Я спілкуюся з людьми на вулицях. Іноді їжджу і в громадському транспорті. А тому швидше вірю даним тих останніх соціологічних опитувань, що виводять «найпрогресивнішого» нашого політика «попереду когорти всієї» претендентів на наскільки неспокійне, настільки й бажане «перше крісло» країни.
Ліберально-опозиційні наші аналітики схильні вбачати в подібних рейтингах, розтиражованих близькими до президентського оточення телеканалами, «руку Банкової». Адміністрації, де в розігруваній нею схемі «а ля рос» — «голосуй, а то програєш«, на роль лівого «страховища» не підходить ні Мороз, ні навіть Симоненко. Надто вже «європеїзовані» вони, хоч і стрясають парламентське повітря гнівними філіппіками на адресу влади. А ось Наталя Михайлівна — в самий раз! Такий собі комісар-«продрозверсник» у спідниці.
Обиватель, котрий не тільки пізнав тягар затриманих зарплат, а й скуштував чарівність неоподатковуваної «зелені», повинен злякатися. А якщо його ще й гарненько «підгодувати» за кілька тижнів до виборів — то він, переляканий, і «проголосує, щоб не програти». Тим більше, що середньостатистична українська жінка «кандидата в спідниці» ніби не підтримає. Не Скандинавія ж!
Дорогі навколовладні псевдостратеги! Якщо ви вважаєте, що використовуєте Н.Вітренко в ролі «троянського коня», який ударами копит розколює лівий рух, то стережіться — як би не вилетіти з сідла. Не ви її використовуєте, а вона вас!
Так, колись її ненависть до О. Мороза ситуаційно збіглася з вашим бажанням «розмити електорат» соціалістів і принаймні донедавна — головного опонента Л. Кучми. Але ви ж хотіли зробити «українського Жириновського в спідниці»? Котра гнівно викриває, але «правильно» голосує? Не виходить, не українське в нього прізвище.
А українського «бацька» не хочете? Цей образ, по-моєму, куди ближче пасує полум'яній «прогресивній соціалістці». Але пригадаймо: «бацьку»-Лукашенка спочатку уряд Кебича теж «використав» для боротьби з «біловезьким зубром» С. Шушкевичем. Але «бацька-джин» виліз із «пляшки» і в такому знайомому нам «антикорупційному» пориві «зжер» не тільки Шушкевича, а начисто перегравши Кебича на виборах, заодно й тих, хто «по-староапаратному» наївно вважав, що твердо утримують корок пляшки. Ось і ходять тепер з «підбитим оком».
Пам'ятається, білоруський екс-прем'єр до останнього не міг повірити, що якийсь «обідранець» витісняє його з владного трону. Та й наші політики — від лівих до правих, від влади до опозиції — по-моєму, все ще всерйоз не вірять у лідерство свого украй ліво налаштованого візаві.
Власті все ще тиражують її численні виступи на центральних телеканалах. При цьому телеглядач бачить не тільки коментарі, а й серйозні іміджеві програми. Ось Наталя Михайлівна — дбайлива мати, ось — завзята болільниця (забавно, що сюжет про любов лідера прогресивних соціалістів до футбольного клубу «Динамо» з'явився незабаром після публічного парламентського конфлікту Марченка-Вітренко з Г. Суркісом), а ось — гнівна викривачка «корупціонерів, котрі окопалися».
Кабінетні псевдоаналітики та їхні олігархічні господарі все ще думають, що «розбивають» електорат лівих? Не розуміючи, що переконані прихильники Симоненка й Мороза (а таких в електораті КПУ та СПУ — більшість) все одно за Вітренко не проголосують. За Наталю Михайлівну віддадуть голоси ті, хто й на вибори раніше не ходив. Сотні тисяч, якщо не мільйони безробітних, малооплачуваних, декваліфікованих, аполітичних, котрі втратили орієнтири — часом агресивних, котрі не вірять нікому й нічому. Вони мовчки з'їдять «передвиборний пайок» від влади. А проголосують за «соціалістичну опозицію».
Але дивує й інше. Чому ж ліві мовчать. Їхні лідери, схоже, зносять не тільки політичні, а й часто людські образи, що принижують звичайну чоловічу гідність. («Краще бути чоловіком Біллом, ніж імпотентом Морозом!» — з гнівною відповіддю «вірного зброєносця» — В. Марченка — телеглядача ненав'язливо ознайомила програма «7 днів», «забувши» показати, звідки зчинилася вся буча — як соціалістка Н. Марковська звернулася до своїх донедавна колег по партії — «Білл Марченко і Моніка Вітренко...»)
«Не хочемо, звертаючи увагу, підвищувати їхній рейтинг», — довелося почути від одного з лідерів комуністів, котрий побував у партійній еліті ще в радянські часи. Та куди вже більше підвищувати! Невже товариші ліві просто бояться своїх агресивно-наступальних візаві? А один політолог у новоспеченому журналі «ПІК» висловив припущення, що своїм викриттям лівих Вітренко, виявляється, підвищує рейтинг... Мороза й Симоненка (?!) Ви зрозуміли, не знав народ про комуністів, Наталя Михайлівна просвітила!
Утім, «викривальний» порив Н. Вітренко щодо лівих останніми днями якось ущух. Можливо, це — ситуативний збіг. А може бути — продумана тактика: Наталя Михайлівна сподівається на голоси прихильників КПУ і СПУ якщо не в першому, то в другому турі виборів.
А що ж праві? Вони, рідні, в тому числі, на жаль — і деякі мої колеги по фракції, коли-не-коли та й з доброзичливою міною на обличчі поаплодують лідеру «прогресивних соціалістів», коли-не-коли та й підтримають «яскраву особистість».
На що ви сподіваєтеся, панове? Адже в кожному «жарті» Н. Вітренко, схожому на «уранові рудники» й «виправні роботи» для «зрадників», — тільки частка жарту.
Олігархи-то відкупляться, пристосуються. А ось «пинзеникам» (один із улюблених збірних образів Наталії Михайлівни) та іншим «гнилим інтелігентам» дістанеться «за повною програмою».
До речі, про олігархів. «Люб'язно надаючи» лідерам «прогресистів» приміщення для зустрічей, ефір на телеканалах, «господарі життя» сильно прораховуються. Так, заводи Круппа, налякані спочатку націонал-соціалізмом Адольфа Гітлера, незабаром цілком пристосувалися до фюрера й навіть стали економічними стовпами нацизму, отримавши військові замовлення. Але ж український ВПК лежить і жодним прагненням допомогти ні братам-слов'янам у Сербії, ні курдам у Туреччині, у нинішньому світі його не піднімеш. Тим більше, що сфери інтересів доморослих олігархів зосередилися в інших сегментах економіки, що переважно дають швидкий прибуток,.
Ніхто всерйоз не аналізує й програми, політичні та економічні платформи прогресивних соціалістів, точніше — Н. Вітренко та В. Марченка, оскільки про партію ПСПУ як таку, дивлячись на склад і інтелектуальний потенціал інших членів фракції, серйозно говорити не доводиться. А в «прогресивних» проектах можна побачити багато цікавого. Я маю звичку читати законопроекти, що роздаються депутатам під час реєстрації. І уважно вивчаючи концепцію податкового кодексу, основи внутрішньої й зовнішньої політики, представлені лідером прогресивних соціалістів, виявив серед пропахлих нафталіном економічних пропозицій, що зводяться до націоналізації, конфіскації та надзвичайщини, одну цікаву новацію.
Пропонується максимально ослабити податковий прес для підприємств. Щоб покрити «діру» в бюджеті, планується ввести нові податки на фізичних осiб. Наприклад «на другу квартиру, на другу машину» (що заслуговує на увагу) і «на будинок з ліфтом» (!). Цікаво — який же будинок? «Письменники» проектів про це скромно замовчують. Залишається гадати читачам. Можливо, новозбудовані «хатинки». Але навіть у приміських особняках «нових українців» ліфтів поки що — лічені одиниці. Значить, за ліфт платитимуть жителі багатоповерхових будинків?
Шкода, що старенькі пенсіонерки, котрі захоплюються «тією єдиною, котра не боїться«, не знають, що доведеться скинутися з мізерної пенсії ще й на ліфт. Цікаво, а податок, що пропонується прогресивними соціалістами, теж буде «прогресивним»? Їдеш на другий поверх — одна ставка, на дев'ятий — інша, вища? Чому б і ні? Намагалися ж у Києві в недалекому минулому ввести податок на собак — якщо «бобик» нижчий за 30 см — 1 гривня, вищий — 2 гривні. Так що досвід «диференціювання» є.
Утім, досить «приколів». Автор цієї статті переконаний — дефолт, ізоляція, поліцейщина (благо у «слабкої» жінки є сильний і вірний заступник, готовий при першому ж навіть не наїзді — простому опонуванні — «поговорити по-чоловічому» — П. Мовчан це звідав, а автор цих рядків, будучи з дитинства не з полохливих, мало було з цим не зіткнувся у найневиннішій ситуації), надзвичайщина і в результаті — остаточний крах економіки, можуть стати цілком відчутними при подальшій бездіяльності влади та опозицій усіх рангів і мастей.
Чи існує вакцина проти агресивної бацили «прогресивного» неуцтва? Безсумнівно. І йдеться не про якісь обмеження, а лише про зрівнювання у правах. Коли керівництво парламенту, нарешті, зверне увагу на просту арифметику, яка свідчить — у фракції ПСПУ залишилося 13, а не 14 депутатів, а значить — фракція, відповідно до регламенту, не має права на існування, а її лідер — на позачергові, від фракції — виступи. Коли медіа-олігархи зрозуміють, що потихеньку випускати в ефір усіх претендентів, а не тільки діючого Президента та його «прогресивну» візаві — собі ж (та й Президентові) на користь. Коли комуністи усвідомлять, що пряма трансляція по радіо не їхній рейтинг підвищує. Він відносно стійкий. А тієї партії, перемога лідера якої для них насправді ніяк не краща за перемогу діючого глави держави.
