5 серпня — День памяті жертв Великого терору 1937-1938 років. Саме цього дня 75 років тому згідно з оперативним наказом НКВС СРСР були розпочаті масові репресії, розстріли, заслання, власне, доба «Великого терору».
Вшанували пам’ять загиблих у ту епоху зокрема в Одесі, про що докладно розповів історик Олександр Музичко.
Окрім того, було створено українську делегацію у складі близько 30 осіб, яка вирушила на Росію для відвідин меморіалів, споруджених упродовж останніх десятиліть на місцях розстрілів і масових поховань жертв комуністичного терору. Однак, при перетині українсько-білоруського кордону одного з учасників делегація «загубила». Журналісту-історику Сергію Шевченку, автору праць про Соловки та Сандармох, без жодних вагомих причин не дозволили перетнути кордон.
Нам це нагадало історії із забороною в’їзду до РФ, що не так давно спіткала громадського діяча Олександра Солонтая, а ще раніше — автора «Дня» Миколу Хрієнка.
Звісно, Україна також має список персон нон-грата. Утім, різниця у підходах та критеріях є очевидною. Наприклад, порівняйте висловлювання Дугіна та Затуліна, що широко відомі своїми українофобськими настроями та заборону на в’їзд яких не так давно було знято, із журналістською дослідницькою роботою Миколи Хрієнка та Сергія Шевченка...
Про згадані підходи та критерії ми поговорили з тими, хто раніше стикався з проблемою перетину російського кордону.
КОМЕНТАРI
Микола ХРІЄНКО, журналіст, автор «Дня»:
— Іще 28 квітня я написав листа до Міністра закордонних справ Костянтина Грищенка. Буквально декілька днів тому, я дізнався, що з російського боку надійшла відповідь. Особисто я її не бачив, проте речник міністерства Олександр Дікусаров переказав, що відмову у в’їзді на територію РФ зумовлено наказом російського ФСБ. За додатковим роз’ясненням пропонувалося звернутися до Міграційної служби Чукоцького автономного округу. У мене справді виникла проблема у Чукотці через приліт без перепустки у прикордонну зону, але, як я вже пояснював, тоді все владналося, інцидент було вичерпано.
Оскільки офіційно звинувачення не пред’явлено, виникає питання: чому так сталося? Не хотілося б думати, що такі рішення політично мотивовані.
Що стосується Сергія Шевченка — я читав його книги: вони написані абсолютно виважено та аргументовано. В цілому, якщо людина працює задля зближення народів, порозуміння і її діяльність не суперечить загальнолюдським цінностям — треба давати їй можливість працювати.
Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інститут політичної освіти:
— В недемократичних країнах є таке поняття як небажані особи — без жодних пояснень. Такі люди потрапляють у списки прикордонників, митників — усіх, хто контролює кордон, за завданням служби безпеки. Органи мотивують це власними судженнями (не сподобалась особа чи хід її думок), не пояснюючи публічно причин внесення до списку персон нон-грата. Вони вважають, що їхньому авторитаризмові загрожують певні люди. Якщо говорити про історика — мова йде про історичну правду, про політика — інша позиція, про викладача — альтернативні методи роботи. В кожній особі вони вбачають різні загрози, але всі вони поєднані страхом російської верхівки перед тим, що інформація, наука, освіта можуть підірвати пануючий авторитарний режим. Загалом, російський «чорний список» у них постійно розширюється.
Однак, в той час, як у Росії захищають не тільки свою державу, а й свій недемократичний режим, боячись, що демократія може їм зашкодити, у нас — все навпаки: ми не захищаємо не тільки режим, котрий наближається до авторитарного, а навіть і державу. Тому люди, котрі паплюжать нашу країну, спокійно можуть потрапляти на територію України і це нікого не хвилює.
