Якщо це так, то подібні дії, хоч би ким вони були скоєні, викликають усілякий осуд і необхідність судового розслідування. Проте ніщо не заважало тому ж Павлові Мовчану (або хоч би представникам його та Червонія) залишитися в Києві і роз'яснити журналістам позицію тих, котрі каменями і кулаками намагалися розправитися з редакцією «Рівне вечірнє» та її редактором. А через їхню відсутність на заздалегідь оголошеній прес- конференції склалося враження, що вся історія з підпалом — то лише мотив, щоб уникнути неприємних запитань про законність камінно-кулачних з'ясувань стосунків із журналістами.
...А через дві години в тому ж приміщенні УНІАНу свою прес-конференцію проводив і опонент згаданих народних депутатів, журналіст Микола Несенюк. Він відкинув припущення, що хтось із його прихильників міг підпалити будинок родичів В. Червонія та його машину. М.Несенюк упевнений, що це провокація, і нею має зайнятися міліція.
До речі, як повідомив на вчорашній прес-конференції перший заступник голови ВР Віктор Медведчук, передає УНІАН, до парламенту надійшла інформація від прокурора Києва Юрія Гайсинського про те, що за фактом побиття Миколи Несенюка порушено карну справу за статтею «Хуліганство».
«День» уже писав про те, що правове свавілля, з допомогою якого, на жаль, і деякі політики намагаються «розв'язувати» дуже складні проблеми зростання України як незалежної та демократичної держави, не знайшло поки що чіткої оцінки ні в законодавчих, ні у відповідних державних структурах. «День» виявив ініціативу і звернувся до ряду компетентних експертів та осіб, які відповідають за інформаційну політику країни, із запитанням: «Як би ви могли прокоментувати останні події з погляду дотримання Україною європейської конвенції із прав людини та з погляду спроможності відповідних держструктур захистити журналістів?»
Олександр ЗІНЧЕНКО, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації:
— Не можна відповідати силою на слова, нехай навіть для когось і образливі. Застосування сили — це прояв дикості. На жаль, випадки з побиттям журналістів Олеся Бузини і Миколи Несенюка — це гірке підтвердження того, що українському суспільству поки ще далеко до демократичних стандартів. Насамперед йдеться про менталітет. Виявляється, суспільство не дуже далеко пішло від періоду крайнощів, характерного для «радянської епохи». Саме тій епосі була характерна нетерпимість до інакодумців. Сьогодні представники деяких політичних сил, які влаштовують «показові процеси» над журналістами, демонструють, що від догм тоталітарних часів вони так і не звільнилися. Законодавчої бази для того, щоб журналісти відстоювали свої права в судовому порядку, достатньо. Гадаю, що громадськість відреагує на випадки побиття журналістів і засудить дії тих сил, які провокували з’ясування стосунків за допомогою кулаків.
Степан ПАВЛЮК, перший заступник голови Державного комітету з питань інформаційної политики, телебачення та радіомовлення:
— Ми не мусимо реагувати на такі приватні справи, хто кого побив. Той, кого побили, подав до суду — і нехай розбираються. А громадськість вже висловила своє ставлення з приводу зневаження найвищих цінностей Бузиною та К О . Звичайно, такі цінності повинна захищати влада, вона не може дозволяти бузинам робити бузу навколо цінностей, які йому непідвладні. Якби це був нормальний аналіз, а не плюгавлення, то ми би мали за честь захищати і Бузину. Але у цій ситуації ми ще вийдемо з окремим міркуванням: чи це є справа тільки Бузини, і тих, хто його побив, чи це є справа, в яку потрібно втручання нашого комітету і владних структур.
