Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Про телефетишизм

28 жовтня, 2008 - 00:00

Якщо раптом російський телевізійний журналіст Євген Ревєнко вирішить проїхатися в Україні міським транспортом і не заплатить за квиток, то, шановні контролери, заплющіть на це очі, будь ласка. Якщо цей самий журналіст піде або поїде на червоне світло, то, заради Бога, не треба його штрафувати. Бо цей шанований добродій скаже, що штрафують його українські націоналісти.

Днями він оприлюднив на телеканалі «Россия» репортаж про нашу з вами країну. Переповідати його — себе не поважати. Ви можете здогадатися, що Бандери, Шухевича і Петлюри там було більше ніж достатньо. Пафос того творіння, яке за стилістикою нагадувало викривальні репортажі з буржуазного світу радянських журналістів, полягав у викритті войовничого українського націоналізму, котрий за підтримки Президента України Віктора Ющенка начебто підводить голову. А закінчив свої балачки тим, що вихідці із Західної України відлупцювали у Севастополі офіцера російського Чорноморського флоту. Вони й справді відлупцювали — про це повідомляли ЗМІ. Але з усього тексту творіння Євгена Ревєнка випливає, що то не могли бути просто хулігани. Ті п’яні роботяги-будівельники були люди віддані ідеям українського буржуазного націоналізму й таким чином вихлюпнули свою зненависть до «клятих москалів». На одному цьому маленькому прикладі видні методи діяльності сучасного російського журналізму.

Під час конфлікту в Грузії я серед іншого побував на блок-пості російського війська. Дізнавшись, що перед ним український журналіст, російський офіцер повідомив, що торік відпочивав у нас у Судаку. «І як там?» — поцікавився я. «Сіли ми з дитиною на якусь лавку і тут вискочив якийсь дядько і почав на нас кричати». «Чому?». «Не люблять там росіян». «У Криму не люблять росіян?» — перепитав. «Атож!» — твердо відповів офіцер. Я спершу був ошелешений, а потім зрозумів. Ну не знає російський офіцер достатньою мірою реалій Криму. Не знає, що якраз там росіян люблять понад усе. Але він вірить, що навколо Росії суцільні вороги, в тому числі і в Криму, бо ж він належить «ворожій» Україні. Отож і побутовий конфлікт переносить на національне підѓрунтя. А все завдяки тому, що він дивиться репортажі Євгена Ревєнка і йому подібних телефетишистів. Сьогоднішнім російським акулам пера і камери покажи пальця і вони розгледять в ньому або Степана Бандеру, або Івана Мазепу. У крайньому випадку просто «озвірілого націоналіста».

Отож не варто чіпати Ревєнка і його колег. Хоча, на відміну од відомого продукту людської життєдіяльності, хоч їх чіпай, хоч не чіпай — вони все одно не перестануть погано пахнути.

Юрій ЛУКАНОВ, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: