Головною політичною інтригою цього тижня стала підтримка фракцією Соціалістичної партії України позиції більшості у Верховній Раді, досягнення домовленості між «більшовиками» і соціалістами щодо розблокування роботи парламенту. Одразу згадалося 24 грудня минулого року, коли лідер соціалістів Олександр Мороз не взяв особистої участі в парламентському хуліганстві, вчиненому опозицією, пославшись на необхідність терміново зануритися устами до трускавецьких джерел цілющої мінеральної води. Може і справді та вода настільки цілюща, що здатна змінити політичну позицію того, хто її вчасно попив?
Починаючи з 3 лютого цього року, Мороз, вже вкотре перетворився на політичного гравця, відкинувши малозрозумілу роль у напівміфічному «троїстому союзі» соціалістів, тимошенківців та ющенківців. Коли програма спільних дій опозиції загрожувала стати складнішою за заклик «ламай мікрофони!», неминуче з’явилися протиріччя. Подолати які опозиції не вдалося з самого початку, тобто з часу останніх парламентських виборів.
Зібрана не на спільній ідеологічній основі, а на спільному протистоянні «злочинному режимові» і особисто Леонідові Кучмі, опозиційна коаліція посипалась одразу після того, як чинний глава держави 1 лютого ще раз підтвердив свій намір не висуватися на наступних виборах, хоч Конституційний Суд йому це дозволив. Як і слід було чекати, у політичній реформі «без Кучми» кожна із опозиційних сил бачить свій інтерес, відмінний від інтересу потенційних союзників. Більше того, союзники соціалістів, тобто політичні сили, які підтримують аналогічний варіант політреформи, опинилися по інший бік «барикади імені 24 грудня».
Твердження про те, що політреформа із передбачуваним скороченням президентських повноважень невигідна, насамперед, Віктору Ющенку, стало останнім часом загальним місцем. Не обговорюючи очевидне, не можна не зазначити, що тепер Ющенко соціалістам не дуже й потрібен. Нинішні союзники Олександра Мороза по політреформі, як відомо, схильні до виконання своїх зобов’язань, що за прихильниками Ющенка спостерігається далеко не завжди. Об’єктивно соціалістам, як і комуністам, невигідний прихід до влади Ющенка за їхньої допомоги. Від кого в такому разі будуть «захищати трудящих» ортодоксальні та більш «респектабельні» марксисти-ленінці? Коли ж державу знову очолить представник «олігархічних сил», червоні й рожеві політики матимуть спокій і гарантований шматок хліба на наступні п’ять років.
Звісно, психологічно важко переступити невидимий бар’єр, голосуючи разом із колишніми принциповими опонентами. Але це так би мовити прагматичніше, розумніше, ніж намагатися знову ламати мікрофони і кидати у спікера канцелярське приладдя. Соціалісти вже «в процесі» й щиро готові на співробітництво з Ющенком на нових, щойно здобутих позиціях.
І ще одне «післятрускавецьке відчуття». Чомусь здається, що після позачергової сесії ВР, що скороминуче пройшла 3 лютого, постраждала газета «Сільські вісті» може одержати шанс на відміну судового рішення про її закриття. Є ж у нас Апеляційний суд, який розгляне аргументи популярного на селі видання і, цілком вірогідно, обмежиться «останнім попередженням».
Багато ще чого може статися найближчим часом. А для вірного політичного прогнозу варто перевіряти, хто із політиків і коли вирушає до Трускавця. Мабуть вода, що у тих джерелах, відновлює не тільки здоров’я, а й політичну інтуїцію, сприяючи якщо не повному одужанню, то принаймні «прозрінню».
