Домінантою політичної ситуації на сьогодні стає гра Президента Ющенка на збереження євроатлантичного зовнішньополітичного та євроціннісного внутрішньополітичного курсу України.
Це та лінія, навколо якої вибудовується принципове політичне позиціонування Президента та відповідно можливі сценарії подальшого розвитку подій.
Тобто і варіант розпуску парламенту, і варіант переформатування антикризової і створення широкої коаліції за участю ПР–НУ–СПУ базуються на пріоритетності президентського курсу.
Формулювання по НАТО в Універсалі закономірно стало каменем спотикання: для Ющенка це чи не єдина платформа позиціонування та гарантія легітимності в очах західних партнерів та міжнародної спільноти.
У разі здачі цієї позиції він втрачає роль гаранта зовнішньополітичного курсу, без цього втрачає сенс навіть президентська квота на призначення голови Міністерства закордонних справ та Міністерства оборони.
Для Партії регіонів електоральної точки зору дана позиція є ризиковою в контексті відсутності гарантій щодо «не розпуску» ВР.
З іншого боку, на сьогодні політичний фронт «антирозпуск» зараз звузився до СПУ та персональної позиції Мороза: він отримав посаду спікера; дострокові вибори для нього, швидше за все, стануть катастрофою; в ситуації дострокових виборів внутрішньо-фракційний бізнес не зробить на нього політичну ставку.
ПР готова до дострокових виборів, незважаючи на те що стратегічні козирі — НАТО, федералізація, мовне питання — були під загрозою «здачі» під час перемовин стосовно Універсалу національної єдності. І це може стати об’єктом гострої критики як iз боку ідеологічних опонентів, так і з боку поки що візуально союзної до Регіонів Вітренко.
БЮТ також не ризикує в разі дострокових виборів — можливості отримання прем’єрської посади в нинішньому розкладі втрачено, дострокові вибори фактично неминуче реанімують прем’єрську тему і дадуть можливості розраховувати на деяке зміцнення електоральних позицій блоку.
Взагалі в умовах фактичного пату співвідношення сил між Президентом з одного боку, та Коаліцією і спікером з іншого виглядає як «51/49»:
— коаліція відбулася значною мірою легітимно, формально обрано керівництво ВРУ, подано кандидатуру прем’єра Президентові. Коаліція має суттєву електоральну підтримку.
— Президент є модератором коаліційного процесу і прем’єріади. Співвідношення 51/ 49 є актуальним в даній конкретній ситуації, враховуючи ситуативну тактичну перевагу у вигляді важеля розпуску ВР.
Якими можуть бути наслідки дострокових виборів і на що в нинішніх умовах може розраховувати НУ та власне Президент?
«НЕ ПОДАВАТИ ПРЕМ’ЄРА ТА НЕ РОЗПУСКАТИ ПАРЛАМЕНТ»
Така позиція дає президенту виграш часу. В умовах відсутності КС немає інстанції, яка б могла трактувати такі дії Президента як конституційні або неконституційні.
Для коаліції є одна можливість протидії — сформувати лояльний до себе КС та піддати сумніву дії Президента.
Інші виходи матимуть неправовий характер. Однак і Президент може впливати на формування КС — його участь при цьому є обов’язковою, крім того, він має в КС власну квоту. До того ж формування КС є просто неможливим — немає чинного прем’єра, присутність якого є обов’язковою при затвердженні суддів КС.
«РОЗПУСТИТИ ПАРЛАМЕНТ»
Такий сценарій створює об’єктивні передумови для поляризації суспільства та політикуму, і звуження поміркованого поля в політиці.
Теоретично в разі переформатування президентського партійного (блокового) проекту Президент має шанси якщо не розширити, то хоча б зберегти власні електоральні позиції.
Але в такій непевній ситуації це не може бути стратегічною ставкою, тому що фактично ситуація березня—липня 2006 відтвориться, але вже без можливості розпуску ВРУ протягом року.
РІК ПАРЛАМЕНТУ БЕЗ КОАЛІЦІЇ
В умовах поляризації та можливого розширення позицій БЮТ та ПР, Президент разом з НУ (або «квазі-НУ») може отримати «стрижневу» стабілізаційну акцію. Маленькі фракції — СПУ, КПУ — мають всі шанси не потрапити до парламенту, теоретично зберігається можливість підняття виборчого бар’єру.
Досить вірогідною є ситуація, коли основою парламенту будуть дві великі фракції — антагоністи, які не матимуть з одного боку — достатньої кількості голосів, з іншого — союзників для формування коаліції.
ПР мають всі шанси посилитися навіть до 40%, але це все одно на дає можливостей на одноосібне формування уряду, а ризик того, що союзників формату СПУ та КПУ не буде, — досить великий.
Тобто навіть маючи невелику фракцію, приміром в 45—50 мандатів, президент може маневрувати: блокувати створення одних, неприйнятних коаліційних конфігурацій, та моделювати створення інших.
Може скластися ситуація, коли знову саме від НУ залежатиме коаліційна кон’юнктура. Крім того, навіть за умов відтворення антикризової коаліції за Президентом залишається право вето, подолати яке без участі того ж БЮТ буде, скоріше за все, неможливо.
Весь цей час зберігатиметься уряд Єханурова, який працюватиме у режимі в.о. та все ж працюватиме в рамках президентського курсу. Через рік створиться правова можливість для розпуску нового складу ВР.
Цей рік стане роком дискредитації не тільки парламенту, але і парламентсько-президентської моделі як такої.
І цілком вірогідно, що разом з проведенням нових виборів може стартувати референдум прямої дії стосовно змін до Конституції, або у форматі «ревізії», або у форматі «продовження реформи».
Рік парламентського безладу — цілком достатній термін для відповідної підготовки громадської думки.
