Шановна редакція!
Підтримуючи пропозицію колегії зі Львова В.Лещука («День»,
12.6.1999) і доцільність публікацій відгуків на резонансні суспільні явища,
хочу висловити свій погляд на нещодавні події.
Дванадцять партійних «апостолів» одностайно канонізували
Леоніда Кучму і зробили на нього передвиборну ставку. У розігруваному театрі
вони зняли свої травестійні маски. Кучма, як відомо, програв соціально-економічній
ситуації з великим рахунком. Програв свавіллю. Трагедійність полягає в
тому, що за такого результату він знову пропонується на перше місце.
Якщо розмірковувати по- спортивному, то, за аналогією,
перше місце в перегонах потрібно віддавати коню, який прийде останнім.
Але тоді очі у людей мають бути на потилиці. Коли «апостоли» СДПУ(о) —
партії, поки відомої в масі як «футбольна команда», НДП й інших партій,
котрі примкнули до них, погоджуються з таким механізмом вимірювання досягнень,
то вони ратують за подальше торжество віртуальності. Вона вже глибоко пронизала
всі сторони буття в Україні.
Лідер СДПУ(о) пан Медведчук чітко висловив партійну доктрину
— «нам потрібен такий Президент». Але кому «нам» потрібен такий Президент?!
Чи не тим, кому сьогодні в Україні жити добре?
Представляється, що пропрезидентський блок і блок на підтримку
Євгена Марчука різняться головним: останній, оцінивши реальність і згубність
віртуальності, пропонує нарешті рішуче покінчити з нею.
Валентин МОГИЛА, доцент Київ
