Незалежна польська журналістка та юрист Кристина Курчаб-Редліх провела в Росії 14 років. Приїхавши до Москви 1990 року, вона стала активним учасником російської політичної дійсності. За цей час, як і її близька подруга Анна Політковська, Кристина Курчаб-Редліх неодноразово побувала в Чечні, знімала фільми про чеченські події. За свою журналістську діяльність вона отримала чимало журналістських нагород, а 2005 року Гельсінська фундація та чеченська організація «Эхо войны» висунули кандидатуру пані Кристини на здобуття Нобелівської премії миру.
Результатом осмислення журналісткою російської дійсності стали дві книжки — «Пандрьошка» та «Головою об мур Кремля». Півроку тому обидві книжки були перекладені українською мовою. Як зазначила сама пані Кристина, дуже шкода, але ці книжки все ж продовжують бути актуальними, адже і сама Росія, і країни-сусіди все ще продовжують «битися головою об мур Кремля». А останні події в Україні ще більше розв’язують руки тим, хто ставиться до України негативно та виправдовують їхню політику.
Нещодавно Кристина Курчаб-Редліх приїхала в Київ, щоб зустрітися в книгарні «Є» зі своїми українськими читачами та поділитися власними спостереженнями з російської та європейської політичної дійсності.
ЦЕ КРАЇНА-ТАБУ
— Останнім часом ми спостерігаємо «путінізацію» світової політики. Після того як ЄС став економічним партнером Росії, Європа перестала помічати порушення прав людини та наступ на демократію в цій країні. У Європі легко отримати інформацію про утиски та страждання людей в Ірані чи інших державах, але не в Росії. Росія — це країна-табу, — вважає Кристина Курчаб-Редліх. — Наприклад, підняття чеченської проблеми у європейських структурах є повністю заблокованим. Європейські політики вважають за краще не втручатися в ті суспільно-політичні процеси, що відбуваються в Росії, навіть якщо це порушення демократії та прав людини, адже тоді не виникає труднощів у вирішенні економічних питань та в проведенні спільної політики з російськими лідерами.
Я це називаю заниженням моральної планки в політиці. І справді, політична мораль у Європі деградує. Адже під час холодної війни тисячі європейців були готові вийти на вулиці, щоб підтримати дисидентський рух на теренах Радянського Союзу. Сьогодні в російської опозиції немає такої підтримки з боку Європи. І доки влада колишніх чекістів буде діяти, а західні політики продовжуватимуть їй поступатися, ми не дочекаємося моральності в цій політиці, — говорить Кристина Курчаб-Редліх.
На її думку, знижується рівень політичної журналістики, зокрема, в Польщі, а підхід журналістів до окремих проблем стає надто поверховим. Наприклад, про Росію говорять лише тоді, коли Росія «копне» Польщу, але й в тому випадку під Росією мається на увазі Кремль, а не росіяни чи опозиція. При цьому жоден канал не наважиться зробити правдивий матеріал про Чечню.
НЕВІДОМА ВІЙНА
Володимиру Путіну після 11 вересня 2001 року без особливих зусиль вдалося ототожнити боротьбу чеченців за незалежність з міжнародним тероризмом — і у свідомості росіян, і на світовій арені, вважає автор. На її думку, справжня чеченська війна невідома переважній більшості росіян, а отримати це знання дуже непросто. Як стверджує авторка двох книжок про Росію, чеченці найперші хотіли уникнути цієї війни, вони прагнули лише отримати незалежність, але не в сенсі відмінної зовнішньої політики чи окремої валюти, а в сенсі права на національне самовизначення. Сьогодні мало хто знає, що після закінчення першої чеченської війни у 1996-му проблеми вахабізму в Чечні не існувало. Чеченці традиційно сповідували світський іслам, жінки там не носили паранджу. Фактично вахабізм, який за своєю природою суперечить чеченським традиціям, стане реальністю Чечні лише у 1999-му і не без сприяння російських спецслужб. Як стверджує польська журналістка, чеченцям не була потрібна громадянська війна — її створили штучно.
У книжці «Головою об мур Кремля» сторінки про чеченську війну та теракти в Росії — найстрашніші. Статистика, яку наводить журналістка, — це 200 тисяч загиблих при «наведенні конституційного порядку» чеченців — в основному мирних жителів. На зустрічі з українцями Кристина Курчаб-Редліх детально розповіла про теракт у театральному центрі на Дубровці:
— Вся справа Норд-Осту була підготовлена тому, що президент Чечні Аслан Масхадов через Ахмеда Закаєва вів у Швеції, Великої Британії та Ліхтенштейні успішні переговори щодо того, щоб європейці допомогли організувати діалог з Кремлем і припинити терор проти чеченців. Адже до цього Масхадов не раз самостійно прагнув порозумітися з Путіним. У жовтні 2002 року 147 депутатів Європарламенту поставили вимогу підписати мирний договір з Чечнею. Підписання мирного договору відкрило б для європейців доступ до Чечні. Цього не можна було допустити. Тому раптом виникає Норд-Ост. Хто хоч трохи знайомий з чеченськими традиціями, зрозуміє, що це була швидше театральна постановка теракту. Окрім того, виникає запитання: якщо був використаний газ, чому терористи були вбиті і шлях до замовників теракту фактично було закрито?
«ПРОМИВАННЯ МІЗКІВ»
— Коли я приїхала до Росії ще у 1990 році, мені дуже сподобалася російська культура, але з часом я почала розуміти, наскільки страшною є російська політична дійсність. Тоді як у Європі політика будується на чомусь реальному, то в Росії всюди подвійне дно та страшні політичні інтриги. Фактично часи російської демократії — це лише початок правління Бориса Єльцина. Тоді ще були можливими дискусії в Державній думі, видавалися книжки, де говорилася правда про Другу світову війну. Чимало для розвитку демократії в Росії зробив екс-голова компанії ЮКОС Михайло Ходорковський. За його сприяння демонструвалися фільми про демократію, здійснювалися консультації громадських організації, його коштом у сільські бібліотеки привозили комп’ютери. А потім все це почало обмежуватися.
Як стверджує Кристина Курчаб-Редліх, сьогодні причина популярності Володимира Путіна — це залежні ЗМІ та відсутність вільного інформаційного простору в країні. Тим більше не варто переоцінювати рейтинг російського прем’єра, адже значна його частина — це втома росіян та відсутність альтернативи.
