У ніч виборів президента, раз на п’ять років, українське телебачення виглядало плюралістично. Гостями у студіях більшості вітчизняних телеканалів були і кандидати у президенти, і керівники штабів основних кандидатів, і представники опозиції, і політологи, і соціологи, і спостерігачі. Причому не лише гостями, а й опонентами: досить яскравою в цьому сенсі вийшла, наприклад, телевізійна дуель на «1+1» між Сергієм Тігіпком і Петром Порошенком, на якій в ролі упередженого секунданта виступав В’ячеслав Піховшек. Хоч би як там було, ніч виборів показала, що жанр оперативної аналітики вже досить добре освоєний нашим ТБ. Чому ж цього так бояться? А ми пропонуємо вашій увазі деякі цікаві висловлювання, які прозвучали під час «нічних чергувань» різних телеканалів.
Ірина ХАКАМАДА, голова партії «Наш вибір» (Росія):
— Ми робимо велику помилку, втручаючись у справи сусідньої держави таким безпосереднім чином, використовуючи агітаційний метод, залучаючи не лише агітацію всередині Росії, а й висилаючи своїх кремлівських фахівців у галузі піару до Києва. Я вважаю, що безрозсудно й стратегічно неправильно використовувати подібні методи. Адже для того, щоб налагодити нормальні відносини між Росією й Україною, потрібно розуміти, що в Україні опозиція дуже сильна, а ми зацікавлені в тому, щоб співпрацювати з переможцем.
Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:
— Коли ми чуємо аргументи про те, що вигідно співробітничати з Росією, то треба собі уявити, що є суто економічні проекти, а є цивілізаційний вибір.
Іван КУРАС, народний депутат України, фракція «Регіони України», академік:
— У влади не було необхідності фальсифікувати результати виборів. Ситуація хоча й була напруженою, але загалом голосування відбувалося спокійно, результати екзит-полів збігаються з прогнозами штабу Віктора Януковича.
Анатолій КІНАХ, кандидат у президенти України:
— По-перше, слід зазначити, що суспільство й наших співгромадян поставили у складне становище. По суті, вся кампанія формувалася на тому, що нам і суспільству загалом нав’язували сценарій із двох крайнощів. З одного боку — влада з, на жаль, досить низьким рівнем довіри, а з іншого боку — різномаста опозиція, яка рветься до влади — до реваншу, до посади, до перерозподілу економічного ресурсу. Це, безумовно, не той варіант, який консолідує суспільство. Тому, коли ми говоримо про хід виборчої кампанії і кінцевий результат виборів, то я вважаю і для себе (і це думка всієї моєї команди) дуже важливим — не тільки домогтися персонального максимально можливого політичного диктату у виборах, спираючись на чесну, прозору конкуренцію. Для нас дуже важливо, щоб кінцевий результат виборів був консолідуючим, щоб він об’єднував суспільство, державу, посилював довіру суспільства до влади. Без цього динамічний розвиток неможливий, особливо коли йдеться про консолідацію волі, інтелекту, кадрів, ресурсів для розв’язання багатьох проблем. І друге, що не менш важливо, — безумовно не можна допустити масових фальсифікацій і не можна допустити зриву виборів. Це вже не є проблема окремо взятого кандидата. Це — честь і авторитет країни. Це, знову ж, довіра людей до держави і влади.
Сергій ТІГІПКО, керівник центрального виборчого штабу Віктора Януковича:
— Ви знаєте, постійно кажуть: влада погана, погана, погана... Давайте задамо собі запитання: а що змінить цю владу? Що розробить такі механізми, які дозволять владу зробити більш прозорою, більш відповідальною, більш підзвітною людям? Я вважаю, тільки одне — політична реформа. Ми повинні запустити політичну конкуренцію. І мені дивно слухати людей, які постійно кажуть про владу і які не хочуть голосувати за політичну реформу. Це означає, що вони хочуть отримати таку ж владу для свого президента...
Євген МАРЧУК, екс-міністр оборони України, екс-секретар Ради національної безпеки та оборони України:
— Ці вибори, відверто кажучи, мені не вельми подобаються. Вони перенапружили суспільство, яке й без того було неспокійним. Влада, безумовно, хоч би як там було, завжди несе більшу відповідальність за підготовку до виборів та за їхню технологію. Проте варто зазначити, що імпульси з перенапруження ситуації навколо виборів спостерігались з обох сторін. Більша їхня частина (особливо та, що стосується залякування громадян), спрямовувалась з боку влади. Однією з найбільших хиб у проведенні передвиборчої кампанії можна назвати неувагу претендентів до гуманітарних проблем країни.
...А загалом за останні п’ять років розвиток суспільства трохи випередив розвиток політичної владної верхівки. Суспільство поставило для себе досить високу планку. Це стало особливо видно тоді, коли громадяни, які не знайшли себе в списках виборців, почали добиватися права віддати власний голос на користь того чи іншого кандидата. Нині, на відміну від минулих виборів, люди виявляють бажання проявляти свою позицію.
...Вважаю, якщо другий тур виборів відбудеться, то обом сторонам, а перш за все — владі, слід буде серйозно проаналізувати усі свої кроки. Адже механізми забезпечення виборів є саме в руках владних структур. Опозиції теж варто переглянути свої дії, особливо ті, що стосуються управління поведінкою своїх прихильників.
Костянтин БОНДАРЕНКО, директор Інституту національної стратегії в Україні:
— Виборча кампанія перетворилася на війну рейтингів, війну соціології. Це призвело до дискредитації деякою мірою соціології як науки, а також до того, що нині соціологію використовують переважно у технологічних і маніпулятивних цілях.
Сергій ВАСИЛЬЄВ, керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України:
— Думаю, що всі ЗМІ відтворювали ту ситуацію, яка склалася напередодні голосування, адекватно своїм політичним уподобанням. Відтак віддавати свою перевагу чи звинувачувати когось у тому, що якийсь ЗМІ був менш об’єктивним, а якийсь — навпаки, не аналізуючи природу стосунків, які мають ЗМІ із своїми власниками, було б некоректно. Але впевнений, що опозиційні ЗМІ часто перетворювались на засоби масової дезінформації, тим самим сприяючи дестабілізації громадського порядку.
Дмитро ТАБАЧНИК, віце прем’єр з гуманітарних питань:
— Ви знаєте, я брав участь у президентських виборах, які відбувалися в Україні в 1991, 1994, 1999 рр. Міняються лише фігуранти. Побоювання, страхи та риторика майже не міняються. І в 1994-му, і в 1999-му розмов про те, що готуються масовані фальсифікації, було більш ніж достатньо. В 1994-му я сам керував виборчою кампанією від опозиційного кандидата й можу сказати: для того, щоб виконати тактичні та стратегічні завдання виборчої кампанії, ми теж весь час мобілізовували, підштовхували свій електорат до активної явки розмовами про те, що влада, можливо, вдасться до масованих фальсифікацій. Тобто, на мою думку, це перевірена тактична зброя всіх опозиційних політиків. Вона використовується не лише в Україні, вона є нормальною ознакою демократичності країни. І вже те, що сьогодні в прямому ефірі на одному з найбільших телеканалів нашої держави опозиційні політики говорили про тиск і про інше, є свідченням, що ми від 1994 до 2004 року пройшли величезний шлях. У 1994 році, скажімо, крім малесенького каналу «Гравіс» тодішній опозиційний кандидат Леонід Кучма ніде ніколи на жодному загальнонаціональному каналі не міг виступити. Мене як керівника виборчої кампанії допускали хіба що до рівня районних і міських газет. Про те, щоб опозиційна сила в той момент мала в свої руках кілька найбільш тиражних газет, як сьогодні має опозиція, ми навіть і мріяти не могли...
Я хотів би звернути увагу на інший факт... Тоді (в 1994-му році. — Ред. ) теж здавалося ззовні, що Україна розділилася на дві частини — на Східну та Південну й на Центральну та Західну. І голосування теж по цих регіонах показувало прихильність Західної України до Леоніда Кравчука, Південної і Східної — до Леоніда Кучми. Але потім, коли завершилися вибори, я думаю, що державі й суспільству вдалося подолати цей розподіл. Я хотів би сказати про те, що явка сьогодні досить висока. Нагадую, що тоді було 69% виборців в першому турі й майже 72% — у другому турі. І саме тому, що була поляризація між двома кандидатами. Тому вона дасть лише одне — ніяких небезпечних заворушень, сподіваюсь, не буде. Вони абсолютно ні до чого, і нема для них підстав, всі голосують нормально. Але це може дати більш високу явку в другому турі, тому що теж є два полярні кандидати. До чого приведе більш висока явка в другому турі? Вона відбудеться, як і тоді, за рахунок східних і південних областей, тому це дає певні — на другий тур — переваги Віктору Януковичу.
