Коли приїздиш в Україну, завше псується настрій. Зміни на краще відбуваються так повільно, що це просто-таки гнітить.
НА КАПІТАЛІ ДІАСПОРИ УКРАЇНИ НЕ ЗБУДУЄШ
Почнімо з економіки. Першочергова вимога тут - боротьба з корупцією. Я не кажу, що корупцію можна раз і назавжди перемогти, але треба бодай зменшити її рівень. Бо в Україні корупція є просто велетенською. Не знаю, скільки тут коштує міністр, але що деяких із них можна купити, немає сумніву. Поки що Захід не бачить тут боротьби з корупцією. Принаймні ця боротьба мала б виглядати інакше, ніж кампанія "Чисті руки".
В Україні - й про це кажуть усі - дуже високий відсоток на кредит. Чому тутешні комерційні структури не можуть дати капітал під нижчий відсоток?. Одна з причин - бо не мають великого капіталу, не можуть ним ризикувати. А не мають тому, що народ не вкладає своїх заощаджень до банків, бо не довіряє їм. Адже Україні чимало банків збанкрутували, при цьому пропадали гроші вкладників. Повинна існувати система державних ґарантій, що людина не втратить свого внеску. Треба широко пускати й західний капітал - тільки ставити обмеження, що в акціонерному пакеті неукраїнські структури можуть мати до 49% акцій, аби контроль залишався в українських руках. Або залучати цей капітал у формі кредитів. Тоді ви не продаєте підприємства, а тільки позичаєте гроші. Сплачуєте борг - і підприємство лишається українським.
Дехто й досі вважає, що в усьому має допомогти діаспора. Але на капіталі діаспори України не збудуєш, бо це тільки здається, що діаспора велика й багата. Але ми маємо сприяти тому, щоб українська економіка будувалася чужим капіталом, тобто через впливи діаспори домагатися, щоб американець, англієць, канадієць вклав свій капітал в Україну. Він зробить цю інвестицію, коли тут будуть відповідні закони, незалежне судівництво й коли підприємець не муситиме на кожному кроці давати хабаря. В Росії та сама ситуація - єдина відмінність, що вони те хабарництво зцентралізували, й там досить дати одного великого хабаря. А тут треба платити кожному чиновникові окремо.
Найкраще, що наразі є в Україні - це монетарна політика, зокрема, грошова реформа, яка була продумана так, аби збити інфляцію. Але це робилося головно задля того, щоб задовольнити МВФ і Світовий банк. Звісно, вони можуть ставити свої вимоги, але це не значить, що саме вони найкраще розуміють, що потрібно для України. Це добре, що інфляція сьогодні набагато нижча, ніж раніше, - але ж людям місяцями не платять зарплати й пенсії. Я розумію, що наш народ дуже терпеливий, бо стільки років страждав, але колись терпець урветься, й він вибухне. Держава мусить задовольняти потреби народу, а не тільки Міжнародного валютного фонду.
НАХАБНИЙ ПІДХІД
Тепер про деякі політичні проблеми. Верховна Рада ніяк не спроможеться визнати ОУН-УПА учасником війни, стороною, що воювала. Єдина після поразки УНР суто українська формація, яка боролася за свободу України, - це Українська повстанська армія. Я шаную всіх ветеранів війни - в тім числі й тих, які мусили піти до Червоної армії. Але фактично вони допомогли замінити одного окупанта іншим. УПА боролася проти всіх окупантів України. А українська влада не хоче її визнавати.
Власне, нинішня Україна не є дуже українською, це факт. Бюджетні витрати на освіту зменшуються, міністерство культури жодним чином не працює на українізацію, часописи завмирають, україномовні газети становлять заледве одну десяту ринку, так само, як і книжки. І держава тим не переймається, бо не має грошей. Хоча є Конституція, яка проголошує українську мову єдиною державною, є закон про мови, ніхто на те надто не зважає. Навіть деякі міністри дозволяють собі публічно говорити російською мовою. Дуже часто ті, хто говорить по-російському, є українськими патріотами, але спілкуватися російською їм легше. Є два виходи: чекати або ж щось робити. Не знаю, чи випрадано буде очікувати, доки еволюційним шляхом, впродовж такого ж довгого часу, як відбувалася русифікація, відбудеться й українізація. Можливо, варто робити інакше: коли урядовий службовець розмовляє на службі російською, просто звільняти його з праці. Вдома, звісно, кожен може розмовляти якою завгодно мовою, але на роботі, виступаючи від імені держави, - тільки українською. Я розумію, що це, може, трохи нахабний підхід, але якщо деякі люди не розуміють жодного іншого? Треба вживати радикальних засобів, а не чекати, доки з часом Україна сама собою стане українською.
МІНЯЮ ПОЕТІВ НА АДМІНІСТРАТОРІВ
Трохи про стосунки між Україною та діаспорою. Діаспора вважає себе з духового погляду частиною українського народу. Вона боролася за українську державу роками. Після Другої світової війни, живучи на американській землі, люди прагнули, можливо, в примітивний, донкіхотський спосіб, сприяти тому, щоб Україна стала незалежною. Сьогодні, за словами одного американського дипломата, друга найпотужніша лобістська група в Америці - це українська. Після єврейської. Те, що робить для України її діаспора в Америці, посольство не робить навіть на одну десяту. Річ у тому, що американський законодавець, який вирішує питання допомоги Україні, не звітний перед амбасадором Щербаком (чи будь-яким іншим) - він звітний тільки перед своїми виборцями. Отут українське лобі й знаходить засоби тиску на цього законодавця. І такий підхід властивий не тільки для Америки.
Можна навести багато прикладів того, що повинно робити світове українство. В першу чергу - координувати впливи на західні держави щодо вступу України до НАТО. Це питання не тільки Америки, а всіх 16 країн, які є членами альянсу. Кожна з них мусить підписати з Україною договір. Тому потрібно готувати громадську думку в кожній із цих країн через українське лобі. Друге питання - домагатися відкриття ринків для українських товарів на Заході. Захід не дуже любить відкривати свої ринки для чужинців. Далі - відкриття руху капіталу із Заходу в Україну. Українському лобі треба чимало працювати, впливаючи на бізнесменів, урядові й неурядові кола цілого світу, щоб до України пішли інвестиції.
Координувати ці зусилля повинні міжнародні українські організації - такі, як Українська всесвітня координаційна рада або недавній Всесвітній форум українців. Проте, якщо наслідки цього форуму будуть такими, як і першого, то навряд чи надалі потрібно такі акції проводити. Адже форум мусив утворити нову, працездатнішу координаційну раду, яка мала б виробити конкретну програму дій, призначити дієздатний секретаріат і працювати. Тимчасом УВКР не дбає про координацію дій українського лобі в різних країнах. Вона нічогісінько не зробила, аби прискорити вступ України до НАТО. Вона не ставить до української влади вимог щодо економічних реформ і боротьби з корупцією. Нинішній форум змінив в УВКР тільки декількох людей від України, й ми сподіваємося, що це матиме бодай якесь значення. Але чи так насправді, побачимо на перших нарадах після форуму. Я був би за те, щоб усіх поетів із тої ради повиганяти, а на їхні місця поставити адміністраторів, правників, юристів. Але це не можливо, бо українське суспільство великою мірою побудоване на поетах і на письменниках. Вони могли, скажімо, революцію творити. А державу будувати - це зовсім інше. Та якщо вже будуть поети, конче треба поставити дієздатний секретаріат УВКР.
Наостанок - спроба прогнозу розвитку подій в Україні. Я думаю що в економічній площині ситуація що рік поліпшуватиметься. Адже перехід від командної до ринкової економіки забирає багато часу. Головне, що робить цей процес таким тривалим, - це психіка "гомо совєтікуса". Таку психіку має більшість старших людей. Аби побачити суттєві зміни в українському мисленні - треба чекати на нову ґенерацію, на тих, що не жили під більшовиками, а якщо жили, то не набралися тієї скверни. І щойно коли ті люди, яким сьогодні двадцять, тридцять, сорок років, переберуть владу, тоді, гадаю, Україна стане повноцінною європейською державою.
