«Найближчим часом секретар Харківської міськради Геннадій Кернес може бути позбавлений свободи на 15 діб за статтею «хуліганство» за нанесення тілесних ушкоджень депутату міськради Андрію Руденку і його помічнику Світлані Семко» (http://vovremya.info/news/ 1214398329.html).
Застосування фізичної сили в українській політиці далеко не нове. Гучна сутичка на засіданні РНБО міністра внутрішніх справ Юрія Луценка з київським мером Леонідом Черновецьким закінчилася політичним скандалом і розглядом у Генпрокуратурі. Відомі й інші приклади політичної «несловесної» боротьби — побиття лідерами ПСПУ Наталією Вітренко та Володимиром Марченком голови «Просвіти», депутата Павла Мовчана, плювки Михайла Бродського на адресу рухівца Ярослава Кендзьора. Про широке застосування рукоприкладства говорили й в бутність прем’єром Віктора Януковича. Складається враження, що українським політикам набагато легше висловлювати свої думки диким способом, ніж вести цивілізований діалог.
Цього разу відрізнився секретар Харківської міськради Геннадій Кернес у відношенні до лідера фракції НУ-НС у міськраді Андрія Руденка. Після повторного позбавлення слова на засіданні міськради депутат Руденко заявив про відмову фракції НУ-НС брати участь у засіданні й залишив сесійну залу. Кернес навздогін опоненту не знайшов нічого кращого, ніж ударити ззаду ногою. Ситуація для української політики, здавалося б, буденна. Дивує лише лицемірство окремих політиків. Мер Харкова Михайло Добкін, наприклад, зробив вигляд, що взагалі нічого не трапилося, і лише поцікавився наявністю свідків цього інциденту. Адже нещодавно Михайло Маркович вимагав відставки міністра внутрішніх справ Луценка після його сутички з київським мером Черновецьким.
Нагадаємо, що після зіткнення Луценка та Черновецького саме Геннадій Адольфович заявляв: «Ви можете собі уявити ситуацію, коли міністр Російської Федерації Нургалієв б’є в обличчя мера Москви Лужкова, там, де президенти інші. Як ви гадаєте, працював би цей міністр? А в мене є інша інформація про те, що тепер кожний начальник УВС повинен ударити мера свого міста для того, щоб отримати індульгенцію й далі працювати. Інакше я це не розумію. У демократичному суспільстві люди, які обіймають такі пости й посади, не мають ніякого морального права здійснювати такі вчинки». (http://rez.com.ua/index.php?ne ws=13341).
Але в цій ситуації проблема полягає навіть не в тому, що посварилися між собою два депутати місцевої ради, що, в принципі, можна зрозуміти й навіть якось пояснити. Проблема в розумінні демократії і моралі добродіями Добкіним і Кернесом. Те, що Кернес сам особисто вирішує, кому давати слово в міськраді, а кому не давати, вже стало нормою. Але тепер Геннадій Адольфович пішов далі: він дозволяє собі обізвати депутата, принизити, штовхнути, вдарити, побити. Чого ж тоді можна чекати від міської влади у відношенні до простих громадян, рядових харків’ян? Питання залишається відкритим.
Однак будь-який крок політика, за всього цинізму самої політики, має своє логічне завершення. Наприклад, лідери ПСПУ Вітренко й Марченко, які били Мовчана, вже давно не є депутатами ВР, Луценко зі своїм блоком НС-НУ на дострокових виборах до Київради не подолав трьохвідсоткового бар’єру. Про подібну долю вже зараз час задуматися Добкіну і Кернесу, адже майбутнього в політиків, аргумент яких у відношенні до політичних опонентів — кулак, практично немає.
Очевидно, розуміючи цю істину, дав досить жорстку оцінку своєму колезі з ПР голова Харківської обласної ради Василь Салигін. «Навіть якщо це було з обох сторін, особисто я вважаю, що це недопустимо ні для депутата, ні для, тим більше, керівника, і також недопустимо для обивателя. Я впевнений у тому, що це буде предметом розгляду (на засіданні партії)», — зазначив голова облради. (http://provokator. com.ua/ n/2008/06/24/104023.html).
У цьому випадку ПР, що втрачає підтримку в Харкові в тому числі й завдяки Михайлу Марковичу та Геннадію Адольфовичу, може виявити принциповість і показати приклад жорсткої і адекватної оцінки дій політика-хулігана. Для відставки Кернеса в Харківській міськраді достатньо голосів однієї фракції ПР, і саме вона без втручання центрального керівництва партії може сама позбутися «діяча, який її порочить».
Ні в кого з харків’ян немає жодних ілюзій щодо моральних якостей нинішніх харківських градоначальників і депутатів, які залежать від них. Утримання влади для них є самоціллю, і вони готові робити це будь-якою ціною. Питання в іншому: чи зможуть харків’яни дати адекватну оцінку подібним методам політичної боротьби на наступних виборах?
