Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Роман ЗВАРИЧ: «Крісло спікера — не катапульта»

24 червня, 1998 - 00:00

Незабаром виповниться 5 років, як відомий політолог
Роман Зварич відмовився від американського громадянства й занурився в українську
політику. Тепер він є депутатом ВР, членом фракції Народного руху. Кореспондент
«Дня» поцікавився в пана Зварича, як він оцінює сьогоднішню політичну ситуацію
в державі.
 

— Романе Михайловичу, чому стільки списів зламано навколо виборів голови
Верховної Ради? Ця посадова особа не приймає законів, а лише підписує те,
що прийняте парламентом. Сьогодні ж складається враження, що обрання спікера
— це єдине, для чого партії прийшли в парламент.

— Ідеться про те, чи ми обираємо спікера, чи другу людину в державі.
Протягом останніх чотирьох років внаслідок поведінки попереднього голови
ВР крісло спікера перетворилося на крісло другої посадової особи в державі,
на катапульту в президентське крісло. Правоцентристські фракції, які тримають
ситуаційний союз, протестують проти цього. Нас обвинувачували, що ми блокуємо
обрання спікера. А ми якраз стоїмо на тому, що єдина можливість розблокування
всієї подальшої законодавчої роботи — подолання полярної ситуації в залі.
Поведінка попереднього спікера роздвоювала депутатський корпус на два протилежні
табори. А ми хочемо збалансувати представництво всіх політичних сил у керівництві
ВР. У цьому ми йдемо назустріч. Ми могли б самі сформувати парламентську
більшість, чітко провести свого голову, своїх заступників, переобрати всі
комітети, не дати лівим жодної посади.

— Тобто ви з самого початку могли самостійно обрати голову, але не зробили
цього, щоб не розколювати парламент?

— Ми з самого початку могли сформувати більшість, яка б штормовим способом
сформувала своє керівництво. Але ж я маю повагу до колег з лівого табору,
хотів би співіснувати з ними в одному комітеті.

— Виходить, Кравчука праві не обрали свідомо, щоб не образити лівих?

— Ні. Не вставляйте свої слова в мої вуста. Те, що сталося з Кравчуком
— сталося через певну політичну кон’юнктуру. Процес пішов дещо задалеко,
набув непередбачених обертів. Тепер треба пригальмувати ці кон’юнктурні
прояви, підводні течії. Вийти з цієї ситуації допоможе тільки компроміс.

— Чим готовий поступитися Рух, ідучи на компроміс?

— Наприклад, ми відмовилися, від висування свого кандидата, хоча партія,
яка посіла друге місце на виборах, могла б це зробити. Комуністи використали
своє право — кілька разів висували Симоненка. Ми цього не робили. Але в
нас є бажання, щоб наш представник був віце-спікером, хай навіть не першим.
Якщо комуністи вимагатимуть для себе крісло як перша партія, то, мабуть,
і другій партії треба його дати, щоб дотримуватися цього принципу. Моя
особиста думка: якщо комуністи не претендуватимуть на першого віце-спікера,
то і Рух міг би відмовитися від представництва в керівництві ВР. За це
ми б хотіли певні привілеї при формуванні комітетів, а може й уряду, якщо
він буде на коаліційних засадах. Ми орієнтуємося на комітети бюджету (чи,
інакше кажучи, — економічного блоку), закордонних справ, паливно-енергетичного
комплексу, правової політики, засобів масової інформації. Це вже питання
торгів.

— То ви апріорі підтримуєте думку Мороза, що три керівника ВР — це представники
перших трьох партій?

— Не зовсім так. Комуністи разом з «Лівим центром» становлять лише 1/3,
то де ж логіка такого підходу?

— Але комуніст набрав найбільше голосів, якщо вважати всі ці тури рейтинговим
голосуванням...

— Комуністи на виборах до парламенту набрали лише 1/4. То мають право
на 1/4 з трьох крісел, які є в президії. Арифметичний підхід — не вихід
із ситуації.

— То може повернутися до першоджерел? Якщо Мороз у попередньому парламенті
самовільно розширив свої повноваження, чи не простіше судовим шляхом гарантувати,
що спікер буде тільки спікером і таким чином зняти гостроту проблеми?

— Це можна зробити, чітко виписавши повноваження та функції голови в
законі про регламент ВР. Але для його прийняття потрібен спікер. Виходить
зачароване коло.

— Може статися, що ви оберете сумирну вівцю, а вона виявиться замаскованим
вовком, навіть заважатиме прийняти закон про регламент.

— Треба обрати людину, яка менше політично чи партійно задіяна, буде
більша достовірність, що вона не використовуватиме своє крісло як трамплін.
На Заході так і відбувається. Ніхто з моїх колег не може назвати навіть
стать спікера британського парламенту. Там спікер — лише спікер. Коли в
Америці один спікер почав тягнути на себе забагато ковдри, конгресмени
його замінили.

— А чи відповідатиме інтересам парламентаризму сіренький спікер без
амбіцій, який не зможе протистояти постійним зазіханням Президента на парламентаризм?

— Все правильно. Але спікер повинен це робити, виходячи не з політичних
міркувань, а тому ,що так його зобов’язує ст. 6 Конституції. Він має спиратися
на Закон, а не використовувати посаду в різних політичних іграх.

— Виходить, що ваші дії на руку Президентові: йому і вам треба зупинити
Мороза як кандидата на президентських виборах.

— Мені байдуже, чи на користь вони Президентові. Головне — чи вони грають
на користь парламентаризмові. Ваша газета писала, що тут є якийсь режисер.
Якщо він і є, то режисує вкрай погано. Я ж запевняю вас, що режисури немає.
Ідея пакетного голосування виникла спонтанно.

— А чи не є заборона членам ваших фракцій брати бюлетені обмеженням
їхніх прав? Ви боїтесь довірити бюлетені людям, які пройшли за вашими списками...

— Це нормальне явище. Якщо хтось погодився стати членом фракції, то
повинен бути готовий погодитися на певні правила, які визначає ця фракція.
Фракційна дисципліна повинна бути застосована.

В’ячеслав ЯКУБЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: