Проміжний баланс

Найбільше імплементації хотів, певна річ, Президент. Ті,
хто має «доступ», стверджують, що до останнього часу це була «улюблена
тема». Відповідно, «улюбленою» вона стала і для більшої частини депутатів,
обігнавши за рейтингом популярності Бюджетну резолюцію, Земельний кодекс
і приватизацію «Укртелекому». У четвер пристрасті досягли апогею. Консультації,
що не припинялися майже всю ніч, продовжувалися і в кулуарах, і у залі
засідань. Опозиціонери робили останні спроби переконати колег, що прийняття
президентського законопроекту означає самогубство парламенту. Хтось знизував
плечима, хтось вірив, але всі сценарії було прораховано заздалегідь.

Парламентські любителі вираховувати кількість голосів напередодні
давали приблизно однакові оцінки, хоч вони і потрапляють по різні боки
від критичної (226 голосів) межі більшості — від 223 до 240 голосів, тобто
десь на самій грані... Інформагенство «Інтерфакс-Україна» кілька разів
акцентувало увагу на тому, що принципово за президентський законопроект
під час розгляду питання у вівторок висловилися тільки два конкуруючих
Рухи. Насправді ж ситуація складалася дещо драматичніше. Практично у повному
складі голосувати за президентський законопроект були готові тільки фракції
СДПУ(о), «Відродження регіонів», «Трудова Україна» і, за невеликим винятком,
НДП. Неоднозначною була позиція як обох Рухів, так і ПРП, і «зелених».
У «Батьківщині» думки розділилися порівну, а у «Солідарності» переважала
негативна оцінка президентського способу імплементації. Певна річ, проти
були всі ліві.

Однак лідер «Відродження» Олександр Волков дав 1000-відсоткову
гарантію, що більшість буде у будь-якому разі. І якщо інші все-таки розходилися
у прогнозах, то у здатності пропрезидентських сил переконувати не сумнівався
ніхто. Президент до самого кінця залишав відкритим питання про застосування
«адекватних заходів» (що розуміли тільки як розпуск парламенту) у разі
негативного результату. Скликання на п’ятницю Ради регіонів (яка освячує
неординарні рішення Президента) додавало загрозі реальності. На глибоке
переконання Президента, нереалізація священної волі народу означає одне
— більшості у Верховній Раді немає. А народ однозначно сказав: немає більшості
— немає і парламенту. Відповідної поправки до Конституції поки що не внесено,
та що таке Конституція порівняно з волею народу...

Зокрема, про це, за певними відомостями, йшлося на зустрічі
лідерів фракцій із Президентом у понеділок увечері. Леонід Кучма вимагав
довести, що у парламенті більшість є. Судячи з того, що зустріч пройшла
спокійно, відповідні переконливі докази було подано.

Хоча тут виникає невелика колізія, і непрямо вона пов’язана
з багатостраждальним прийняттям Земельного кодексу. Адже неодноразове блокування
парламентської трибуни лівими депутатами протягом тижня через незгоду з
приватизацією землі показало не тільки реальний механізм зриву найголовнішого
голосування сесії як такого (спікер Іван Плющ у відповідь на лівий демарш
навіть погрозив продовженням сесії, але, певно, вчасно схаменувся — не
давати ж шанс альтернативному законопроектові про імплементацію, за яким
саме у цей момент оповіщав свій вердикт Конституційний суд). Рішення регламентного
комітету про необхідність повторного голосування щодо Земельного кодексу
з огляду на низку порушень автоматично ставить під сумнів можливість використання
парламентською більшістю вже улюбленої тактики «мертвих душ», коли більшість
голосів набирається навіть у напівпорожньому залі. Ухваливши свого часу
рішення про обов’язкове поіменне голосування, більшість сама загнала себе
в кут. Надто вже легко тепер вирахувати «безготівкові» картки.

Тому багато кому здалася цікавою пропозиція потерпілого
у боротьбі депутата Олександра Єльяшкевича. Голосувати слід не традиційним
електронно- кнопковим способом (всім відома схильність системи «Рада» до
прикрих помилок), а особисто, вголос і голосно. Плющ зачитує список депутатів,
кожен при цьому встає і говорить: «за», «проти» чи «утримався». Цей механізм
виключає третій поширений варіант — «був відсутній, але проголосував».
Цікава пропозиція, однак, надто вже двозначна. Традиційний спосіб видався
надійнішим, що не проминули зазначити комуністи. Лідер фракції КПУ Петро
Симоненко з ходу заявив про порушення регламенту (у залі проголосували,
за його підрахунками, картки 28 депутатів, котрі були відсутніми, що дозволяє
вважати рішення нелегітимним) і зажадав переголосування, зауваживши, що
комуністи збираються надіслати подання до Конституційного суду з приводу
аналогічної фальсифікації із Земельним кодексом. Певно усвідомлюючи прямий
зв’язок між ситуаціями з Кодексом та імплементацією, Іван Плющ уже встиг
зазначити, що за час незалежності України випадків переголосування прийнятих
рішень ще не було, для цього необхідна серйозна мотивація і взагалі «ми
таких прецедентів створювати не будемо».

Проте своєю реальною можливістю заблокувати голосування
комуністи так і не скористалися. По-перше, вранці вони у повному складі
зареєструвалися, дозволивши зафіксувати наявність кворуму, що дало можливість
спікеру відкрити засідання. По-друге, блокувати трибуну до кінця голосування
вони так само не стали, хоч сам процес дружно зігнорували. Петро Симоненко
пояснив, що бойкотувати засідання не було сенсу, оскільки недавнє рішення
Конституційного суду відносно дій більшості в Українському домі дозволяло
тлумачити регламент як завгодно і «вважати засідання відкритим, навіть
якби у залі були присутніми два депутати». Навіть більше, у середу пройшла
чутка про те, що, нібито, 13 комуністів вдалося «схилити» на бік більшості.
Та судячи з того, що у роздруковці за результатами голосування у графі
фракції КПУ стояли круглі нулі, або у більшості визнали за зайве користуватися
прихованим комуністичним ресурсом, або, у чому переконаний Георгій Крючков,
просто була запущена «деза» з метою деморалізувати тих, хто вагався. А
от інформація про те, що вдалося «переконати» деяких селян із фракції Петра
Порошенка «Солідарність» отримала підтвердження. Не дивно, що колишній
союзник комуністів Сергій Довгань, котрий проголосував «за», виглядав дещо
розгубленим, намагався уникати будь-яких коментарів і врешті-решт йому
довелося відбуватися малозрозумілими фразами, мовляв, «усе одно наші 4
голоси нічого не вирішували». Хоч він і відкинув факт якогось тиску на
нього при прийнятті рішення.

І все-таки найдраматичніше ситуація розвивалася в середині
самої більшості. Як і передбачається, головна загроза цілісності правоцентристської
коаліції виходила з фракції «Батьківщина» з союзниками. Світ клином зійшовся
на фігурі Юлії Тимошенко. Ну не могла «Батьківщина» підтримати президентську
конституційну ініціативу без твердої гарантії збереження за Юлією Володимирівною
крісла в уряді. Результат голосування у графі фракції («за» 32 з 35) красномовний.
Поки. Однак, не виключено, що прямо протилежних гарантій вимагали інші
фракції, на чому акцентує увагу «реформатор» Тарас Стецьків. Характерно,
що картка одного з головних супротивників Тимошенко Ігоря Бакая, який у
четвер, як стверджують, знаходився далеко за межами Києва, була зареєстрована,
але не проголосувала. Цікаво тільки, хто саме так і не наважився нею розпорядитися
за призначенням... Принаймні, ключові фігури нової фракції Бакая «Реформа
— Конгрес» (якщо вона таки стане «його» фракцією), зокрема її лідер Віктор
Пинзеник, проголосували «за» («не піддалися» лише четверо переконаних «антипрезидентів»).
Сумніви були і щодо «лояльності» костенківського Руху. Бесіду з ними довелося
провести о 9 ранку прямо на Банковій. Юрій Костенко стверджує, що з Президентом
говорили про зовсім інші законопроекти. Мабуть, так воно і було, раз щодо
питання про імплементацію аж четверо «костенківців» залишилися при своїй
особистій думці. Говорили навіть про зустріч членів фракції «Відродження
регіонів» з відповідальними працівниками прокуратури, яка нібито мала місце,
але це, мабуть, було вже зайвим. У результаті головний «відродженець» Олександр
Волков відрапортував, що фракція, як і обіцяла, повністю підтримала законопроект.
«Олігархи показали, що не бояться скасування депутатської недоторканності»,
сказав він (до речі, депутат Агафонов, підпорядкований «Відродженню», не
взяв участі в голосуванні з поважної причини). У цьому контексті слова
«зеленого» депутата Сергія Курикіна, котрий разом зі всіма проголосував
«за», про те, що «значна частина депутатів приймала рішення під певним
тиском», вже схожі на самобичування.

Загалом роботу зроблено велику, роботу зроблено не даремно.
Виникає логічне запитання, а заради чого? І що буде далі? Далі до досягнутого
результату слід додати ще 50 голосів на наступній сесії, щоб, відповідно
до Конституції, остаточно затвердити поправки до її тексту. Часу для цього
— ціле літо. Де їх узяти? Лідер «Солідарності» Петро Порошенко, наприклад,
має великі сумніви у тому, «яким чином вноситимуться зміни до Конституції,
які будуть уточнення цього процесу і яким шляхом буде знайдено компроміс
для отримання 300 голосів за президентський законопроект». А Іван Плющ
переконаний, що голоси знайдуться, якщо прийняти низку додаткових законів
з тлумаченням спірних і невизначених моментів. З ним згодний і Юрій Костенко,
котрий вважає, що «перш ніж говорити про конкретні зміни, спочатку треба
юридично обробити і ухвалити відповідні закони, щоб забезпечити ефективнішу
взаємодію виконавчої і законодавчої гілок влади». Ось тут і почнеться найцікавіше.
Простір для законотворчості відкривається якнайширший. Треба описати окремими
законами цілий ряд моментів, наприклад механізм залучення депутатів до
карної відповідальності і принципи створення та функціонування парламентської
більшості. Віце-спікер Віктор Медведчук вже тепер «сподівається переконати
Президента» в необхідності формувати Кабмін безпосередньо фракціями. У
законі про парламентську більшість він пропонує записати, що вона подаватиме
президентові списки кандидатур на пости в уряд, зокрема й кандидатуру прем’єра.
Схоже, юриста Медведчука не бентежить ні те, що така процедура дещо не
узгодиться з відповідними нормами Конституції, ні те, що вона відверто
скидається на один із найважливіших елементів «марення сивої кобили» (у
розумінні альтернативного законопроекту про конституційні зміни Мороза—Головатого,
«зарубаного», зокрема, і з цього пункту Конституційним судом). Адже якщо
Президента не буде законодавчо зобов’язано враховувати думку більшості,
то який взагалі сенс цих списків? Адже стосовно своєї найважливішої функції
Президент ні за що не захоче бути таким законодавчо обмеженим.

Таким чином, своєю прямолінійною постановою Верховна Рада
ні яким чином не вирішила проблему балансу влади, а лише дала поштовх для
її розвитку. І при остаточному розв’язанні цього питання може ще не раз
виринути привид альтернативного імплементаційного законопроекту. А от результати
останніх торгів скоро мають проявитися за результатами кадрових призначень
в уряді. Судячи з усього, хтось обов’язково виявиться скривдженим. Так
що питання про цілісність правоцентристської коаліції поки що не знімається
з порядку денного.