Більшість політологів стверджують, що з прийняттям нового закону про вибори народних депутатів України, який грунтується на принципі пропорційного представництва, відбудеться посилення партій, і вбачають у цьому одну з переваг нового закону. А меншість намагається довести, що ніякого посилення ролі партій не буде. Найцікавіше те, що праві й ті й інші. В наших умовах посилення партій (що звичайно передбачає збільшення) зовсім не пов’язане з посиленням ролі партій.
Поки в наявній у нашій країні системі управління суспільством роль партій чітко не прописана, начебто вони мають бути, тому що на Заході є. Оскільки нашою проголошеною метою є вступ до Європейського Союзу, то нам доводиться походити на них, інакше нам там просто не буде місця. А от для чого ці партії потрібні, важко сказати, ну просто-таки п’яте колесо в колісниці влади. Президент з усім справляється сам, але й усі шишки сиплються передусім на нього, його легко зробити мішенню для нападів — він відповідає за все.
Вважається, й це не викликає сумніву, що сильні партії зможуть вимагати влади й для себе. Але до певного часу влади їм можна не давати, справжньої сили вони набудуть лише тоді, коли матимуть більшість у парламенті. Але наші реалії є такими, при цьому можна згадати й особливості менталітету, що без втручання виконавчої влади (хоч на виборах, хоч між виборами) це здійснити неможливо. Цілком можна зрозуміти її прагнення замовляти музику й виступати архітектором нашого спільного дому.
Тобто наш дім зводиться зверху. Є влада, під нею народ, а десь осторонь партії, призначення яких не кожному зрозуміле. Але народ, політичні партії, влада живуть і діють незалежно один від одного, вони нічим не пов’язані, й вони не відповідальні один перед одним. Влада знає, що робити, — організує й проводить вибори та референдуми. Народ туди йде, підкоряючись силі влади, але що він думає при цьому, мало кого цікавить, результат відомий заздалегідь. А те, що в нас нічого не змінюється, то винні партії, особливо ті, що виступають проти чинної влади. І народ в масі своїй проти партій, він не любить думати, «кого вибирати», йому треба, щоб усе було зрозуміло — добре, якщо партія одна, в крайньому випадку — дві.
У бідних немає часу займатися політичною освітою, треба виживати, голова забита добуванням хліба насущного. Консолідація, імплементація, реструктуризація — народу такі страви не відомі, це не з його меню. Народ говорить своєю мовою й оцінює не політичні процеси, а персоналії, чекає героя, рятівника, хто за нього наведе лад. Тому й мажоритарна система йому ближча, зрозуміліша. Про те, як налагодити устрій держави, нехай у політиків голова пухне.
І ось тут постає проблема: як і що будувати. Що будувати начебто зрозуміло, «зрозуміло, що не гірше, ніж у сусідів», і в яких — теж зрозуміло. Свою хатинку з вишневим садком залишаємо в пам’яті, а будуємо житло за сучасними проектами (хоч як воно виглядає, ми знаємо, а що всередині й як воно працює — не завжди здогадуємося). І ось тут маємо наступний етап планування — які будівельні технології використати. Щоб не вийшло, як у недалекому минулому, як багато хто звик працювати: прийшли люди в нову типову квартиру, здерли старі шпалери, замінили сантехніку, переклали паркет. А зараз існують нові будівельні технології, коли спочатку зводять несучі конструкції будівлі, а вже потім на свій смак господар квартири може не лише оздоблення квартири вибирати, а й, відповідно до свого смаку, планування може замовляти, аби вистачило грошей (і знання, чого саме він хоче). Все, щоб клієнтові було зручно, а не лише, щоб було зручно колишнім будівельникам, які, крім одного типу будинків, нічого іншого будувати не можуть.
Якщо продовжувати будівельні аналогії, то ми зараз подібні до людей, які звели будинок і вклали туди всі кошти. Жити сьогодні треба, а щоб підвести комунікації до будинку, грошей бракує. Що краще, кожному мешканцеві прокладати у своїй кімнаті тимчасову автономну систему життєзабезпечення, але потім все одно доведеться переробляти, чи чекати на кращі часи, законсервувавши одну з кімнат, доки в нас вистачить коштів закупити обладнання для всього будинку. Тим більше, що сьогодні для нас займати стільки кімнат — дороге задоволення, хоча престиж зобов’язує.
Але в кінцевому результаті якість будинку залежить від праці будівельників. І бажано, щоб вони уявляли, що вони роблять: тягають цеглини, зводять будинок чи будують Храм (і для кого).
