Екс-регіонал Юрій Мірошниченко майже чотири роки був «голосом» Віктора Януковича в парламенті. У Партії регіонів він входив у крило так званої проєвропейської частини ПР і нині залишається близьким до колишнього глави АП Сергія Льовочкіна.
Посаду постійного представника Президента у ВРУ Юрій Мірошниченко отримав відразу після інавгурації Януковича в березні 2010-го. Після втечі екс-президента до Росії свої повноваження Мірошниченко склав. «Можливо, я не все казав публічно, і в цьому моя провина», — зазначив Мірошниченко.
Сьогодні він — один із небагатьох депутатів від ПР, який не боїться на камеру просити вибачення в українців за власні помилки і прорахунки Партії регіонів. Разом з тим, під час розмови склалося враження, що хоч Мірошниченко і склав партбілет регіонала, «внутрішній квиток» ПР у нього все-таки ще залишився — на питання про помилки ПР реагує вкрай болісно.
Пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю «Дню», яке вперше після свого виходу з Партії регіонів дав нині позафракційний народний депутат Юрій МІРОШНИЧЕНКО.
«ПІСЛЯ РОЗГОНУ МОЛОДИХ МІТИНГУЮЧИХ НА МАЙДАНІ Я ЗРОЗУМІВ, ЩО ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ МИ ВЖЕ ПРОГРАЛИ»
— Пане Юрію, нещодавно ви вийшли з Партії регіонів, членом якої були майже десять років. Чому ви вирішили саме зараз покинути лави ПР? Адже раніше було куди більше приводів для цього — розгін студентів, смерті людей, втеча Януковича, анексія Криму...
— Перш за все, я вдячний Партії регіонів за те, що фактично завдяки цій політичній силі я відбувся як національний політик, представляю наших виборців у Верховній Раді і зміг багато в чому реалізувати свій професійний потенціал.
Я щиро вірю в ідею української інтеграції в ЄС і тому для мене, наприклад, стало глибоким розчаруванням непідписання Угоди про асоціацію наприкінці листопада минулого року. Я до останнього був упевнений, що її підпишуть. Але сталося те, що сталося. На цьому етапі переговорів ЄС не міг врахувати аргументи, які наводила Україна. До речі, й сьогодні економічну частину Угоди про асоціацію не підписано. Тобто наші аргументи були все ж обґрунтовані. Але надані вони були дуже пізно.
Саме тоді, після саміту у Вільнюсі я відчув якийсь внутрішній дисонанс між тим, чого щиро хотів і чого прагнув, та що в результаті отримала країна. Але тоді нам це розтлумачили як відтермінування для того, щоб провести додаткові консультації. У березні ми мали все-таки підписати Угоду і я продовжив свою роботу...
Серйозне ж бажання вийти з Партії регіонів у мене з’явилося після розгону молодих мітингуючих на Майдані. Того ранку я був на Михайлівській площі і бачив, як тисячі людей вийшли на вулиці. У той момент я зрозумів, що президентські вибори ми вже програли...
— Чому ж тоді ви так і не вийшли з ПР?
— Навіть незважаючи на всі трагічні події, які сталися, на той момент я розумів свою відповідальність в тому, що ми повинні боротися, аби, з одного боку, бодай у березні підписати Угоду про асоціацію, а з іншого — не допустити силового сценарію щодо людей на Майдані. Я був залучений до роботи офісу Президента і сподівався, що все ще вдасться виправити, змінити...
А потім була втеча президента і сподівання на те, що ПР допоможе Україні зберегти Крим і Схід, візьме на себе політичну відповідальність за ситуацію в країні, визнає свою провину і, найголовніше, не лише своїми словами, але й діями продемонструє, що партія змінюється.... Я сподівався на те, що це відбудеться і тому закликав фракцію активно діяти під час кримських подій, виїжджати туди і переконувати людей і депутатів, що у них є майбутнє у складі України.
«ВИСУНЕННЯ КАНДИДАТУРИ ДОБКІНА МАРГІНАЛІЗУВАЛО ПР»
— Чому депутати від Партії регіонів так і не поїхали до Криму, не говорили зі своїми виборцями, не переконували місцевих депутатів не робити сепаратистських кроків?
— Із етичних міркувань я можу говорити тільки про себе. Щодо мене особисто, то я туди поїхав. Мені казали, що я не розумію ситуацію, яка там склалася. Переконували, що там ведуть перемовини, і люди працюють більш ефективно і без таких піарів, як я... От і результат...
Але ж це ми «народили» тих усіх осіб, які від імені правлячої Партії регіонів потрапили на різні щаблі влади. Президент, власне, теж обирався від Партії регіонів, Кабінет Міністрів політично належав до правлячої політичної сили, і сьогодні ухилятися від своєї політичної відповідальності я вважаю неприйнятним.
Ми, як депутати від Партії регіонів, знали про те, що в країні не все гаразд. Більше того, ми на фракції дуже часто виступали і закликали одне одного до дій. Але при цьому були недостатньо згуртованими. Не можу сказати, що несміливими, тому що ходили до Президента і говорили йому про це прямо...
— Добре, якщо розписатися за всіх ви не можете, то хоча б за себе спробуйте, адже ви тривалий час були «голосом» Президента у парламенті. Чому ви з ним не говорили про це?
— Я не був настільки близький до Президента, щоби спілкуватися з ним особисто, але я доносив інформацію до тих, хто мав таку можливість.
— На останньому з’їзді Партії регіонів кандидатом у Президенти від ПР було обрано Михайла Добкіна. На вашу думку, наскільки Добкін є об’єднуючою фігурою для Партії регіонів?
— У даному випадку більшість моїх колег ухвалила те рішення, яке, на моє переконання, не можна було ухвалювати. Нам треба було висувати кандидата, який би сприймався всією Україною і сприяв би її об’єднанню. Я з повагою ставлюся до Михайла Добкіна, але щодо нього вже склалися певні стереотипи. Коли ж його підтримали кандидатом у Президенти від ПР, то це, на моє переконання, замість того, щоб засвідчити реформування Партії регіонів, навпаки, певною мірою маргіналізувало партію. Це не той шлях, який би я хотів бачити у її розвитку.
Крім того, через кілька днів із ПР виключили трьох наших однопартійців, які зареєструвалися кандидатами у Президенти. Оскільки на з’їзді партії я голосував за Сергія Тігіпка як кандидатуру компромісну і таку, яка б могла дати поштовх до започаткування процесу відновлення і демократизації Партії регіонів, я чесно написав заяву про вихід із ПР, подякував багатьом колегам і сказав, що, на жаль, більше не можу продовжувати своє перебування в партії.
— Чому на з’їзді було ухвалено саме таке рішення?
— Я не хочу зараз входити у обговорення підкилимних інтриг. Це право партії шляхом голосування більшістю ухвалювати рішення на з’їзді. Я це право поважаю, бажаю Партії регіонів оновитися і стати справді демократичною політичною силою.
«Я БРАТИму АКТИВНУ УЧАСТЬ У ФОРМУВАННІ НОВОЇ ПАРТІЇ...»
— Своїм виходом із Партії регіонів ви знімаєте з себе політичну відповідальність за події останніх місяців?
— Вихід із ПР не знімає з мене персонально провини за те, що відбулося в країні. Я маю до себе багато докорів сумління, пов’язаних з цим останнім періодом, і буду їх, певно, мати протягом всього життя. Хоча я й не вчиняв кримінальних злочинів, не був причетним до ухвалення рішень, а дуже часто навіть інформацію отримував зворотню від того, що насправді відбувалося в країні.
Але сам факт , що я належав до тієї команди, вже накладає на мене провину, і спокутувати її можна тільки в один спосіб — не вчиняти більше так; не опинятися в таких обставинах, де ти апріорі стаєш їхнім заручником; де ти намагаєшся врятувати ситуацію, а фактично є інструментом маніпулювання, в тому числі, і думкою людей; коли люди тобі довіряють, тебе інформують, ти йдеш і щиро говориш про одне, а воно стається зовсім по-іншому...
У цьому контексті, я думаю, ми повинні дати альтернативу тим виборцям, які голосували за мене особисто, за Партію регіонів і які сьогодні відійшли від підтримки ПР й поки не визначилися, за кого голосувати. Тому заявляю вперше — я буду брати активну участь у формуванні нової партії, яка б представляла інтереси мільйонів українців заходу та сходу, півночі та півдня.
Робота по формуванню нової політичної сили, думаю, активно розпочнеться після фази президентських виборів і ми інституалізуємо власну партію. Ми маємо створити і парламентську групу та чітко ідентифікувати себе на політичній мапі України.
— Знову буде партія лідерського типу як ПР?
— Керівника, безперечно, оберемо. Цього вимагає законодавство. Цілком можливо, що ним стане Сергій Тігіпко. Однак якщо це команда однодумців і рішення приймаються на засадах певних цінностей і векторів розвитку країни, то лідерської партії не буде. Кожен член партії матиме право власної думки та дії без страху бути за це покараним. Це дуже важливо.
— У Партії регіонів це мало місце?
— Такий тип взаємовідносин у партії притаманний політичним силам лідерського типу.
Я дуже сподіваюся, що ми, маючи той досвід, якого набули у Партії регіонів, зможемо уникнути багатьох помилок.
— Які помилки ви маєте на увазі?
— Нехай на нього дають відповіді ті депутати, які досі залишаються членами Партії регіонів.
«ЯКЩО РАДА НЕ БУДЕ ЗДАТНА ДО... ТО ДОВЕДЕТЬСЯ ПЕРЕЗАВАНТАЖУВАТИ»
— Ви за проведення дострокових парламентських виборів чи ні?
— Юридичних підстав проводити дострокові вибори немає. Конституційних механізмів для цього, на даний момент, також не існує. Утім, це не виключає ймовірності їхнього проведення з політичних мотивів за умови консенсусного рішення ВРУ, або парламентської кризи.
Такого шляху розвитку подій я не виключаю, але підтримуватиму таку ідею чи ні, залежить від того, наскільки парламент буде адекватний викликам сьогоднішнього дня. Якщо він зуміє згуртуватися, працюватиме на збереження України і створення тієї якості життя, яку ми називаємо європейськими стандартами і заради якої люди виходили на Майдан — він має право на існування. Якщо ж Рада не буде до цього здатна, то виходу немає, — доведеться перезавантажувати.
— А не вважаєте, що було б справедливо, якби всі політики, котрі винні у смертях людей, здачі Криму тощо більше не були в політиці?
— Це вирішують люди на виборах. Я думаю, якщо ми говоримо про європейське майбутнє України, то є цивілізований механізм юридичної відповідальності винних — встановлення провини, доведення і покарання людини відповідно до норм чинного законодавства. А якщо просто знімати всіх з посад державних чиновників, посадових осіб місцевого самоврядування, силовиків або суддів — це викликає нерозуміння навіть у Європі.
— Маєте на увазі нещодавно прийнятий ВРУ закон про люстрацію суддів?
— Готуються і реєструються цілий ряд суперечливих законів про люстрацію. Без висновків Венеціанської комісії, без широкого громадського обговорення і, головне, з непрогнозованими наслідками. Часто революційна доцільність бере гору. Що аж ніяк не наближує нас до Європи. Тотальна зміна керівних кадрів на лояльних до нової влади осіб фактично продовжує хибну практику політичних репресій після кожного перезавантаження влади. А політично заангажований склад державних службовців, на моє переконання, якраз і є одним із джерел корупції і неефективності державного управління. Сподіваюся, що у нас вистачить мудрості не лише декларувати європейські цінності, але й втілювати їх у життя.
