Наприкінці минулого тижня Грузія отримала важливу дипломатичну перемогу. Перед виступом президента Михаїла Саакашвілі в ООН глави МЗС 28 країни-членів НАТО вирішили тісніше інтегрувати Грузію у свої лави, схваливши перехід до фази «інтенсивного діалогу» у відносинах із Тбілісі. Таким чином, Грузія стала першою і поки що єдиною країною СНД, яка може похвалитися найтіснішими відносинами з НАТО.
А ось Україні поки що хвалитися нічим. Схоже, за останні півроку ми тільки віддалилися від Альянсу. Чому так відбувається, розмірковує Василь КОЛОМІЄЦЬ («Інтернет-репортер», www.rep-ua.com)
НАТО — ворог, інструмент американської окупації України, а російська мова зазнає в Україні небувалих утисків — тези, від яких зашкалює рівень адреналіну в суспільстві.
Є в Україні дві проблеми, які останнім часом перейшли від передвиборчої до повсякденної площини: НАТО та друга державна мова. Ці два слова на чотири літери стають каменем спотикання при спробі так званого об’єднання різновекторних політичних сил в єдину коаліцію та консолідації суспільства.
На парламентських виборах сили, котрі вклали у свої програми антинатовські та проросійські положення, набрали ненабагато більше голосів, аніж прихильники єдиної державної мови та євроатлантичної інтеграції. Діаметрально протилежна ситуація була на президентських виборах.
Про що це свідчить? Майже половина населення підтримує вступ до НАТО, хоча в той же час різноманітні опитування свідчать, що, якщо задати українцям таке питання «в лоб», то вийде, що лише кожен п’ятий дасть ствердну відповідь.
Відносно другої державної мови, то тут складніше. Масштабних опитувань у цьому напрямі не проводилось, тож доводиться орієнтуватися на дані Всеукраїнського перепису населення, згідно з яким українська мова є рідною для 70% населення.
Але давайте залишимо мову в спокої й поговоримо про НАТО. Що відомо широкому загалу про цю організацію?
Майже нічого, окрім назви програми співробітництва, в тому числі між Україною та НАТО «Партнерство заради миру», а також негативний імідж Північноатлантичного альянсу в зв’язку з кампанією проти екс-Югославії та ще кількох військових операцій. Все!!!
Чи всі знають хоча б про існування Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України? А чи багато хто з широкого загалу знав ключові засади Закону «Про основи державної безпеки України» стосовно курсу країни на членство в НАТО та повну цьому підтримку Партії регіонів до проведення Круглого столу?
Прикладів можна наводити безліч, але це не має сенсу, адже фактично рівень інформованості про НАТО зводиться в основному до проведення Альянсом військових операцій, та й звучить він не від уряду, а від вічної опозиціонерки Наталі Вітренко.
Біда в тому, що «певні політичні сили» (власне, ПР, ПСПУ та їм подібні) постійно формують думку суспільства про ворожість Північноатлантичного альянсу до Росії і його намірів окупувати Україну. Власне, у цю дурість (а як інакше назвати тези, які абсолютно не відповідають правді) люди вірять, багато в чому завдяки наслідкам радянської пропаганди.
Крім того, російські політики прямо чи опосередковано підтримують антинатовські заяви. Позиція Москви цілком зрозуміла й виправдана: бути оточеною країнами-членами НАТО не хочеться, як і не хочеться втратити свою колишню сферу впливу. Та й власне Кремль дуже активно співробітничає з НАТО, не дозволяючи фактично цього іншим. Щось схоже на ситуацію за часів існування СРСР та соцтабору, коли Радянський Союз не дозволяв подібних вільностей іншим «дружнім республікам».
9 — 10 лютого 2006 року на засіданні Ради НАТО — Росія було прийнято ряд рішень, провідне з яких — приєднання офіційної Москви (першої з країн — не членів НАТО) до операції «Активні зусилля» з перехоплення нелегальних та небезпечних вантажів у Середземному морі. Для цього Росія відрядила до берегів Італії один з кращих кораблів Чорноморського флоту — крейсер «Москва» і великий десантний корабель «Азов» та рятівний буксир.
Цікава деталь: на тлі демонстрацій з гаслами «Україна не НАТО» і т.п. на тих кораблях проходили спільні тренування екіпажів з Росії та країн-членів НАТО.
В Україні проблема НАТО лежить передусім в інформуванні. Наступного року уряд планує зменшити програму інформування про діяльність Альянсу. І хоча у вчорашньому ефірі в програмі «Подробиці з перших вуст» Василь Цушко спростував такі заяви, все ж таки мало віриться, що Антикризова коаліція проводитиме об’єктивну кампанію в цьому питанні.
Янукович і К о намагаються розділити європейську та євроатлантичну інтеграцію. Про це вчора й заявив прем’єр у Брюсселі, називаючи пріоритетним прагнення України увійти до Євросоюзу та СОТ. У той же час держава продовжує реформування армії, причому за стандартами НАТО. Взагалі європейська армія — це і є стандарти НАТО.
Але й тут ми почали говорити про Альянс лише як про військовий блок. Це є зовсім не вірно, адже одними з ключових є гуманітарні проекти. Всі пам’ятають про допомогу, яку НАТО надав Харкову, але мало хто знає про існування потужної наукової програми НАТО, спрямованої на зміцнення міжнародного співробітництва в галузі науки.
Не знаю, чи пишуть державні мужі якісь інформаційні програми Україна—НАТО, але якщо й пишуть, то мають обов’язково чітко виокремити з діяльності Альянсу економічні, гуманітарні та військові блоки. Причому саме в такій послідовності. Коли буде чітка відповідь держави, що Україна не буде колонією НАТО, що вона будує свої стосунки з Альянсом на таких-то умовах і прагне завдяки цьому те-то й те- то. При цьому ще й слід вказати про ціну, яку просить за це НАТО. Тобто, чи буде така співпраця взаємовигідна, чи Україна потрібна НАТО в якості наближення своїх кордонів до Росії.
Основна проблема вітчизняних інформаторів про НАТО полягає в тому, що вони намагаються протиставити НАТО Росії. Ті, хто за, говорять, що треба вступати в НАТО, щоб Росія не окупувала, інші — не треба, щоб не було проблем з Росією.
Сам же Кремль цілком солідарний з вітренківцями (а чом би й ні, коли вигідно?!) і вже самостійно називає НАТО причини, згідно з якими наша держава не може вступити до Альянсу. У той час Альянс не коментує, що завадить вступу України до ЄЕП!
Після того, як новий уряд відклав ПДЧ, інтеграція в НАТО опинилася під загрозою. Єдина надія на інформування. Знов-таки, невеликий факт. Інтернет- опитування показують, що більшість відвідувачів мережі з України виступають за входження до НАТО. І нехай цю цифру не можна включити до офіційної статистики, зауважимо: там, де є правдива й об’єктивна інформація про НАТО, охочих вступити туди більше. Власне, це стосується будь-яких питань.
На цей момент нам слід відповісти на питання, чому в березні партії та блоки, які ставили за мету членство в НАТО, підтримали 40% українців, а за останніми опитуваннями за членство в НАТО виступають лише 19% наших співгромадян? Поки що можна назвати два варіанти відповіді: люди не читають програми й підтримують лише конкретних політиків; люди не знають, що таке НАТО.
У будь-якому разі, потрібно розвивати програму інформування про Північноатлантичний альянс, адже впевненості, що електорат проголосує так, як скаже лідер, немає.
