15 березня Юрію Бондареву виповнюється 85 років. Як і багатьом людям його покоління, наша остання відлига здалася йому занадто мокрою. І все ж таки його день народження — наше спільне свято. Юрій Бондарев належав до перших ластівок найпершої відлиги. 1962 року він подарував нам «Тишу», за два роки її продовження — роман «Двоє», а 1975-го, в розпал безнадійного застою, він посмів відкрити суспільству найтемнішу сторінку війни: поведінка радянських військ на території Німеччини (роман «Берег»).
Юрій Бондарев — фронтовик, і його герої — також фронтовики. У мирні дні на власній батьківщині вони зіткнулися з липкою, небезпечною, пронизаною страхом і бідою тишею. Перша зустріч правовірної комуністичної свідомості зі страхітливою реальністю сталінських репресій. Багато вохмінцевих і корабельникових потрапило під залпи цього оманливого миру. І на цьому полі бою Бондарев виявився одним із перших. «Годами молчания сжатые рты, как почки, раскрыться готовы, охрипнув от долгой такой немоты, мы голосом пробуем слово» (Н. Болтянська).
Сергій Вохмінцев і Костя Корабельников, а також батько Сергія Микола Григорович повернулися з війни переможцями. І програли мир. Очевидно, це й хоче заборонити Сергій Шойгу зі своєю цілком сталінською ініціативою запровадити карну відповідальність за заперечення перемоги СРСР у війні. Сергій Вохмінцев дійшов до Берліна і бачив руїни рейхсканцелярії. Хто стане заперечувати факти? Але ось що було потім? Потім чесного комуніста М.Г. Вохмінцева заарештовує МДБ. Допити. Тортури. Далекі табори. Сергій відмовляється зректися батька. Його виключають із партії. Доводиться піти і з інституту. 1949 рік. Мир. А куди зникли ще до війни батьки Кості Корабельникова? Та туди ж, куди й батько Сергія. І не випадково в романі «Двоє» саме Костя вириває з рук МДБ двох жертв, перешкоджаючи арешту. Тиша... «У його свідомість, замулену сном, тупо ввірвався миттєво виниклий рух — неначе рев танкового мотора за вікном, неначе голоси людей, кроки, деренчання скла над самим вухом» («Тиша»). Це просто пришли заарештовувати Вохмінцева-батька. А танки за цією справою і справді стояли. Свої танки.
Перемога Гітлера була б найбільшою катастрофою для всього людства. Перемога Сталіна стала катастрофою для СРСР і окупованих ним країн Східної Європи. Від перемоги народу народові не перепало нічого, окрім колючого дроту. Й у 70-ті дисидент Петро Старчик намалював на своїх листівках свастику й зірку, поставивши між ними знак рівності. Це здалося б обом Вохмінцевим блюзнірством, але саме рівність цих символів «переїхала їхнє маленьке життя». Разом із «чорним вороном», на якому відвезли старшого Вохмінцева. Саме це хотіли б заборонити Сергій Шойгу і ті, хто стоїть за ним. Ми дуже довго викликали дух Сталіна — і ось він прийшов до нас на вечерю й став біля дверей на варті.
А в «Березі» Бондарев нагадав про те, як радянські визволителі ѓвалтували німкень. Герой роману, навпаки, рятує німкеню та її брата з гітлерюгенду, але він усе побачив і все запам’ятав. Лев Копелєв, чесний фронтовик, який отримав 10 років за захист мирного німецького населення, опублікував свої страшні свідчення в самвидав, а Юрій Бондарев пробився в «Роман-газету». І це також хочуть стерти, повернувши нас до брежнєвської «Малої землі».
Я заздрю Юрію Бондареву та його героям. У фільмі «Тиша» (1964) Сергій Вохмінцев нафтою пише на вежі «XX з’їзд КПРС». А у нас немає ілюзій, і на XX з’їзд «Единой России» ми не сподіваємося. Нещодавно на Васильєвському узвозі, на мітингу «на підтримку антикризових заходів уряду», звучали верескливі холопські заклинання «вірних путінців». Це були останні залпи програного нами миру.
