За півтори години до наради голова ППВП Віктор Турманов сказав «Дню»: «Ми чекаємо, що скаже прем’єр сьогодні. У нас підготовлений договір, про який йшлося ще 9 листопада на зустрічі у прем’єра. Сьогодні він його отримає і матиме можливість підписати. У цьому випадку ми припинимо наші акції протесту, оскільки в договорі все чітко розписано — галузь повинна отримати не менше 3 млрд. гривень. Ми самі написали цей документ, тому що знаємо, як їх складає уряд. Звичайно, це красиво написаний, але усього лише обіцяючий документ».
Однак у своїй незвичайно короткій вступній «інформації», як назвав виступ прем’єра В.Турманов, надаючи йому слово, А.Кінах не був щедрий на обіцянки. Розповівши шахтарям про успіхи економіки України, яка за темпами зростання вийшла на перше місце в Європі, прем’єр, проте, відзначив, що права на переможні реляції наша країна ще не має. Через низьку платоспроможність ринку і такий же низький життєвий рівень населення, а також у зв’язку з високою залежністю від впливів свiтової кон’юнктури (де, як відомо, намітилися негативні тенденції). Переходячи до шахтарських проблем, прем’єр, мабуть, відразу ж вирішив дати зрозуміти, що виконання вимог гiрникiв обмежене можливостями бюджету і що багато вони не отримають: бюджет-2002 будуватиметься «на принципах збалансованостi, прозорості і чесності». І все ж прем’єр, який опинився один на один перед елітною шахтарською аудиторією, котра буквально дзвеніла орденами, медалями і геройськими зірками, був вимушений заявити про зміни у політиці держави щодо вугільної промисловості. За його словами, повинна змінитися ситуація із закриттям шахт, темпи якого останнім часом істотно випереджають введення нових потужностей, причому на закриття виділяється більше коштів, ніж на обладнання нових робочих місць.
Тим часом запрошені до діалогу шахтарі, навчені досвідом спілкування з попередніми урядами, заявляли, що не мають особливих iлюзiй вiдносно почутих обіцянок. Описуючи свої великі та малі біди (незабаром одні штани використовуватимуть на двох для спуску в шахту; світильники, без яких рубати вугілля ще ніхто не навчився, працюють усього дві години), вони не вимагали від уряду подачок. А просто пропонували: якщо уряду й державі потрібне вугілля, вкладати у шахти кошти. Шахтарі, зокрема Володимир Макарчук з об’єднання «Львіввугілля», заявляли, що не бажають грати у політику. Однак схоже, що напередодні парламентських виборів їх заяви будуть почуті у парламенті багатьма партіями, котрі намагаються «заробити» шахтарські голоси. Тим більше, що іноді в них відчувався не тільки вугільний пил, але й метал. Так, прохiдник Володимир Маринич нагадав з трибуни наради причини, через які розігралися революції 1905 і 1917 років, і сказав: «Складається враження, що влада замислила знову зробити з шахтарів революціонерів».
