Тоді, на початку 30-х років, з українського села викачали за державними заготівлями весь хліб. Там, де не знаходили хліба, у боржників при хлібозаготівлях в порядку «натуральних штрафів» конфісковували все, що знаходилося на селянському подвір'ї — сало, картоплю, цибулю, буряки тощо. Позбавлені продовольства, селянські сім'ї не могли дожити до нового врожаю. Голод, мов пожежа, поширився по всій Україні й Кубані.
Селяни вмирали від голоду в обстановці цілковитої інформаційної блокади. Газети захлиналися повідомленнями про успіхи соціалістичної індустріалізації, репортажами про звитяжну працю на колгоспних ланах. Жахливі подробиці про голодомор, які інколи потрапляли в закордонну пресу, оголошувалися злісними вигадками буржуазної пропаганди. Слово «голод» заборонялося вживати навіть в документах партійних комітетів, які мали гриф «цілком таємно». Адже це був не просто голод, а терор голодом.
У всі наступні роки згадка про голод 1932 — 1933 років каралася за 58-ю статтею карного кодексу (антирадянська пропаганда). Необережно мовлене слово могло запроторити людину в концтабір. І розмови змовкли.
На ХХ з'їзді КПРС М.С.Хрущов виступив з таємною доповіддю про сталінські репресії. Поступово конкретні факти, що містилися в цій доповіді, стали надбанням широкої громадськості. Це були факти про масовий терор 1937 — 1938 років. Про голод 1932 — 1933 років Хрущов не згадував. І зрозуміло чому. Репресії спрямовувалися не тільки проти рядових громадян, від них гинула й компартійно-радянська еліта. Цей злочин обтяжував тільки Сталіна. Інформація про голодомор обтяжувала комуністичну доктрину та політичний режим.
Численна українська діаспора в Канаді і США била в усі дзвони, щоб донести правду про голодомор до світової громадськості. Однак до українців довго не прислухалися. Тільки на 50-ту річницю голодомору світова громадськість привернула увагу до цієї теми. Діаспору почули, але їй не повірили. Факти здавалися неймовірними.
У жовтні 1984 року президент США Рональд Рейган підписав законопроект про заснування при Конгресі спеціальної комісії для «виявлення причин голоду в Україні, інспірованого радянським урядом». З державного бюджету для цієї мети виділялося 400 тис. доларів. Комісія з шести істориків-українознавців повинна була, користуючись доступними джерелами (у розпорядженні американців опинилися деякі архівні фонди, вивезені гітлерівцями з Радянського Союзу) і свідченнями очевидців, вивчити цю «білу пляму» радянської історії.
Після приходу до влади Михайла Горбачова у Радянському Союзі почала поширюватися гласність. Проте інформація про голодомор в Україні залишалася забороненою. Керівництво Компартії України спробувало «науково» довести, що ніякого голоду не було, і з цією метою організувало видання в Канаді книжки Дугласа Тоттла про «герстівський голод». Герст був власником газет, які 1933 року виступали проти дипломатичного визнання Радянського Союзу на тій підставі, що в цій країні влада виморює голодом власних громадян.
Виступаючи на урочистому засіданні, присвяченому 60- річчю Жовтневої революції у листопаді 1987 року, Горбачов жодним словом не обмовився про голод в Україні. Але керівники компартії України опинилися в незручному становищі. Комісія конгресу США з українського голодомору працювала успішно й регулярно розсилала інформацію про свої здобутки не тільки членам палати представників і сенату США, але й радянському посольству у Вашингтоні. Правду про голод вже не можна було приховати, як це робили впродовж десятиліть.
У ювілейній доповіді, присвяченій 60-річчю встановлення радянської влади в Україні, яку Володимир Щербицький проголосив наприкінці грудня 1987 року, уже визнавався факт голоду, обумовленого нібито неврожаєм. Порушення сталінського табу членом Політбюро ЦК КПРС зробило можливим для істориків і журналістів вивчати та публікувати інформацію про голод.
Слід віддати належне останнім керівникам компартії України. Незважаючи на глуху опозицію центрального керівництва КПРС, вони не чинили перепон тим ентузіастам, які шукали в архівах документальні підтвердження страхітливого сталінського злочину. В Інституті історії партії при ЦК КПУ було підготовано відповідний збірник документів і матеріалів. Політбюро ЦК КПУ 26 січня 1990 року прийняло спеціальну постанову «Про голод 1932 — 1933 років на Україні та публікацію пов'язаних з ним архівних матеріалів». Незабаром після цього в «Політвидаві України» вийшла друком книга «Голод 1932 — 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів».
Завдяки зусиллям українських і зарубіжних істориків голодомор 1932 — 1933 років перестав бути «білою плямою».
У незалежній Україні широко відзначаються круглі річниці голодомору. Вперше так було відзначено 60-ту річницю голодомору.
Восени 1998 року в Україні теж було проведено масштабні заходи, присвячені 65- тій річниці голодомору. Тоді Президент України Леонід Кучма встановив своїм указом пам'ятний день (четверта субота листопада), щоб правда про голодомор завжди залишалася з нами.
На жаль, в українському суспільстві існують досить впливові сили, які прагнуть знищити пам'ять про злочини радянської доби, викреслити їх зі шкільних підручників. Але правда про минуле необхідна, щоб перешкодити поверненню цього минулого та перетворенню його на майбутнє.
