У розданому перед прес- конференцією об’єднання «За Україну» прес- релізі засновники цієї формації розділили вітчизняні політичні сили на три групи: олігархічні, створені за підтримки адміністративного ресурсу і такі, що «не підконтрольні олігархам та владі». Фундатори об’єднання відносять себе, безперечно, до третьої групи. Це підтверджувала відсутність у залі Фонду культури, де проходила прес-конференція, телевізійних камер, які мали б донести образ групи політиків до широких мас телеглядачів. Саме так і було пояснено присутнім: телебачення у нас повністю «контролюється олігархами».
Шестеро політиків: Борис Олійник, Михайло Сирота, Степан Хмара, Іван Бурдак, Юрій Кармазін та Ярослав Федорин проголосили під прапором народно-патріотичного об’єднання «За Україну» курс на витіснення із влади «олігархів, які завдають шкоди державним інтересам» і, слід розуміти, не «за Україну». Названа шістка разом з Юрієм Буздуганом, який приєднав свою «необ’єднану» соціал-демократичну партію до лав «заукраїнців» буквально в процесі прес-конференції, судячи з усього, свідома власної ролі політичних аутсайдерів. Партії, очолювані Сиротою, Хмарою та Кармазіним, не змогли зіграти помітної ролі на політичній сцені, а партії Бурдака і Федорина взагалі мало кому відомі, попри впевненість їхніх лідерів. Безпрограшний вибір назви «За Україну» із додатком про народність і патріотичність, поки що не приніс об’єднанню жодних успіхів. Участь же комуніста Олійника, який в об’єднанні, за його словами, є насамперед, українцем, взагалі викликає низку запитань, враховуючи традиційну дисциплінованість комуністів.
Повідомити про себе щось окрім того, що вони дуже різні, але патріоти і «проти» олігархів, «заукраїнці» не змогли. Федорин сказав, що він «за» уряд Ющенка, Кармазін — що не зовсім. Бурдак повідомив: має п’ятнадцять тисяч партійців і спочатку хотів зробити не об’єднання «За Україну», а народний фронт. Хмара нагадав, що націоналісти не такі страшні, як їх малюють, і більше схожі на звичайних (не об’єднаних) соціал- демократів. Буздуган теж сказав щось хороше, але стоячи (молодий ще). І, нарешті, Сирота пообіцяв рішуче протистояти мафіозним структурам і витіснити їх із влади. Борис Олійник на правах найвпливовішого назвав олігархів «кримінальним інтернаціоналом» і теж, ясна річ, висловив рішуче бажання з ними, неукраїнськими, боротися. Всі разом висловили сподівання, що до об’єднання «За Україну» приєднаються ще близько двадцяти партій. Решта вісімдесят партій, за логікою, або олігархічні, або «під владою», а тому не зовсім «За Україну».
Чи насправді рішуче названі вище політики настроєні боротися з олігархами, мало прояснити перше ж запитання від журналістів, в якому була пропозиція назвати конкретні прізвища тих олігархів, з якими слід боротися всім, хто «за Україну». Виявивши себе справжніми політиками, засновники об’єднання так і не назвали жодного. Кармазін порадив звернути увагу на керівництво чотирьох «олігархічних» фракцій: СДПУ(о), «Відродження регіонів», «Батьківщина» і «Трудова Україна». Решта обмежилась евфемізмами і натяками, що «ви самі добре знаєте». Лише безкомпромісний Хмара наважився назвати прізвище, проте, про всяк випадок, у минулому часі: «Що з того, що я колись назвав Бакая злодієм?».
Всі відчули, що сказали щось не те. Не допомогло і ще одне конкретне запитання: чи вважають «заукраїнці» олігархом Юлію Тимошенко? Пані віце-премєр виявилсь такою різною, що оцінки розійшлись діаметрально. Тоді запитали про Леоніда Кучму, не в тому смислі, чи він головний олігарх, а взагалі, чи він «За Україну». Кожен із батьків-засновників об’єднання знову відповів по- своєму, з чого виходило, що Президент не той, якого б вони хотіли, але він «знає, що ми є» і ніби не проти. Згодом дійшло до того, що саме Леонід Кучма має боротися з олігархами, навіть робить це, але не досить рішуче. Висновок про те, що без допомоги «заукраїнців» у цій справі главі держави ніяк не обійтися, мав виникнути сам по собі. Питання ж про перспективи об’єднання на наступних виборах взагалі засвідчило, що по- справжньому і назавжди об’єднує таких різних політиків хіба що заклик «За Україну», який хоч і привабливий та перспективний, але в разі чогось ні до чого не зобов’язує.
Окрім заявленої абстрактної боротьби з олігархами, а також бажання по-можливості створити регіональні координаційні ради, депутатську групу «За Україну» і розробити спільну програму дій, нічого нового лідери малопомітних партій разом з Борисом Олійником не сказали. Безперечно, мета «врятувати країну» не може не імпонувати. Водночас таку ж саму мету може проголосити ще чимало колишніх, нинішніх і майбутніх політиків. Чи забажають вони для цього приєднатися до об’єднання «За Україну», яке і без грошей (не олігархічне ж бо) і без влади (без адмінресурсу)?
