2004 рік, що минає, став для України по-справжньому високосним — із безліччю проблем і несподіваних поворотів ситуації. Випробовували на міцність і громадянську самосвідомість, територіальну цілісність країни і прихильність політиків демократичним цінностям. Відрадно зазначати, що наша країна з честю витримала ці випробування та вийшла з політичної кризи оновленою, готовою дати гідну відповідь існуючим викликам. Небезпека полягає в тому, що народні очікування від революції можуть виявитися набагато більшими за можливості політиків, які прийшли до влади їх реалізовувати.
Утім, кожна досягнута висота вимагає постійного підтвердження статусу переможця та подальшого просування вперед. Тому наступний рік буде часом боротьби за збереження досягнутих результатів і подальшого суспільного розвитку. Україні вдалося за два з половиною тижні доленосних подій на майдані Незалежності не лише закласти підвалини розвитку громадянського суспільства, а й фактично публічно поставити перед громадянами країни завдання її повноцінного розвитку. Хочу нагадати, що з 1 січня 2006 року розподіл повноважень між президентом, урядом і парламентом суттєво зміниться, і саме парламентські вибори 2006 року стануть вирішальним моментом політичної двоходівки, перший етап якої завершується цими днями.
Цілком очевидно, що новообраний глава держави матиме велику знаду спробувати відіграти назад проведену політичну реформу. Я скептично оцінюю ці спроби: новому президентові доведеться насамперед вирішити проблему досягнення суспільного та політичного консенсусу. Сьогодні перед новообраним президентом стоїть важливіше завдання — своїми діями зуміти розкріпачити енергію мас і добитися стрімкого, ривком, просування вперед в економічній сфері та політичній культурі державного будівництва. Українське суспільство, розколене президентською кампанією, яке живе з підвищеною політичною температурою, сьогодні представляє ідеальний грунт для таких кроків. Але не можна забувати, що помилкові дії президента можуть вельми розгойдати човен суспільної стабільності. Якщо плодами перемоги помаранчевої революції почнуть торгувати направо та наліво, мов індульгенціями в середньовіччі, ми ризикуємо отримати загальнонаціональну апатію. Від глави держави знадобиться комплекс заходів, здатних не лише примирити вчорашніх політичних противників, а й забезпечити збереження темпів економічного зростання. У політика, який змінив Леоніда Кучму в президентському кріслі, залишиться проблема існування сильної, організованої та небідної опозиції, здатної відстоювати свої права за допомогою різноманітних інструментів. Чи витримають учорашні опозиціонери випробування владою, важелі якої необхідно буде передавати вже через рік новому, сформованому законодавцями уряду, — запитання, на яке поки що немає виразної відповіді.
Ми станемо свідками активізації партійного будівництва. Об’єктивною передумовою для цього буде проведення наступних парламентських виборів на пропорційній основі. Та й проведення політичної реформи помітно підвищило роль партій у суспільному житті. Сьогодні думки експертів про перспективи розвитку партійної системи часом прямо протилежні, більшість політологів сходиться в одному: в 2005 році ареною політичної боротьби стане сесійний зал парламенту. І представлені сьогодні в законодавчому органі політичні сили спробують отримати певні преференції перед партіями, які опинилися за бортом Верховної Ради. Проте навряд чи ці спроби зупинять кількох амбіційних політиків, які прагнуть вибудувати власні партійні проекти з прицілом на 2006 рік. Швидше за все, до 31 березня 2005 року ми спостерігатимемо партійний бум, а протягом наступних кількох місяців кількість партій поступово переростатиме в якість передвиборних блоків.
Гадаю, доцільно зупинитися на ще одному важливому моменті. Тривала політична нестабільність заклала міни уповільненої дії під українську економіку. Свідченням цього є прийняття «умовно» Державного бюджету на 2005 рік. Усі, хто уважно спостерігає за бюджетним процесом, розуміють, що цей крок — політичний, покликаний зберегти соціальну стабільність і не дозволити засумніватися у вагомості державної влади численним бюджетникам і представникам соціально незахищених верств населення. Невипадково в законі про держбюджет є пункт про необхідність змінити багато його статей до 20 лютого, і вже сьогодні бюджетний комітет і уряд розпочали коректування найбільш спірних показників. Цілком імовірно, що після президентських виборів буде сформований коаліційний уряд, який розділить із главою держави відповідальність за проведення соціально-економічних перетворень. Це дозволить не лише забезпечити кращу взаємодію законодавчої та виконавчої влади, але й дасть можливість зняти ряд існуючих нині протиріч, дозволить багатьом незаангажованим професіоналам залишитися працювати в органах влади.
Із високою часткою впевненості можна говорити про те, що останні, найрезонансніші приватизаційні процеси оспорюватимуть у суді. Як людина, яка не один рік займалася бізнесом, хочу сказати, що прозорі правила роздержавлення майна, особливо найласіших його шматочків, — тест практично для будь-якої влади на готовність забезпечувати всім представникам бізнес-середовища однаково рівні та прозорі правила гри. І я впевнений, що не тільки великі фінансово-промислові групи, але і малий та середній бізнес оцінять цей крок як позитивний.
І ще один важливий момент, який наступного року стане, на моє переконання, визначальним для України. За внутрішньополітичними проблемами ми якось забули про зовнішні виклики, що залишаються актуальними для нашої країни. Якщо виведення українського контингенту з Іраку сьогодні здається тільки питанням часу, то інші зовнішньополітичні проблеми залишаються гострими та болісними. Серед них — і протистояння міжнародному тероризму, і прагнення вступити до Європейського Союзу. На мою думку, в боротьбі з міжнародним тероризмом Україна має що запропонувати світовій спільноті, й діяти треба не числом, а вмінням. Хочу застерегти дуже завзятих прихильників різкого просування вперед, до Європи, — не варто чекати тріумфальної ходи представників України маршрутом Київ — Страсбург. ЄС ще не впорався з проблемою приєднання 10 нових членів у травні 2004 року, тому сьогодні можна говорити тільки про перспективу вступу нашої країни до Євросоюзу. І саме на політичну еліту країни лягає відповідальність за формування реалістичного порядку денного переговорів між євроінституціями й українським керівництвом.
Є всі підстави вважати, що наступний рік стане для України періодом поступової перебудови політичної системи на європейський манер, боротьби за збереження темпів економічного зростання та якісної зміни економіки за рахунок впровадження інноваційних технологій. Головний підсумок — сьогодні майбутнє країни залежить від самих громадян, від їхніх обранців, тому кивати одне на одного вже не вдасться. І, всупереч усталеній практиці, у перемог і поразок буде однакова кількість батьків.
Протягом останнього місяця ми пересвідчилися, що народ набагато мудріший за політиків. Підсумки голосування 26 грудня показали, що в нового глави держави резерв довіри не такий високий, як це необхідне для ведення жорстких дій. Але ніхто не знімає з порядку денного необхідності використати справді унікальний шанс для якісного ривка України в сфері перетворення всіх аспектів суспільного життя, політики й економіки.
Потрібен комплекс заходів, що дозволяють екстрено вирішити основні проблеми суспільства та держави. Важливо вирішити питання російської мови та мов національних меншин, вибивши тим самим козир у безвідповідальних політиків, які раз у раз спекулюють на мовній темі. Необхідно провести процес амністії капіталу, його реінвестування в українську економіку. І було б чесно, відверто та правильно, якби першими певні кроки в цьому напрямі зробили представники бізнесу з оточення нового президента. Це дозволило б не розраховувати на успіх у гонитві за країнами старої Європи, пригальмувавши свій розвиток. Діалог надзвичайно важливий і з представниками великого бізнесу всередині країни. Треба не «відбирати та ділити», а переглядати післятендерні умови, судити переможців конкурсів за невиконання умов, на яких вони отримали ласі шматочки державної власності. При цьому на чільному місці в нової влади повинні стояти професіоналізм і мораль. Краще витратити роки на формування управлінської команди професіоналів, ніж перенести в коридори влади безжалісні методи ведення бізнесу по-українськи. Підприємці повинні не прагнути потрапити до влади, а виконувати закони. Усе це стане передумовами до переходу на інноваційну модель розвитку економіки, заради якої варто не ослабляти, а посилювати президентську владу. Тільки комплекс заходів, на здійснення яких — щонайбільше рік, дозволить Україні зробити різкий крок уперед. І, відповідно, — втрачений шанс бумерангом ударить по наших можливостях у майбутньому.
