За означенням усесвітньо відомого філософа Йогана Гейзінґи, людина - це істота, що грається. Універсальний ігровий потяг може реалізовуватись у будь-яких формах. Суспільство, як наслідок і обшир здійснення ігрових ситуацій, не повинно перешкоджати жодній грі - звичайно, якщо вона не шкодить людському й природному довкіллю. Це стосується й фемінізму - типово ігрового самовиявлення жінок, які не знайшли можливостей особистої реалізації в інших видах ігор - скажімо, в культурі чи політиці. Проте не варто перебільшувати його значення для України (втім, як і для всього світу). Як різновид гри, феміністський рух не може претендувати на рівноцінну з ними значущість, бо позначений суттєвою вадою: його учасники добираються за статевою, тобто суто біологічною ознакою.
Звичайно, існують об'єднання (як от "Жіноче піклування" в США), підставою до виникнення яких стали саме статеві ознаки, а проте вони не мають нічого спільного з фемінізмом. Вони захищають жінку як фізично слабшу й психологічно відмінну від чоловіків особистість у сім'ї - тобто саме в тих стосунках, які й виникають завдяки відмінностям у статі. Тимчасом фемінізм специфічний тим, що поширює статевий підхід на суто соціальні, позастатеві відносини. Якщо має рацію старий Фройд і будь-який вид творчої активності є наслідком сублімації, тобто очищення глибинної еротичної енерґії від шкідливих для суспільства складників, приборкання й спрямування її в соціально схвалюване річище, - то фемінізм через свій проміжний між "біо" й "соціо" характер яскраво демонструє механізм сублімації в дії.
На жаль, мені не траплялися соціологічні дослідження рівня задоволеності учасниць феміністичного руху своїм соціальним і сімейним станом. Але особисте враження таке, що до фемінізму приходять жінки, чия амбітність перевищує їхні інтелектуальні чи еротичні (а найчастіше - ті й ті разом) можливості. Впевнена в собі людина, незалежно від статі чи віку, не принижуватиметься, вимагаючи від суспільства особливого до себе ставлення лише через свої біологічні ознаки.
Суспільство знає про свій обов'язок щодо дітей, старих та інвалідів. Чи виконує його - інша річ, але - знає, визнає необхідність піклуватися про них, дбати про створення умов для їхнього повноцінного життя (побутового, культурного, виробничого), бо усвідомлює їхню біологічну - віком чи хворобою зумовлену - немічність. Проте такий їхній стан не є підставою для створення політичних партій спеціально для цих категорій населення (хіба що виборчі права надаються від певного віку, але ж не через біологічну неповноцінність неповнолітніх). Важко уявити партію "тих, кому за 70", або ж парламентську квоту для душевнохворих чи хоча б людей із цукровим діабетом.
Внесення біологічних критеріїв у суспільне життя, змішування "біо" та "соціо" до добра не доводить. Коли жінку законодавчо позбавлено якихось прав, існування феміністських організацій є виправданим і необхідним, так само як існування організацій темношкірих в умовах апартеїду. Але я щось не чула про об'єднання "Негри-бізнесмени", "Жовтошкірі європейці" чи "Російські особи кавказької національності" навіть у країнах із не досить розвинутою демократією.
І вже зовсім кумедно виглядає поєднання суспільного з сексуальним. "Жінка в політиці" - це задля чого? Задля розв'язання статевих проблем політичними методами чи політичних проблем на сексуальних засадах? "Жінка в сім'ї" - це зрозуміло: вона народжує дітей, а чоловік - ні, тому й сімейні функції в них відмінні. Проте політика (мистецтво, виробництво, громадська діяльність тощо) вимагає роботи не органами, за якими розрізнюють стать, а головою, однаковою за своїми потенційними можливостями і в жінок, і в чоловіків.
"У жінки, - доводять феміністки, - особливий духовний склад, до того ж вона має специфічні інтереси в усіх видах діяльності". Не сперечатимусь із цими, як на мене, не зовсім безсумнівними твердженнями. Проте якщо особливі інтереси мають жінки, то, мабуть, повинні мати їх і чоловіки. І коли бачиш щиру радість вітчизняних демократок від зміцнення в країні феміністичного руху, так і хочеться кинути гасло: "Дайош партію чоловіків!" Бо як же вони обійдуться в сучасному суспільстві без громадсько-партійно-політичного захисту?
Жарти жартами, та сумно стає від того, що стільки жінок спекулює своїм жіноцтвом, замість того, щоб, усвідомивши себе в передусім Людиною, тобто - істотою унікальною, соціальною та культурною за своєю сутністю, рівною іншим і повноцінною, стверджуватись як особистість, не виставляючи поперед людського свої біологічно-статеві ознаки. Нарікання на те, що в нашому парламенті жінок менше, ніж по інших країнах Європи, й серед міністрів лише дві жінки, будуть слушними доти, допоки наші "дискриміновані" жінки виборюватимуть право займатися політикою чи іншою соціально наповненою діяльністю - замість того, щоб просто нею займатися.
Фемінізм спрямований проти засилля чоловіків у суспільному житті. Як і кожний рух "проти", він історично нетривкий і беззмістовний. Фемінізм був соціальним досягненням в умовах нерозвиненої демократії, ознакою пробудження жінки до соціально-політичного, суспільно значущого життя. Він же стає анахронізмом та ознакою невитісненого внутрішнього рабства жінки за сучасних умов. Доки існує й поширюється феміністський рух, доти можна говорити про її добровільне визнане невільництво.
