У якій державі ми живемо? Чи є межа корупції у нашій країні? Чому Феміда наздоганяє вітчизняних корупціонерів, як правило, за межами України? Яким чином у людей, звинувачених слідством у фінансових махінаціях, посадових зловживаннях, вистачає непорядності балотуватися в депутати? Такі запитання риторичні до банальності. Загальна відповідь відома всім. Конкретні — небагатьом. Як правило, влада говорить про них з великим небажанням у виняткових випадках, коли ті чи інші подробиці державної «кухні» стають надбанням громадськості. Кандидат економічних наук, головний консультант Економічної служби Адміністрації Президента (1992—1993рр.), глава парламентського Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (1994—1997 рр.), міністр економіки (1997—1998 рр.), голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування діяльності НБУ, з січня минулого року член Постійної делегації Верховної Ради в Парламентській асамблеї Ради Європи, заступник голови чинної Тимчасової слідчої комісії парламенту з питань банкрутства АКБ «Україна» — такий послужний список говорить про те, що Віктор Суслов непогано інформований щодо української політики і «бізнесу». Як признався в інтерв’ю «Дню» народний депутат, за час роботи в органах виконавчої і законодавчої влади він «нажив велику кількість ворогів» і за ним «ніхто не стоїть».
БАНКИ: РУКА РУКУ МИЄ
— «День» постійно відстежував проблему зловживань навколо банку «Україна» як під час процесу його банкрутства, так і в процесі його ліквідації. Що сталося з державним пакетом акцій «України» і, як на вашу думку, чи прозоро передається в оренду майно банку?
— Парламентська слідча комісія представила у Верховній Раді детальну інформацію продажу в 1998 році державного пакету акцій АКБ «Україна» (12,8%). Було встановлено, що акції передали одному з підприємств корпорації «Укррос». Через незрозумілі причини Фонд державного майна виступив одним із засновників цього підприємства і вніс до його статутного фонду пакет акцій банку «Україна». Через два тижні ФДМ вийшов зі складу засновників, залишивши пакет у власності підприємства. За акції, щоправда, заплатили. Але, по-перше, — сміховинну суму, а по-друге, — фактично грошима самого банку «Україна», взятими у кредит. Підприємства «Укррос» залишилися найбільшими боржниками банку. Значна частина пакету акцій «України» перейшла у власність дочки тодiшнього голови Верховної Ради Олександра Ткаченка. А вслід за цим в. о. глави Фонду держмайна Олександра Бондаря український парламент затвердив головою Фонду. Можете вважати це випадковим збігом, поки не доведено протилежне.
Ніхто не чекав, що після оприлюднення цієї інформації фракція комуністів прийме О. Ткаченка до свого складу і поставить на явно прохідне місце у виборчому списку партії. До речі, О. Бондар також вирушив на вибори під лозунгами партії «зелених». Помітно, що люди вирішують і тут свої завдання.
А щодо передачі майна — це питання треба вивчити більш детально. Я не думаю, що здача в оренду комплексу нерухомості «України» за суму близько 3 млн. грн. вигідна державі. Не впевнений, що дії Ліквідатора ефективні, хоч згідно із законом він міг зробити те, що зробив. Але мета ж — не здача в оренду. Мета — задоволення претензій кредиторів. Наша комісія повинна заслухати думку НБУ з цього питання. Докладно вивчити інформацію, а тільки потім робити висновки. Ймовірно, все це відбудеться наступного тижня. На продовження до вашого запитання зазначу, що той факт, що майно «України» після її банкрутства стало об’єктом жорсткої боротьби — існує.
— Як ви вважаєте, чому в нашій країні економічні махінації проводяться так «тупо»? Банкрутство відомої американської компанії «Енрон» організоване більш оригінально...
— Чому ж? У нашій країні вистачає й досить хитрих фінансових схем. Різні люди працюють по-різному. Просто у тих випадках, коли діють особи, які безпосередньо перебувають при владі та які зосередили у своїх руках великі кошти, то вони не соромляться використати владні повноваження у своїх цілях. Гірше інше — наше законодавство дозволяє їм це робити. Зловживання НБУ золотовалютними резервами нині повністю доведено слідством (справу передано до суду). Було створено неправильну систему управління. Нацбанк виявився фактично повністю безконтрольним, став «державою» в державі. Я говорив про це. Мене у відповідь звинувачували в прагненні помститися Ющенку, але подальші події показали, що я таки не помилявся. НБУ, не будучи ефективно підконтрольним якому-небудь органу, створив ситуацію з валютними резервами і колосальною витратою коштів у самій системі НБУ (про це неодноразово повідомляла Рахункова палата), відбулося зрощення окремих працівників Нацбанку з комерційними банками. Віктор Андрійович Ющенко, наприклад, один час був главою НБУ і головою ради комерційного Першого інвестиційного банку. Цілий ряд близьких йому людей виступали засновниками. А пригадаємо одну з найскандальніших справ, коли НБУ прикривав розкрадання Градобанком коштів остарбайтерів. Адже у Нацбанку чудово знали, що кошти зникли, але ніхто не звернувся до Верховної Ради. Навпаки — НБУ сприяв переведенню боргу Градобанку на банк «Україна». Потім дав «Україні» кредит із валютних резервів НБУ (175 млн. DM). Тодiшнiй міністр фінансів Мітюков продав на ці гроші ОВДП банку «Україна», і всі ці хлопці почали дружно тягнути з бюджету відсотки для виплат остарбайтерам. Гроші, виділені німецьким урядом, осіли на закордонних рахунках Жердицького та інших, а виплати остарбайтерам проводилися за рахунок бідного українського бюджету коштами наших платників податків. Сам Жердицький спокійно обрався до Верховної Ради.
А хіба крах «України» був би можливий за умови ефективного контролю з боку НБУ? Якби це не була одна команда? У період, коли найбільше видавалося безповоротних кредитів, банк «Україна» очолював Кравець — колишній головний бухгалтер НБУ, колишній заступник Ющенка по НБУ. Утворився певний ланцюжок: НБУ — комерційні банки — фінансові операції — валютна біржа. Усе це відображено у звіті нашої комісії. Але ми живемо у парадоксальній державі. Проводиться детальне документальне розслідування фінансових зловживань, і всі матеріали у документальній формі вручаються Президенту, керівникам основних державних органів, кожному депутату. Чим це закінчується? Висуненням глави НБУ Віктора Ющенка на пост прем’єр-міністра України. При цьому жоден факт із звіту комісії не було спростовано. Коли дивишся на все це — просто опускаються руки. Наводьте далі паралелі з американським скандалом. Можливо, голова корпорації «Енрон» займе вищий пост у США? Навряд чи. Але й у американців була приказка: «Людина, яка вкрала гаманець, — сяде до в’язниці, а людину, яка вкрала залізницю, саджають до Конгресу». Очевидно, ця приказка відповідала тому періоду американської історії, в якому Україна перебуває зараз. У нас вибирають і призначають тих, хто більше «відвів» безкоштовного російського газу, отриманого за транзит через територію України, хто «освоїв» мільярди за вивезені до Росії ядерні боєголовки взамін ядерного палива. Тих, хто за безцінь приватизував високоліквідні об’єкти. Ось хто є кандидатами на проходження до Верховної Ради. І у таких людей дуже гарні шанси. Така поки що у нас країна. Не випадково до нас дуже багато претензій і з боку Ради Європи, не випадково нас звинувачують у корумпованості, не випадково вважають, що ми далекі від демократії. Це все реалії сьогоднішнього дня.
— Адже при НБУ є орган контролю, призначений для того, щоб запобігти подібним «темам»?
— Ви правильно зауважили — «при НБУ». Коли законом про Нацбанк встановлювалося, що наглядові функції повинна виконувати рада по НБУ, то передбачається, що до її складу входитимуть чесні, незалежні експерти. Вийшло все навпаки. Верховна Рада затвердила членів ради, які здебільшого були комерційними банкірами. Вони, у свою чергу (точніше — їхні банки), прямо залежать від управління нагляду Нацбанку. Словом, ідея створити незалежний орган контролю за НБУ провалилася.
— Не секрет, що головних винуватців банкрутства «України» не покарано…
— Хочеться вірити, що Михайло Олексійович Потебенько виявить принциповість і розбереться з деякими своїми колегами по списку. Щодо того, кого покарано, а кого — ні, то у минулому один із керівників МВС сказав просто і чесно — «ми саджаємо тільки тих, кому нічим відкупитися». Я думаю, це правда.
ЯК «БЕРУТЬ В ДОЛЮ» МІНІСТРІВ
— У вас є досвід роботи в уряді. Як із фінансовими зловживаннями у виконавчій владі?
— Відповідь загальновідома. Як правильно сказав один із найбільших українських олігархів: «Усі великі статки в Україні зроблено на поділі безкоштовного російського газу, отриманого за транзит через територію України». Це 30—32 млрд. кубометрів на рік, а у цінах — понад $2 млрд. Уявляєте прибутки тих, хто отримує право ділити це «дармове» багатство. Хоч досить перейти на грошову форму розрахунків за транзит газу, і величезні додаткові гроші опиняться у бюджеті. На щастя, крига, у цьому плані, вже скресла.
— Газ — єдине джерело «прибутків» уряду?
— Навіщо це вам... Із чим я дуже сильно боровся свого часу, то це з виплатами пенсій у натуральній формі. До цього підключалися конкретні комерційні структури, і уряд нав’язував Пенсійному фонду виплати, особливо людям у сільській місцевості, залежаними і неходовими продуктами за цінами у середньому на 30% вищими за ринкові. Подібні випадки — яскраве свідчення зрощення уряду з тими структурами, які, повернемося до прикладу, постачали ці продукти. Не треба забувати, що фірми з Пенсійного фонду отримували гроші, якими можна було видати пенсії. А пенсіонерам розповідали, мовляв, грошей немає, беріть, щоб не померти з голоду, те, що є. На щастя, з цим вже покінчено. Але змушений поцікавитися, яке значення цієї розмови?
— Значення? Впевнений, громадянам цікаво знати хочби частину правди. Яким чином дають хабарі рядовим чиновникам — ні для кого не є таємницею. А ось у великій політиці, очевидно, повинні бути свої особливості. Якщо хочете — чи може бути чесна людина міністром у нашій країні?
— Добре. Зі свого досвіду можу сказати, що коли я йшов у міністерство, то знав про проблеми, скажемо, візування. Я сам зіткнувся з такими фактами, про які можу говорити сьогодні. Наведу один із найбільш яскравих. Перед призначенням на посаду міністра я доповідав із трибуни Верховної Ради закон «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», який вводив високе мито на імпорт не тільки продукції АПК, а й харчової промисловості в цілому. І ось у міністерство, коли мене вже було призначено, цей закон мав надійти на візування. Я попередив апарат Кабміну про важливість цього закону і про те, що коли він надійде, мене обов’язково потрібно проінформувати. Я завжди на місці, і раптом дізнаюся, що закон пройшов мимо мене, а два моїх зами підписали пропозицію Президенту накласти на цей закон вето. Ви уявляєте, наскільки пролобіювали інтереси імпортери? Не сумніваюся, хоч і не беруся стверджувати, що за хабарі. Президент наклав вето, і я, будучи міністром економіки, у вересні 1997 року був вимушений як депутат Верховної Ради (на той момент В. Суслов суміщав міністерський портфель із депутатським кріслом. — Авт. ) домагатися з парламентської трибуни скасування вето. На щастя, парламентарії усвідомили значення цього закону для розвитку внутрішнього ринку і підтримали мої пропозиції. На мою думку, це єдиний випадок в історії України, коли міністр був вимушений долати вето, накладене Президентом. Після цього випадку я був змушений особисто контролювати всі важливі документи, звільнити ряд начальників відділів міністерства, створити комісію контролю… Ще приклад? А коли комісія встановила факт зникнення $5 млн. у ході будівництва будівлі міністерств економіки і фінансів на лівому березі столиці? До речі, цю будівлю досі не добудували. Матеріали було передано до Генпрокуратури. Відповідь ми отримали чудову — «підстави для прокурорського втручання не переглядаються». Адже міністерство заплатило ці п’ять мільйонів авансом за невиконані роботи, які, зазначу, взагалі не було виконано. Це ще що! Наприклад, у середині дев’яностих підсобне господарство Верховної Ради ввозило в Україну чверть усього імпортного пива і бананів під приводом постачання депутатів. Вдумайтеся — на мільйони доларів поїдають депутати банани, запиваючи їх декалітрами пива! Правда нереально? Подібні пільги були й у підсобного господарства Кабінету Міністрів. Всі ці пільги ми ліквідували.
— Чи пропонували вам брати участь у подібних «схемах»?
— Я відмовлявся візувати такі документи, але вони все ж виходили. З’ясовується, що віза того чи іншого міністра — не найголовніше для виходу постанови Кабміну.
В КОГО БОРГ, ТОЙ І ПРАВИЙ
— Проблема повернення ПДВ — ваш коментар.
— Я читав вашу статтю «По вуха» про ПДВ, загалом, вона об’єктивна. Але головна проблема із законом про ПДВ — не в змісті документу, а в механізмах його реалізації. Ми допустилися катастрофічної помилки, коли дали великі повноваження чиновникам. Закон передбачає, що податок платять, але за певних обставин бюджет повинен сплачений або переплачений податок повертати. В усіх країнах це відбувається автоматично, у нас — ні. Коли конкретна посадова особа приймає рішення про повернення ПДВ, то у неї з’являється можливість ведення торгу з бізнесменом: можна повернути зараз, а можна за місяць або за два. Подивимося на чергу експортерів за ПДВ, — побачимо проблему. Подивимося на спеціальні вимоги і перевірки до підприємств, що бажають повернути ПДВ, — побачимо ще одну проблему. А далі, що коментувати? Ми маємо мільярдну заборгованість бюджету перед підприємствами з ПДВ. А вимоги МВФ — абсолютно справедливі. Дивує тільки, що міжнародні фінансові організації примушують нас виконувати наше ж власне законодавство.
— Не секрет, що багато державних чиновників причетні до тих чи інших тіньових приватизаційних схем. Чи існує можливість протистояти цьому?
— Росава, Донбасенерго — це все класичні схеми. Я схильний у цьому випадку до узагальнень. Якщо Укрспецюст використовується як інструмент приватизації за безцінь, а це — державний орган, то це означає, що в схемах бере участь Міністерство юстиції. Чому мене так хвилює ситуація в державних органах? Розпад зайшов дуже далеко. Як кандидат у депутати, я отримував пропозиції, наприклад, купити досьє на противника, зібране професіоналами зі спецслужб. Я відмовлявся.
— В нашій країні правий той, хто винен або вчасно зумів скористатися боргами іншого?
— Абсолютно вірно. Багато наших підприємств реалізовуються за безцінь, за залишковою вартістю, без індексації. Потім перепродуються. Більше того, можна стверджувати, що ліквідні підприємства спеціально «саджають» на борги.
— Що потім роблять із цими боргами?
— Стандартна схема — коли купують велике підприємство, то, як правило, створюють головну контору, в якій консервують борги, а на базі потужностей створюють ряд, скажiмо, СП без боргів.
— Як у випадку з «Росавою»?
— Так.
— Є інформація, що вам пропонували очолити новостворений Держдепартамент з фінансового моніторингу. Чи відповідає це дійсності? Наскільки буде ефективне, на вашу думку, створення цього органу при Мінфіні? Чи не стане інформація, що збирається цим органом, важелем тиску?
— Моя кандидатура дійсно обговорювалася. Йшлося ще про дві посади. Але конкретних остаточних пропозицій не надходило. Багато хто не хоче, щоб я обiймав подібні посади. Не впевнений, що в цих умовах подібне призначення може відбутися. Тому навряд чи ви почуєте думку найбільш iмовірного кандидата на посаду голови Держдепартаменту фінансового моніторингу. Я вважаю, що подібний орган повинен бути незалежним не тільки від Мінфіну, а й взагалі максимально автономним. Одним із його завдань буде розкриття фінансових схем, відмивання грошей, в тому числі й представниками уряду. Потрібно створити в державі такі умови, щоб, якщо у нас стане прем’єр-міністром новий «Лазаренко», цей орган мав би можливість вплинути на його діяльність. Цей орган повинен мати можливість незалежно впливати на банківський сектор. І, враховуючи досвід минулого, не тільки на комерційні банки, а й на НБУ. Функції валютного контролю у нас покладено на Нацбанк, але коли йдеться про мільярди доларів, переведені в офшорні зони банком «Слов’янський», виникає просте запитання: чому НБУ не виконав свою функцію контролю? Банківський сектор — ця та сфера, де в Україні рука руку миє. Звичайно, цей орган повинен мати автономні виходи на подібні структури західних країн. Деякі мусульманські організації хочуть працювати з нашими банками внаслідок відсутності належного контролю за грошовими потоками з боку нашої держави. Я сам мав справу (до терактів у США) з тим, що окремі іноземні громадяни обговорювали можливості відкриття дуже великих валютних рахунків в Україні. Особливо, коли у нас існувала система анонімних рахунків. Я не переконаний, що рахунків, на яких знаходяться брудні гроші, не існує сьогодні.
— Про це багато говорять. Але чи є конкретні цифри?
— Природно, ці дані було приховано, але в якийсь момент пройшла інформація про те, що на анонімних рахунках українських банків нараховувалося $3 млрд. Ніхто не знав, чиї це гроші. Думаю, навряд чи це були гроші вітчизняних тіньовиків. Так ось із цієї точки зору Україна повинна продемонструвати ефективність боротьби з такими грошима. Але це можна буде зробити тільки тодi, коли «фінансова розвідка» буде самостійна і коли її очолюватиме кваліфікований експерт (я не прагну зайняти цю посаду будь-якою ціною), який не має відношення до цих махінацій. Створення ж органу в структурі Мінфіну, на мій погляд, демонструє бажання мати «китів тіньового обiгу» під своїм контролем. Враховуючи те, про що ми говорили, таке бажання цілком природне.
— Говорять, що нерідко голоси депутатів при прийнятті того чи іншого закону купують за стінами Верховної Ради...
— Звичайно, такі факти є. Хотів би нагадати двомісячну історію «спікеріади», коли проходила скупка бюлетенів із метою поставити «свого» спікера, в чому, до речі, брали участь бізнес- групи, що перебувають поза парламентом. Купували у депутатів чисті бюлетені, відповідним чином їх заповнювали й потрібні люди їх вкидали. У 1998 році парламент розпочав з цього свою роботу. До слідства тоді справа не дійшла. Подібні факти були протягом усієї роботи Верховної Ради. Дуже яскраво це виявилося в недавньому випадку із законом про лазерні диски. Але потрібно брати до уваги дуже важливу деталь: є групи, зацікавлені в прийнятті закону, є — навпаки. У будь-якому разi виходить, що депутат (навіть якщо з ним ніхто не вів відповідних переговорів) підтримує ту чи іншу групу незалежно від того, як він голосує і чи голосує він взагалі. Третього не дано. Стосовно закону про диски, думаю, що правоохоронні органи повинні були звернути увагу на офіційну заяву депутата Журавського про те, що йому пропонували гроші за відмову в голосуванні. Повинні були виявити: хто пропонував, кому, скільки, хто взяв і т. і? Але ніхто нічого не став робити.
— Коли у нас в країні створиться ситуація, коли крастимуть з прибутку, а не зі збитків?
— Загалом, непогане запитання, якби не одне але… Якщо людина краде, то їй байдуже, з чого вона краде. Якщо депутат Жердицький звинувачується разом з екс-головою «Нафтогазу» Діденком у крадіжці грошей остарбайтерів, то далі йти нікуди. Багаті люди вкрали у бідних старих людей по 500 німецьких марок і «заробили» до своїх мільйонів ще 86 млн DM. Більше того, як я говорив, про це знали всі державні органи країни, в тому числі і Кабмін. У нашій політиці немає моральних перешкод. Навіть у карних злочинців вони є, а у нас — немає. Коли у 1999 році депутатська комісія присвятила окремий розділ крадіжці грошей остарбайтерів, представила його Верховній Раді, то ніхто не вжив жодних заходів. А коли восени минулого року знімали з Жердицького депутатську недоторканість — фракція «реформаторів» була проти, РУХ був проти і т. д. Бачите, до чого дійшло? А Павло Іванович Лазаренко...
— До речі, чому, на вашу думку, з нього так довго знімали депутатські повноваження?
— Це, загалом, не секрет. Гірше інше — подібні люди, а я запевняю, їх у нашій владі чимало, можуть купувати правоохоронні і судові органи. Якби залишився Лазаренко, Жердицький в Україні — їх би не арештували. Я думаю, наступний парламент може стати гірше за нинішній. Такі люди, як Жердицький, не бояться йти на вибори. Про що це говорить? Перемога на наших виборах часто залежить від того, скільки заплачено за голоси. Як діє адміністративний ресурс? Усі чиновники бояться за свої місця, а виборці — чиновників. І проблема тут не в Лазаренку, а в нас самих. Адже у системі викачування грошей, створеній, у тому числі, і при Лазаренкові, працював багато хто з нинішніх чиновників. Чи знали вони про ці операції? Безумовно. Адже цю систему треба було ще й обслуговувати. А правоохоронні органи? Вони тепер заявляють, що вели Павла Івановича з 1994 року, ще з часів, коли він був губернатором. Привели.
КИЇВСЬКА МОНОПОЛІЯ: У КОГО «КОНТРОЛЬНИЙ ПАКЕТ?»
— Чому ви залишили фракцію «Яблуко»?
— Не буду приховувати, що у вересні 2000 року мій голос був вирішальним, який дозволив її створити. Ми працювали разом з Віктором Чайкою (лідером партії) ще у 1993 році. Тоді він був керівником групи радників прем’єр-міністра Кучми. По суті, я просто повернувся в команду 1993 року. Ми хотіли зайняти нішу інтелігентного електорату, ту, яку в Росії займає Явлінський. Але ідеологія, що перемогла у фракції, виявилася іншою. Наприклад, я не міг вимагати скасування ПДВ, який дає майже половину прибутків державного бюджету, нічого не запропонувавши натомість, до мене просто перестали б ставитися, як до серйозного економіста. Теж саме можна сказати і про запропоновані Балашовим громадянам обіцянки — всім зарплату в $500 і пенсію в $200. «Яблуко», швидше за все, пройде до Верховної Ради, але я не жалкую щодо свого виходу.
— Ви втретє балотуєтесь у народні депутати. Які особливості цієї кампанії ви б виділили?
— Ні для кого не є секретом, що головна особливість цих виборів — використання адмінресурсу. Я маю нещастя спостерігати за цим, балотуючись по Печерському мажоритарному округу у Києві, на прикладі одного з моїх конкурентів — першого заступника Олександра Омельченка по міськадміністрації і партії «Єдність» Станіслава Сташевського. Зрозумійте правильно — по моєму округу йдуть представники різних політичних сил. У тому числі, наприклад, від «Трудової України». І у мене немає жодних підстав звинувачувати їх у подібних речах.
— У використанні адмінресурсу звинувачують багатьох. Чи є у вас конкретні дані? — Інформації досить. На жаль, Сташевський використовує незрозумілі джерела фінансування, випускаючи агітаційні листівки без вихідних даних, що заборонено законом. Районною адміністрацією зірвано мою зустріч з ветеранами Збройних сил. Продовжується натиск на керівників бюджетних установ, яких примушують забезпечити голосування за кандидатів від «Єдності». Є також інформація, що на вибори мають «намір пригнати» будівельників, які не проживають у виборчому окрузі. За одним iз пунктів порушення, до речі, Сташевському вже винесено попередження окружною комісією. Внаслідок не зовсім зрозумілих мені дій усі кандидати по Печерському округу можуть стати заручниками або жертвами адмінресурсу. Місто сьогодні віддане на відкуп фактично одній політичній силі — партії «Єдність», і одній владі — Київській міській адміністрації.
— Чий адміністративний ресурс сильніший у Києві — блоку «ЗаЄдУ!» чи партії Омельченка?
— Це питання, в принципі, риторичне. Блок «За Єдину Україну!» нічого не може зробити і навряд чи зробить у Києві. До речі, навіть якщо блок Литвина і вирішить використати адміністративний ресурс на виборах, то суто в організаційному плані це буде дуже важко зробити. Блок «Єдність» набагато сильніший організаційно.
— Ходять чутки, що формування списків нерідко стає, свого роду, бізнесом...
— Це більше, ніж імовірно. Подивіться на склад списків. Проглядаються продані місця в районі «десятки» у списках багатьох блоків. Особливо, коли на цих місцях ми бачимо бізнесменів, які нічим себе не виявили у політиці. Виникає запитання: чим же вони завоювали це право у своїх партійних лідерів? До речі, немає гарантії, що гроші за місця у списку завжди потрапляють до партійних кас. Очевидно, це прибутковий бізнес для багатьох партійних лідерів.
Відзначте, що у списках все частіше з’являються родичі. Віктор Ющенко, не соромлячись, вносить у список свого брата і сина київського міра. Але це ще півбіди. У списках все частіше з’являються секретарки. Все це дозволяє зробити висновок, що корупція, «родоплемінні стосунки» виявляться у наступному парламенті ще більшою мірою, ніж у цьому.
— Але спільні, назвемо їх — «групові», інтереси є і у виконавчій владі? Взяти хоч би відродження «дніпропетровського» варіанту в інтерпретації донеччан.
— Це вкрай неприємна тенденція. Влада кланів в Україні була завжди — і за радянських часiв, і під час незалежності. Протиставити цьому можна тільки формування уряду на коаліційних принципах, перетворення міністрів на політичні фігури. Нинi дуже багато якi призначення (я хотів би підкреслити, що високо ціную професійні якості, наприклад, Ігоря Юшка та інших) поки не проводилися за принципом коаліційності. Крім того, ні для кого не є секретом, що штучно створена після «оксамитової революції» більшість, на яку повинен був спиратися і ніколи не спирався Кабмін, швидко розпалася. Фракції «Батьківщина», обидва РУХи, «Реформи і порядок» керувалися зовсім іншими міркуваннями, ніж створення парламентської більшості.
— Яка ваша оцінка зовнішнього впливу на хід виборчої кампанії?
— А чому тільки на виборчу кампанію? Захід нав’язує нам боротьбу з відмиванням брудних грошей. За великим рахунком, наша «правова» держава стала проблемою для цивілізованих країн. Подивіться, скільки процесів, пов’язаних з українськими злочинними угрупованнями в західних країнах, пішло від США до Португалії. Їм не потрібна Україна як країна для транзиту наркотиків, як плацдарм нелегальної міграції. Захід змушений виконувати цивілізаторську місію в Україні. Вступаючи на наш ранок, західні компанії борються з хабарництвом наших чиновників. Іноземні компанії просто до цього не звикли. Я покладаю дуже великі надії на зміну ситуації в Україні на краще саме з приходом великих іноземних компаній.
— Але цей вплив має і зворотний бік. Пригадати хочби дозовану трансляцію плівок.
— Можна розповісти і про маленьку сенсацію. Справа у тому, що до «касетного скандалу» в жовтні 2000 року мені довелося бути у США в складі делегації парламентського комітету з фінансів і банківської діяльності. Ми були у Раді національної безпеки США. Нас прийняв директор американської РНБ по країнах СНД пан Фішел. Він нам розповів, що нас чекає найближчим часом. Найближчим часом, сказав він, вас очікує криза, яку ми називаємо кризою суспільної довіри. У скрутне становище потрапить ваш президент. У цих умовах ми закликаємо вас об’єднатися навколо Віктора Андрійовича Ющенка, всіляко його підтримувати. Це у той час, коли плівки ще не було оприлюднено! Тоді важко було зрозуміти, що мається на увазі, але терміни було вказано точно.
— Чому ви не говорили про це раніше?
— Я побоювався дипломатичного конфлікту між державами. Зараз про це можна говорити, оскільки адміністрація у Вашингтоні помінялася.
— А «касетна» розмова Віктора Ющенка з Олександром Омельченком? Чи не дивно, що особа, на яку ставить Захід, дозволяє розмовляти з собою таким чином?
— Я не хочу говорити на цю тему... На жаль, стеження, взаємні записи і т. п. стають нормою нашого політичного життя. Дійшло до того, що деякі депутати носять у кишенях піджаків ручки з цифровими диктофонами — а раптом вдасться що-небудь записати про свого конкурента або самого конкурента, а потім — у пресу. Як би там не було, приватні розмови — це приватні розмови. Ну а про те, що Ющенко й Омельченко домовлялися про відставку Медведчука, знали всі ще задовго до того, як відбулося голосування. Так само, як і про позиції інших фракцій. Комуністи не могли пробачити прийняття Земельного кодексу, РУХи — відставку Ющенка, багато хто — крісла, втрачені під час «оксамитової революції», «Батьківщина» — протистояння з Юлією Тимошенко… Словом, Віктор Володимирович дуже багато чим ризикнув як політик і взяв на себе дуже багато. Можна було, наприклад, «домовитись» з комуністами і «провалити» Земельний кодекс. Я його розумію, тому що, коли сам, наприклад, брався за справу Нацбанку — ризикував багато чим.
