість у місцевих радах. Мер Тернополя є членом партії ВО «Свобода». Загалом партію Олега Тягнибока підтримало майже шість відсотків громадян України, а це вже шанс на майбутніх парламентських виборах. Андреас УМЛАНД, відомий дослідник правого екстремізму на пострадянському просторі й доцент магістерської програми з німецьких та європейських студій кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», пояснює популярність ВО «Свободи» збігом обставин і зацікавленістю сучасної української влади в наявності праворадикальної партії, якою можна було б лякати виборців.
— У чому особливість східноєвропейського правого радикалізму? Ультраправі ідеї популярні нині в Болгарії, Угорщині (партія Йоббіка «За кращу Угорщину»), Латвії. Росія нині хворіє на расизм.
— Слід розрізняти центральноєвропейський правий радикалізм і російський. Центральноєвропейський правий радикалізм виявився слабшим, аніж багато хто очікував. У західноєвропейських країнах доволі сильними є праві популістські радикальні партії. Ідеологічно східноєвропейські партії мало чим відрізняються від правих партій Західної Європи, відбувається деяке ідеологічне злиття цих партій, вони об’єднуються в міжнародні альянси. На цьому тлі треба особливо виділити російський правий екстремізм. По-перше, в Росії досить сильний рух скінхедів. Субкультура скінхедів не просто фашистська, а неонацистська. Вони використовують свастику й нацистську риторику. Рух скінхедів в Україні значно слабший. У Росії також є доволі агресивна парламентська радикальна правиця в особі Володимира Жириновского, також політичний центр заражений екстремістськими ідеями.
— Чи існує співробітництво між ультраправими в Європі — так би мовити, «культурний обмін»? ВО «Свобода» належить до Альянсу європейських національних рухів, де представлено і Британську національну партію, і Національний фронт Ле Пена.
— «Свобода» співпрацює з французьким Національним фронтом Жан-Марі Ле Пена вже десь років десять. І ось тепер вони приєдналися до Альянсу європейських національних рухів, куди входять не просто правопопулістські угруповання, а правоекстремістські, частково навіть фашистські. Партія Йоббіка досить радикальна, болгарська «Атака», бельгійська партія «Фламандський інтерес» (Vlaams Belang) та інші.
— У чому особливість українського правого екстремізму? Можливо, слід розрізняти проросійський націоналізм на Східній і Південній Україні та проукраїнський націоналізм ВО «Свобода» й інших націоналістичних рухів типу «Патріот України», ВО «Тризуб ім. С. Бандери»?
— Тут справді особливість у тому, що в Україні є два радикальних націоналізми — антиросійський і проросійський. З одного боку, такі угруповання, як «Родина» чи ПСПУ Наталії Вітренко, бачать українців частиною однієї «руської» нації, до якої належать великороси, «малороси» й білоруси, а з іншого боку, є такі організації, як «Свобода», КУН, УНА-УНСО, які визначають українську націю відмежовано від російської культурно або навіть расово. Можливо, це навіть добре, бо це створює певну роздробленість спектра.
— Чому «добре»? Рухи, навпаки, взаємно провокують один одного та сприяють ще більшій роздробленості українського суспільства.
— Такий ефект є, і це приховує певну небезпеку. Вони, звісно, свідомо чи несвідомо працюватимуть на розкол країни. Особливість українського ультранаціоналізму донедавна полягала в слабкості. Не було і немає ультранаціоналістичної фракції у Верховній Раді. Це робить Україну радше винятком у позитивному сенсі на тлі того, що тут була глибока пострадянська криза — навіть глибша, ніж у Росії, Польщі, Болгарії, Румунії, там набагато сильніший спектр ультранаціоналізму. З іншого боку, протистояння між про- й антиросійськими ультранаціоналізмами, певна річ, і створює певні ризики, оскільки цей конфлікт може стати насильницьким і в найгіршому разі перерости у збройний конфлікт — скажімо, в Криму.
— Чи можна пов’язувати зростання популярності ультраправих із досить слабкими позиціями лівих сил в Україні?
— Гадаю, від цього страждає і Росія. Від відсутності сильної соціал-демократичної партії. Певний час Блок Юлії Тимошенко намагався заповнити цю нішу, але скооперованої соціал-демократичної партії не вийшло, і, звісно, це відкриває поле дій для правих. В Україні була і є Соціалістична партія, але вона виявилася слабкою.
— Яка роль ЗМІ, передусім телевізійних, у зростанні популярності правих партій, зокрема ВО «Свобода»?
— Проблема в тому, що ВО «Свобода» нині є дійсно значною партією, тому вона має бути представлена в ЗМІ. Проте був період, коли Тягнибок отримав на президентських виборах менше як два відсотки, але представників партії «Свобода» часто запрошували на ток-шоу «Шустер Live» та «Велику політику». Чому тоді цю маргінальну партію так часто запрошували на головні дискусійні передачі?.. Зараз вони вже повинні бути присутніми в дискурсі.
— Як би ви охарактеризували молодіжні ультрапаправі субкультури в Україні? Вони важливі?
— Вони поки не дуже розвинуті. Принаймні, якщо порівнювати з Росією. І це радує. Хоч навіть серед своїх студентів я спостерігаю іноді приховані антисемітські забобони, є гомофобія. Проте впливових праворадикальних рухів в Україні я поки, на щастя, не бачу.
