Читачі газети «День» зі стажем, гадаю, знають, що доктор філософії Ігор Чубайс із Москви допоміг сотням тисяч людей дізнатися правду про деякі дуже важливі сторінки нещодавнього минулого. Завдяки йому нам, зокрема, стали відомі історичні факти, що переконливо засвідчують: «Навіть у найжорстокіші часи червоного тоталітаризму історію вершив народ» (Див.: Чубайс І. Хто зруйнував сталінізм: Про наших Че Гевар, про нехрущовську відлигу та про те, яка історія нам потрібна // «День». 2009. 15 травня). Саме так. Розповідь російського вченого надзвичайно важлива для осмислення не лише українськими інтелектуалами, політиками, а й простими громадянами, особливо молоддю. «Той, хто стверджує, що колишнім радянським непритаманна демократія, — наголошує Ігор Чубайс, — нехай замислиться: чи багато є народів, що, коли впали на їхні голови надлюдські випробування, змогли зберегти себе й самостійно зруйнувати машину пригноблення?! Ті, хто виріс з історичної Росії — росіяни, українці, балти, інші народи, — робили й продовжують це робити. Ми зобов’язані допомагати одне одному!»
Тому добре зробила редакція «Дня», включивши цю статтю до фоліанта знакових газетних публікацій (Див.: Екстракт 150. У двох частинах / За загальною редакцією Л. Івшиної. — Київ, ЗАТ «Українська прес-група», 2009. Частина перша. С. 494—504). Сьогодні вкрай потрібні газетні матеріали про силу духу мужніх представників народу, які загоюють потріскану, зневірену українську душу. Коли читав статтю І. Чубайса, то подумки зв’язувався з автором, який продемонстрував всю свою глибоку пошану до відважних українців. І я хочу подякувати директорові Центру з вивчення Росії — РУДН — за підготовлену публікацію «про історичну роль повстань у ГУЛАГу під час гарячого літа-53».
Для тих, хто й досі про ці події нічого не знає, варто нагадати деякі факти з дослідження І. Чубайса. Перше. 25 травня 1953 року в шести таборах під Норильськом розпочався бунт, який тривав 72 дні. Ув’язнені висунули адміністрації побутові, економічні та політичні вимоги. У протестах брало участь не менш, ніж 20 тисяч осіб, із них понад половина — активісти антикомуністичного, національно-визвольного руху на Заході України. Друге. Невдовзі, в серпні 1953-го, в районі Воркути спалахнуло нове, ще потужніше повстання. Ядро бунтарів складали колишні власовці, котрі діяли разом із українськими патріотами-антикомуністами. Протидіяти такому союзу не змогли ні табірна адміністрація, ні злодії «в законі», ні озброєні автоматами вохрівці. Знищивши охорону, повстанці ухвалили рішення рухатися на Воркуту, щоб захопити там міську радіостанцію та звернутися до країни. Дорогою десять тисяч зеків звільнили ув’язнених ще в кількох таборах ГУЛАГу. Ні загони НКВС, що були направлені на перехоплення, ні спрямовані проти повстанців танки, що зав’язли в тундрі, зупинити стотисячну колону вже не могли. І лише військовій авіації вдалося перекинути та розметати повсталих ув’язнених за 20 кілометрів від Воркути. І, нарешті, останнє. Третє за часом — Кенгірське — повстання розпочалося в травні 1954 року й тривало упродовж 40 днів. За оцінками дослідника, майже половина повсталих були членами ОУН і УПА, в протестах брали участь також колишні «лісові брати» з Балтії та власовці. Відомості про це повстання в’язнів набули найбільшого розголосу. Той, хто хоч трохи розуміється на репресіях сталінського режиму проти українців, не може не знати про роль вихідців з України в організації «революції ув’язнених». Серед керівників бунту в таборах під Норильськом був колишній лідер молодіжної патріотичної організації Заходу України Євген Степанович Грицак, нині живий. Він неодноразово виступав зі своїми спогадами в газеті «День». Одним із лідерів воркутинських в’язнів став Ігор Михайлович Доброштан, який останні свої роки мешкав у Дніпропетровську (на жаль, він уже помер). У Кенгирі повсталих політв’язнів із числа членів ОУН і УПА очолював Михайло Келлер, єврей із УПА. За це їм земний уклін.
Принагідно зазначимо й таке. Героїзм кенгірців, за свідченням І. Чубайса, не викликає сумніву, але задля справедливості слід визнати, що для радикальної зміни кремлівської стратегії, що почалася, вистачило двох перших виступів. Учений із Росії вважає, що «повстання, керовані Євгеном Грицяком та Ігорем Доброштаном, привели не просто до розпуску двох ланок ГУЛАГу. Революція в’язнів змусила владу піти на демонтаж усієї системи терору, що створювалася з жовтня 1917 року». До відкриття ХХ партз’їзду, коли номенклатурі вперше запропонували офіційно засудити сталінські злочини, майже всіх політв’язнів було випущено на волю... Ми маємо бути вдячні повсталим політв’язням за уроки, які вони нам залишили як досвід. Коли ми вчимося на них, наше життя змінюється на краще.
Ну й, звісно, залишається подякувати також головному редактору «Дня» пані Ларисі Івшиній за можливість появи свого часу на газетних шпальтах статті «Хто зруйнував сталінізм», яка особисто для мене стала приводом для більш глибокого усвідомлення справжнього значення революції ув’язнених. Ретельний аналіз рішень, які ухвалювалися Кремлем услід за бунтами політв’язнів у Норильську, Воркуті та Кендирі, ще раз підтверджує висновок про історичну роль цих повстань. Тож пам’ятаймо про героїчних повстанців ГУЛАГу! В нашій історії можна знайти купу й інших речей, щоб почуття національної обділеності, приреченості повернути на почуття гордості.
