Курс на вертикальну інтеграцію визначений у посланні до Верховної Ради «Про внутрішнє й зовнішнє становище України в 2001 році» Президента Леоніда Кучми. У ньому Президент поставив уряду завдання в 2002 — 2003 роках ухвалити постанову про реструктуризацію (демонополізацію) нафтогазового комплексу і створення вертикально-інтегрованих нафтової та газопостачальної компаній. Крім чисто економічного, в такому підході є й соціально-політичний смисл. Не варто забувати, що, згідно з Конституцією, Україна є унітарною державою і всі її надра належать усьому українському народу.
Тим часом такий курс, звичайно, далеко не в усьому відповідає інтересам деяких регіональних еліт, що постійно претендують на свою частину нафтогазового пирога під тим приводом, що, мовляв, нафта знаходиться в «їхній» землі, і регіон має право розпоряджатися відповідними прибутками. При цьому ставка робиться на авторитет провідних регіональних лідерів. Наприклад, своєрідний мозковий штурм Кабміну пiд кiнець сiчня розгорнув Харківський губернатор Євген Кушнарьов. Ще перед зустріччю з прем’єр-міністром Віктором Януковичем він розповів пресі, про що буде йтися, особливо виділивши та поставивши на провідне місце ситуацію в газовидобувному комплексі. Жорстка централізація управління і ресурсів у системі НАК «Нафтогаз України» позбавляє структурні підрозділи компанії на місцях «економічних стимулів і мотивацій» для розвитку, — заявив Є. Кушнарьов, явно граючи на відомих уподобаннях глави уряду до намірів регіонів домагатися широких повноважень.
Проте прем’єр-міністр, схоже, вловлює грань між законними регіональними інтересами, що грунтуються на дійсному трудовому внеску в сукупний продукт, який виробляється країною, і прагненням підпорядкувати та використати в інтересах регіону загальнодержавні ресурсні потоки. Після зустрічі з ним харківський губернатор істотно знизив свої газові вимоги і вже не ставив за головне питання про ліквідацію «жорсткої централізації» в «Нафтогазі». Він говорив журналістам про шляхи вирішення таких дійсно життєвих питань свого регіону, як криза сільськогосподарського машинобудування і житлово-комунального господарства. «Нам потрібно негайно поліпшити ситуацію, оскільки подальше поглиблення кризи неплатежів може призвести до серйозних, не тільки соціальних, а й політичних наслідків. Проблеми житлово-комунального господарства потрібно вирішувати на державному рівні, оскільки вони вийшли за рамки компетенції місцевих органів влади», — сказав Є. Кушнарьов. Потім він перерахував інші харківські проблеми, які підіймав перед урядом — святкування 350-річчя, будівництво метрополітену, реконструкція театру і будинку Держпрому, і лише після цього повернувся до структури НАК «Нафтогаз України» і до свого наміру повернути статус юридичних осіб газовидобувним підприємствам Харківської області. Надії губернатора на підтримку уряду в спорі з газовиками, мабуть, малореальні. «Я відчув розуміння в цьому питанні, й сподіваюся, що найближчим часом міністерства ще раз повернуться до цього питання», — ось це, швидше, і все, що Кушнарьов зміг винести після цієї розмови. Проте губернатор, мабуть, не втратив бойового духу. Він підкреслив, що система роботи з регіонами, яку сьогодні впроваджує Кабінет Міністрів України та прем’єр, «додає оптимізму, оскільки раніше зв’язок із регіонами був рухом в одному напрямі».
Однак українські газовики, як і раніше, вважають відділення «Шебелінкагазвидобування» і «Харківгазвидобування», на які претендує Харків, економічно недоцільними і небезпечними. Один із найдосвідченіших газовиків країни, будiвник «Шебелiнки» i багаторiчний керiвник «Укргазпрому» Володимир Максимiв сказав «Дню», що відділення названих підприємств перетворить їх на «тріски», які можна буде «легко штурхати». І. Рибчич, коментуючи вимоги харківської влади, нагадав, що крім Харьківщини «Харківгазвидобування» видобуває вуглеводні ще й у Дніпропетровській і Полтавській областях, а «Шебелінкагазвидобування» — у Донецькій, Луганській і Полтавській. «Тоді всі губернатори завтра поставлять питання про відділення», — сказав І. Рибчич і підкреслив, що в такому разі підприємства не зможуть інвестувати кошти в розвиток видобутку вуглеводнів. Як приклад він навів «Шебелінкагазвидобуток», який видобуває близько 5,8 млрд. кубометрів газу на рік. «З розрахунку ціни газу для населення 122 грн. за 1 тис. кубометрів (без урахування транспортування) — це 600 млн. грн., половину складуть власні витрати, половину — податки, а коштів на розвиток немає», — відмітив Рибчич. Він обгрунтував необхідність істотних витрат «Шебелинкагазвидобуток». Справа в тому, що через значну виробку родовищ тиск у газових пластах у цей час становить 12 — 14 атмосфер. Щоб приймати газ, уже й сьогодні використовуються компресори, причому мінімальний тиск, який вони можуть сприймати, за словами Рибчича, також 12 атмосфер. Тому він стверджує: якщо терміново не побудувати нову компресорну станцію (вартістю 200 млн. грн.), то вже в наступному році видобуток газу в Шебелинці — на одному з найбільших українських родовищ — припиниться. Причому така ж загроза існує і на багатьох інших газових полях, використаних більш ніж на 80%. В цілому, за його розрахунками, цей підрозділ у поточному році вимагатиме понад 300 млн. грн. дотацій. «А якщо він відділиться, хто буде дотувати?», — поставив він риторичне запитання. Чи знайдеться в бюджеті Харківщини така сума? А якщо так, то чи не краще б пошукати для неї інше застосування, оскільки «Укргазвидобування» уже передбачив такі витрати? Рибчич також повідомив, що спостережлива рада НАК «Нафтогаз України» після вивчення питання про надання самостійності двом вказаним підрозділам дійшла висновку, що це економічно недоцільно. Цікаво, що газовики демонструють розуміння і толерантність стосовно «відцентрових» спрямувань. Так, Рибчич вказав, що може зрозуміти прагнення харківського керівництва, яке має великий досвід політичної та господарської роботи, поліпшити якісь свої показники. Тим часом, на його думку, податки від газовидобувних підприємств «йдуть всі в Харків», незважаючи на те, що для видобутку газу використовуються надра ще п’яти областей.
Чим же пояснюються регіональні апетити? Мабуть, насамперед, вони підігріваються наявністю такого об’єкта, що належить «Укргазвидобування», як Шебелінський газопереробний завод (його потужності за два останніх роки зросли на 20%), де в минулому році вироблено 630 тисяч тонн світлих нафтопродуктів. Крім того, області необхідно нарешті позбутися постійно зростаючих боргів за газ, а це, незважаючи на всі неординарні заходи, не виходить. Якби газові підприємства опинилися в розпорядженні регіону, то, зрозуміло, що ця проблема була б дуже швидко і просто вирішена. Цікаво, що в Харкові винайшли не оригінальний, але вельми ефективний метод боротьби зі своїми газовими боргами за попередні роки (160 млн. грн.). На базі найкращого колись у цій галузі підприємства «Харківтеплоенерго» створили три нові структури. Причому всі борги залишили «старому», позбавивши його при цьому всіх потужностей і можливостей колись щось повернути. Але й «нове» підприємство «Харківські теплові мережі» тільки з початку року заборгувало (до речі, 80% жителів Харкова платять за теплову енергію сумлінно) близько 13 мільйонів гривень (при наявності 17 мільйонів боргу за минулий рік).
Тим часом підрозділи «Укргазвидобування» в Харківській області залишаються справними платниками податків. Минулого року «Харківгазвидобування» і «Шебелінкагазвидобування» перерахували до бюджету близько 540 млн. грн., що на 78 мільйонів більше, ніж їм було нараховано за результатами діяльності. Не в останню чергу цьому сприяла і сучасна структура компанії, орієнтована не тільки на одномоментні інтереси, а й на розвиток.
