Нещодавні загальні збори офіцерів української армії, котрі
вшанував своєю увагою Президент, як з'ясувалося, не обійшлися без екцесів.
Як стверджує полковник Микола Селюк, він, будучи вибраним делегатом зазначеного
заходу (редакція має в своєму розпорядженні копію протоколу) від факультету
військової підготовки Міжнародного університету цивільної авіації, не був
на нього допущений. Пана Селюка «зупинив і не пропустив до залу заступник
начальника Головного управління виховної роботи МО генерал-полковник Алещенко,
посилаючись на те, що вільних місць нема і мого прізвища немає у списках».
Полковник Селюк передав до редакції текст запланованого виступу, який,
за його словами, у скороченому вигляді вже був обнародуваний на зборах
делегатів ВПС.
Чесно кажучи, нам не зовсім зрозумілі мотиви, з яких пана
Селюка не пустили до залу й не дали слова. На наш погляд, ніяких «бунтівських»
ідей виступ не містив. Можливо, у нашій армії єдиноначальність розвинулася
до однодумності, а може, генерали вирішили перестрахуватися, зважаючи на
візит високого гостя.
Шановний пане Верховний Головнокомандувачу ЗС України!
Шановні панове офіцери!
У грудні 1994 року на нараді керівного складу ЗС України
Президент України Л.Кучма вказував, що серед основних принципів розвитку
і формування армії мають бути:
1) єдиноначальність;
2) впровадження в армійські структури демократичних
процесів.
Процес демократичних перетворень у суспільстві на сьогодні
значно випереджає такі ж процеси в армійському середовищі. Принцип єдиноначальності
в своєму абсолюті виключає будь-які демократичні перетворення.
На жаль, маємо визнати, що успадкована від радянської
армії система єдиноначальності є системою, в якій бракує зворотного зв'язку,
тобто стосунків відповідальності, підзвітності командира перед підлеглими,
певної залежності його від них.
Система всебічної і повсякчасної залежності підлеглих
від своїх командирів, безправний стан підлеглих, їхня неспроможність захистити
свою гідність сприймається сьогодні як нонсенс, як рудимент тоталітарної
системи управління, які несумісні з курсом Української держави на демократизацію
і побудову правової держави.
Ініційований 1991 року Спілкою офіцерів України Комітет
соціального захисту військовослужбовців та їхніх сімей 1996 року нинішнім
керівництвом МО України був розформований як такий, слід думати, що вирішив
усі соціальні проблеми військовослужбовців.
Треба визнати, що проблеми соціального та правового
характеру не тільки не зникли, вони поглибилися і мають тенденцію до набуття
кризово-хаотичного характеру за умов повної відсутності громадського контролю
за діями командирів і начальників.
Надане ст.36 Конституції України право громадян на свободу
об'єднання в громадські організації для здійснення і захисту своїх прав
і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних
та інших інтересів жодним чином не реалізоване в армійському середовищі,
в якому повністю відсутні громадські організації, окрім хіба що Товариства
мисливців та рибалок.
На відміну від розвинутих держав світу, в яких запроваджено
інститут Уповноваженого із прав військовослужбовців (до речі, створення
його було передбачено Концепцією побудови ЗС України 1991 р.), військові
профспілки, спілки солдатів і сержантів, органи військової адвокатури,
— нічого подiбного в Українській армії немає.
Про доцільність існування таких інститутів сказано багато.
Слід зазначити, що реформування Збройних сил, яке не поліпшує соціально-побутового
і фінансового становища військовослужбовців, а ускладнює його, не може
вважатися доцільним. Скорочення військових частин, скорочення посад військовослужбовців,
внесення змін до штатів, перехід на нові штати змушує офіцерів забути про
будь-які демократичні процеси в армії, щоб не позбутися місця в гуртожитку
або службового житла і надії отримати житло не в закритому гарнізоні, пам'ятати
про службову кар'єру та про те, що в цивільному житті реалізувати себе,
починаючи з нуля, не всім вдається.
Перебування під постійним страхом потрапити під ці зміни
без будь-якої надії знайти захист у своїх колег по службі, інших громадських
організаціях жодним чином не сприяє розвитку військовослужбовця як особистості.
Як приклад, КМУЦА готувало спеціалістів паливно-мастильної служби, рівень
підготовки яких задовольняв замовників 82 держав світу, окрім хіба що генералів
Штабу тилу ЗС України, які створили на пустому місці факультет тилу в Одеському
інституті Cухопутних військ, де тільки для закупівлі кахельної плитки на
одній кафедрі потрібно було 400 тис. грн. («Народна армія», № 94 — 95 від
25 — 26.05.1999 р.). До речі, Угорщина вже другий рік поспіль готує саме
цих спеціалістів на базі ФВП КМУЦА, і держава від цього отримує поповнення
збіднілого державного бюджету.
Механізм створення захисту прав військовослужбовців
на противагу командирському свавіллю не відпрацьовано, його не існує на
сьогоднішній день. Шляхами вирішення цієї проблеми є:
1. Створення в складі Генеральної військової інспекції
при Президентові України військової адвокатури, яка була б виведена з підпорядкування
командирів і начальників або введення 2—3 посад офіцерів-правознавців до
складу інспекції з правових питань проходження військової служби.
2. Введення до складу інституту Уповноваженого Верховної
Ради із прав людини інституту Уповноваженого із прав військовослужбовців
ЗС України, інших військових формувань.
3. Створення служби юридичного захисту Міністерства
оборони України, розробка кодексу законів про військовослужбовців.
4. На мій погляд, найважливішим є створення системи
громадських організацій в армійському середовищі, основним завданням яких
був би захист інтересів та прав військовослужбовців у військових колективах,
а наявність таких організацій, безперечно, свідчила б про подальшу демократизацію
суспільних процесів в армії.
Брак демократичного контролю створює відповідні умови
для переродження єдиноначальності в начальницьку сваволю.
Наприклад, за скаргою одного з офіцерів на неправомірні
дії керівництва МО України спеціалістами Генеральної військової інспекції
(але не юристами-правознавцями) було проведено безліч перевірок і розслідувань.
Чому так сталося? Тільки тому, що в складі 10 інспекцій ГВІ при Президентові
України немає інспекції з правових питань проходження військової служби
всіма категоріями військовослужбовців. І цей недолік слід виправити якнайскоріше,
що якоюсь мірою дасть змогу офіцерському корпусу повірити в те, що він
не залишається незахищеним.
