Що ж змінилося за минулі три місяці? Власті під надуманим приводом «вирубили» пряму трансляцію сесії. Але, вочевидь, не стільки через Вітренко, скільки маючи намір залишити «безголосим» Олександра Ткаченка. А варто б було зробити навпаки. Схаменулися і дещо зменшили кількість інтерв'ю Наталі Михайлівни на центральних телеканалах. І «прогресивний» рейтинг став помаленьку регресувати, поповзши вниз.
Але «не долго музыка играла».
«Найпрогресивнішу» фракцію врятували, делегувавши туди одного із «зелених». Знав би тоді В.Кононов, що його, котрий зібрав півтора мільйона підписів, ЦВК не зареєструє, а Н.Вітренко, котра ледве подолала мільйонний бар'єр, — запросто!
Але «лучшее, конечно — впереди».
У політістеблішменті і біля нього наполегливо циркулювали чутки про те, що у Вітренко виникали серйозні проблеми зі збиранням підписів. Не те, щоб народ не хотів підписуватися за свою «уболівальницю» та «захисницю». Радше — навпаки. І в цьому міг пересвідчитися кожний чесний збирач, який не «на халяву», а наполегливою працею намагався зібрати автограф-два за свого претендента у втомленого і зневіреного електорату. Просто ані розгалужено-дисциплінованих партструктур, як у Симоненка, ані фінансово-адміністративних важелів, як у Кучми, ані напрацьованих роками зв'язків і впливів, як у Марчука, Вітренко не мала.
Виходить, Наталі Михайлівні допомогли? Не беруся стверджувати напевно — це лише гіпотеза. Як немає формально-юридичних підстав поставити під сумнів рішення такого компетентного органу, як Центрвиборчком, про реєстрацію Н.Вітренко кандидатом у президенти.
Дивує інше — дуже низький (не більше 10% від кількості зібраних підписів) порівняно з іншими претендентами відсоток «вибраковки» підписів за лідера прогресивних соціалістів. Для порівняння — по Костенку кількість недійсних підписів була на рівні 35%, по Морозу — 25%, а по Кононову та Онопенку, котрі «пролетіли», — більше 40%. Навіть по Кучмі «вибраковка» склала близько 15%.
Що ж, залишається вважати, що саме команда Наталі Михайлівни діяла найбільш законно, акуратно та кваліфіковано. Хоча досвідчені люди стверджують: усі без винятку команди кандидатів (хай не ображаються самі кандидати, далеко не завжди і в усьому контролюючи свої команди) застосовували різні «прискорювачі» процесу збирання підписів технології.
Отже, агресивна бацила «прогресивного» неуцтва успішно плодоносить і розмножується. У зв'язку з цим сумним фактом хотілося б дати одну пораду добродіям Волкову та іже з ними — тим, хто все ще вважає, що бацила надійно зберігається в пробірці на Банковій, 11. А вилазячи з неї, за помахом чарівної палички диригента з того ж будинку в потрібний момент слухняно в пробірочку повернеться.
Подивіться, шановні добродії, один-два фільми-страшилки про вирощених у пробірках монстрів. А якщо не любите фантастику і хочете бути ближчими до реальності — з'їздіть у сусідню країну. Та не в Росію, а в Білорусь. Поспілкуватися з тамтешньою політичною елітою — як при владі, так і в опозиції. Особливо з тими, хто знайомий iз ситуацією в Україні. Може, хоч тоді ви зрозумієте схожість Вітренко — та ні, не з Жириновським. Адже Наталя Михайлівна — не «дочка юриста», і прізвище у неї «наше», «правильне». Так-так, як у Лукашенка. Адже над ним — що влада, що опозиція — сміялися до останнього дня, не вірячи в його тріумф.
Сміється той, хто сміється останнім. Банальна, але тому не менш вірна істина.
Як на мене, то навіть такого рівня стратеги і тактики, як нині на Банковій, могли б зрозуміти — не розбиває Наталя Михайлівна лівого електорату. Або майже не розбиває. Бо переконаний прибічник Симоненка, Мороза, Ткаченка за неї не проголосує. А «плаваючого», «болотяного» електорату у лівих замало.
Забирає голоси Вітренко якраз у Кучми. Бо громадянин, який випив пляшку горілки від доброго дядька з якогось «соціально-захисного» фонду і начебто готовий за пляшку проголосувати «як треба», може і не послухатися. Спустошить пляшку, а плюсик поставить біля прізвища того, хто «правду- матку» ріже. Та й у другому турі «опудало-страшилку», як сподівалися деякі псевдостратеги, з Наталі Михайлівни не зробити. По-перше, тому, що влада робити це здатна лише з грацією слона в крамниці з посудом. Історія з арештом у розпал виборів мого суперника по одномандатному округу Михайла Бродського — не єдиний тому приклад. А по-друге, буде пізно.
Більшість населення, втомлена від слабовілля влади, котра маскує свою бездарність розмовами про злагоду і стабільність, повірить у міф про рішучу жінку — рятівницю Вітчизни. А номенклатурна сутичка команд Кучми і Ткаченка — лише їй на користь.
Втім, не про Президента я тут турбуюся. І навіть не про його основних опонентів, які так само недооцінюють небезпеку поголовного ураження країни агресивною бацилою.
Прикро навіть не за державу. За нас. За всіх і кожних окремо. Бацила надзвичайщини і поліцейщини множиться. А псевдостратеги ліниво розглядають пробірку. Не розуміючи, що місця навіть у ній для всіх них все одно не знайдеться. Наталя Михайлівна, як відомо, пропонувала інші місця. Не так віддалені. Жарт? Але в кожному жарті — частка... ЖАРТУ.
