Україна відзначила День свободи. Свято це, як багато хто пам’ятає, було введене після бурхливих політичних подій 2004 року: «помаранчевого» Майдану, викриття в судовому порядку масових фальсифікацій на минулих президентських виборах і проведення так званого третього туру, що відновив справедливість. Цього року День свободи припав на п’яту річницю помаранчевої революції і чергову кампанію виборів глави держави. Є що пригадати і про що задуматися.
Для мене особисто події 2004 року також почалися з київського Майдану. Але не з того, знаменитого, а організованого в столиці приблизно місяцем раніше під час акції Всеукраїнського студентського віче «Свободу не зупинити!». Участь у ній взяв і Віктор Ющенко, найвірогідніший тоді кандидат на головну посаду в країні. Саме під час його виступу з-під ніг у провокаторів я висмикнув помаранчевий прапор із написом «ТАК!». Досі зберігаю його як трофей.
Але виявилося, що керівництво Запорізького державного університету (на той момент він ще не отримав статус національного) не відчувало захоплення від участі своїх студентів у політичних акціях на підтримку опозиційного кандидата в президенти. Напередодні від’їзду запорізьких студентів до Києва ректорат ЗДУ оголосив про проведення обов’язкового суботника для прибирання університетської території. Усіх, хто не явився, керівництво ВНЗ викликало «на килим» для проведення роз’яснювальних бесід. А в гуртожитках навіть побували співробітники міліції. Проходжуючись кімнатами, вони залякували норовливих студентів, вимагаючи від них відмовитися від подальшої участі в подібних заходах.
Але «найповчальнішим» для неслухнянців прикладом повинне було стати показове відрахування з ВНЗ двох студентів історичного факультету, які «насмілилися» кинути бруд (буквально) в рекламний бігборд кандидата в президенти Віктора Януковича. До речі, передвиборних щитів інших кандидатів у нашому місті практично не було.
Вночі 11 жовтня за цим «політичним» заняттям їх затримав міліцейський патруль. А Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя визнав їх винними в порушенні однієї зі статей Кодексу адміністративних правопорушень (КЗпАП) і засудив до 72 годин адмінарешту за хуліганство. Здавалося, інцидент вичерпаний. Хлопці понесли цілком заслужене покарання, провівши троє діб у міліцейському спецприймачі. Але в тогочасного керівництва ВНЗ щодо цього була інша думка.
Уже 15 жовтня ректорат видав наказ про відрахування цих студентів на тій підставі, що вони «зганьбили звання студента, виявили нахабство та неповагу до правил громадського порядку, підірвали авторитет навчального закладу».
Відрахованих студентів не врятувало ні заступництво одного з проректорів, ні підтримка деканів кількох факультетів, ні особиста зустріч «пустунів» із керівником ВНЗ. Один із хлопців, до речі, навчався вже на п’ятому курсі, брав участь у кількох міжнародних наукових конференціях. До отримання диплома йому залишалося якихось вісім місяців. Інший був переможцем відкритої олімпіади при ЗДУ. Обидва добре навчалися, але університет не взяв це до уваги.
Цей волаючий випадок, незважаючи на розголос, залишив байдужою запорізьку громадськість. Не виправдалися надії і на Віктора Ющенка: про те, що трапилося, він дізнався під час організованого в місті мітингу на його підтримку. Стоячи на сцені перед своїми прихильниками та виборцями, Віктор Андрійович пообіцяв докласти всіх зусиль для відновлення справедливості, але реальної допомоги так і не надав. Розраховувати довелося лише на силу запорізького студентського руху.
Близько шестисот студентів ЗДУ та інших регіональних ВНЗ підписали звернення до колишнього ректора Валерія Савіна з вимогою поновити відрахованих. Незважаючи на те, що все той же Орджонікідзевський районний суд «в ім’я підтримки громадського порядку» заборонив проводити масові акції біля навчальних закладів на всій території Запоріжжя, студенти все ж провели кілька мітингів протесту. Вже перший із них ледве було не розігнала міліція, розцінивши як «несанкціонований». Довелося перекваліфікувати захід у зустріч із народним депутатом України, скасувати яку райсуди не мають права.
Під пильним наглядом правоохоронців проходили і всі подальші акції. Міліціонерів на них було іноді навіть більше, ніж самих протестуючих. Не дрімав і ректорат. Усіх студентів, які брали участь у мітингах протесту на території ЗДУ, нишком фотографували. Вочевидь, знімки потім додавалися до якихось досьє.
Домогтися справедливості та поновлення у ВНЗ хлопців змогли лише після перемоги помаранчевої революції та інавгурації Віктора Ющенка. Один із них закінчив цього року аспірантуру, став кандидатом історичних наук і залишився викладати в рідному університеті. Другий, археолог за покликанням, довгий час працював у регіональному інституті підводної археології, брав участь у археологічних експедиціях, що проводили розкопки в європейських країнах. Сьогодні вони згадують про події п’ятирічної давності з посмішкою.
У пострадянській Україні Кучми та Януковича переслідувалося інакомислення, людей могли запросто відрахувати з ВНЗ або позбавити роботи за їхні «неправильні» політичні переконання. Після Майдану це здається неможливим. І ми не маємо права втратити це наше найважливіше завоювання. Давайте не забувати про це напередодні чергових президентських виборів.
