Сьогодні Україна відзначає восьму річницю події, яка після руху 1990-х рр. стала наймасовішою. Саме тоді на центральну площу Києва вийшли люди, які відчули себе народом і громадянами. Утім, революційний поступ громадян України збігся із м’якотілістю влади. Відмова від втілення пропагованих гасел та лозунгів, відсутність послідовних і рішучих реформ та традиційна гонитва амбіцій всередині тогочасної владної команди призвели до провалу ідей та ідеалів, котрі міцно пов’язували із особистостями. Обійнявши головні державні посади, нова демократична влада не спромоглася вирішити проблему фальсифікаторів, порушників закону та кримінального олігархату. Політологи неодноразово наголошували на тому, що якби опозиційний табір на чолі з Ющенком зміг побороти низку проблем, яка стала перепоною для української держави на її демократичному шляху, його головний суперник на виборах 2004 р. не став би главою держави у 2010-му, а лідери опозиції не опинилися б у в’язниці.
Не менш важливим є питання взаємовідносин Ющенка та його попередника — Леоніда Кучми. На своїй сторінці у Facebook Ірина Геращенко написала: «Напередодні 22 листопада бачити Юру Луценка в клітці — як страшний сон. Чи думав Олександр Кваснєвський, який в ті гарячі дні часто бував в Україні, аби допомогти знайти вихід із політичної кризи, що через 8 років він спілкуватиметься з польовими командирами Майдану через грати?». Проте слід нагадати, що саме Олександр Кваснєвський, виступивши посередником у врегулюванні передачі влади від Кучми до Ющенка, домовився про певні гарантії для першого. Цей момент зробив чималий вклад у програш революції.
Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Після виходу з великої політики Леонід Кучма не брав участі в політичному житті особисто, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями щодо поточної ситуації.
Але найголовніше, що недоторканною залишилась інша «спадщина» Кучми, яка була не ліквідованою тоді в 2004 році і якою активно користуються і сьогодні: це і механізми створення самої влади, і корупційність, і закон — для «своїх» і решти, і навіть повернення з політичного небуття одіозних персонажів, коротше, все те, що повільно, але вперто повертає нас у «домайданне» минуле, все те, що не пускає нас до Європи.
До речі, сам Луценко — один із польових командирів Майдану — одягнув на вчорашній суд помаранчеву стрічку, з нагоди річниці революції. Через 8 років після революції, яка зробила країну відомою, за гратами опинився не лише він, а й колишня поплічниця Ющенка, екс-прем’єр України Юлія Тимошенко.
Варто нагадати, що у 2005 р. 22 листопада стало національним святом, яке здобуло назву День Свободи. Певною мірою, символічним стало його скасування у 2010 р. людиною, яка за часів революції втратила президентське крісло — Віктором Януковичем. Своєю постановою глава держави запровадив злиття Дня Свободи та Дня Соборності, утворивши єдине свято День Соборності та Свободи, який відзначається 22 січня. Проте у соцмережах наголошують на фальсифікаціях, дерибані, знищенні бізнесу та закликають людей вийти на головну площу країни саме сьогодні.
Володимир ФІЛЕНКО, польовий командир Майдану, «БЮТ»:
— Насправді річницю майдану слід святкувати 21 листопада, а не 22-го. Саме тоді ми вийшли на Майдан Незалежності, поставили там палатки та встановили сцену. Те, що Ющенко з’явився на Майдані, коли зібралося багато людей (поки було мало — він не приходив), це його проблеми. Ставлення людей до цієї дати досить різне. Прихильники Януковича вважають революцію великим непорозумінням, хоча вони мусять розуміти, що якби не Майдан — хтозна, що було б із Януковичем та його політичною силою. Саме це дало йому змогу повернутися до влади на всенародних виборах. Більшість учасників Майдану згадують той період як видатні дні в історії України та світу в цілому. Багато хто ностальгує за тими часами. Утім, є й розчаровані в революції люди. Вони вирішили ніколи більше на ніякі Майдани не виходити.
Особисто для мене Майдан був святом українського духу та демократії, це був злет. Звісно, що у ті роки ні ми, ні міжнародні діячі, наприклад, Кваснєвський, не думали, що лідери революції опиняться у в’язниці. На жаль, відкат після Майдану був дуже серйозним. Ющенко створив ідеали революції, а Янукович їх розтоптує. Але він грається з вогнем. Життя не закінчується сьогодні.
Кваснєвський справді домовився про певні гарантії для Кучми. Будь-який компроміс, з одного боку, несе в собі певний позитив, адже це мирний вихід з ситуації, і, разом з тим, це — зрада певних намірів та ідеалів. Тому думка про те, що домовленість між Кучмою та Ющенком стала однією з причин, чому обіцяні на Майдані лозунги не було реалізовано, має право існувати. Цей прецедент мав значний вплив на програш революції...
