Усього за день до з’їзду ніхто з упевненістю не міг сказати, чи з’явиться на форумі «Трудової України» її лідер. Сергій Леонідович з’явився — бадьорий, свіжий і оптимістичний. Сказав, що публічну політику залишати не збирається, хоча свою присутність у ній значно скоротить. Так, він навіть не ввійшов до складу оновленої політради «ТУ» та не дуже прагне потрапити в 2006 році до парламенту, запевняючи в необхідності наповнення ВР «свіжою кров’ю». Тепер сфера його інтересів — суспільна діяльність, зокрема програма «Батьки проти наркотиків». Про інші свої плани та поствиборні висновки С. Тігіпко розповів в інтерв’ю «Дню».
— Як ви ухвалили рішення про відставку та чому так надовго випали з поля зору виборців?
— Безумовно, рішення було непростим, але необхідним — у контексті результатів минулої кампанії. Увесь цей час ми з колегами шукали заміну, розглядали можливі кандидатури. Спершу проробляли варіант об’єднання політсил, які займали під час виборів різні позиції. Але амбіції на 2006 рік багатьом заважають міркувати розсудливо. Поки тривали консультації, розкривати їхній зміст було просто безрозсудно. Яка тут публічність? Здається, раніше я вдосталь наговорився (сміється)… Тепер ось, коли є що сказати, я знову перед вами.
— Чи правда, що вам погрожували, обіцяли «поквитатися»?
— Ні, неправда. Не було жодних погроз, «наїздів». Просто мої шляхи з колишніми союзниками розійшлися, спілкування практично припинилося. Звісно, це не стосується абсолютно всіх членів команди, — те, що всі ми пережили за час виборів, гуртує людей. Ось і Коновалюк сьогодні тут.
— Проте Янукович запевняє, що якби не ваше керівництво штабом, події, можливо, розвивалися б сприятливіше для нього. Що ви на це відповісте?
— Минуло стільки часу, які можуть бути обвинувачення? Вважаю, ми зробили все, що могли, і навіть більше. Пригадайте, яким був рейтинг Віктора Федоровича на початку перегонів. А за їхніми результатами за нього проголосувала практично половина країни. Звісно, аж ніяк не все з запланованого вдалося здійснити, але й питати кожен повинен насамперед із себе.
— Чому вашим наступником став саме Коновалюк, хто його — рекомендував?
— Признаюся, кандидатура Коновалюка сплила аж ніяк не одразу. Спочатку аналогічні пропозиції робили Олександрі Кужель, Дмитру Табачнику. Упевнений, ці люди змогли б виконати таку місію, але внаслідок об’єктивних причин відмовилися. Тоді вже почали шукати політиків «на стороні». Підсумковий варіант став предметом колективного обговорення й особисто мені одразу припав до душі. До того ж, рух був зустрічним.
— Свого часу ви також прийшли до партії «зі сторони», найманим менеджером. Схоже, для «ТУ» це тенденція…
— Ні, не тенденція, а моя як колишнього лідера — проблема та помилка. Треба було більше уваги приділяти «вихованню» потенційних наступників. Зазначу, в цьому плані я дуже розраховував на Кужель, але обставини, повторюся, склалися інакше. Можливо, у цій ситуації більше потрібні не дбайливі жіночі руки, а міцні плечі майстра спорту.
— Кажуть, лідерство Коновалюка «організував» Сівкович, — начебто він «домовився» про це з Рінатом Ахметовим, чиєю креатурою завжди вважався Коновалюк…
— Знаєте, якщо повторні спроби перетворити партію на акціонерне товариство з єдиним власником робитимуть знову, вона приречена. Ми зуміли подолати ці тенденції, і сьогодні не хотілося б до них повертатися.
— Які, на ваш погляд, перспективи «Трудової України» на парламентських виборах 2006-го?
— У нових управлінців завжди більше можливостей, у тому числі — для маневру. Так, зараз наш рейтинг залишає бажати кращого, але сам потенціал великий. На жодному з етапів партбудівництва людей сюди не заганяли, вони приходили свідомо, з власної ініціативи, саме це й тримає всіх разом. Раджу уважніше придивитися до Валерія Коновалюка, він політик молодий, але досвідчений, у нього чудові перспективи.
— Проте делегати особливо не приховували, що саме ваша персона була «цементуючим» чинником. Не боїтеся, що після вашого відходу багато структур на місцях розваляться?
— Якщо розваляться, то гріш їм ціна.
— Уже вирішили, з ким блокуватися в 2006-му?
— Поки що розраховуємо на власні сили, але можливого партнерства, звісно, не виключаємо. Досвід підказує, що набагато ефективніше консолідувати ідеї, людей, а не конкретні структури. Наш електорат — ті, хто сьогодні почуваються обдуреними, обділеними, хто хотів змін, але розчарований їхніми наслідками.
