Нинішня виборча кампанія розпочалася задовго до її ж офіційного початку. Відповідно й реальна розстановка сил вималювалася задовго до самих виборів.
Діючий Президент Віктор Ющенко має мінімальний рейтинг, причому сам він розуміє, що це пов’язано з нездатністю «його нації» зрозуміти всю глибину того... щастя, до якого веде країну його політика.
Щоправда, пані Ставнійчук стверджує, що рейтинг Ющенка не 2%, а 8% (не інакше такий рейтинг у Президента в його Секретаріаті), й це майже стільки ж, скільки в Тимошенко (у неї, виявляється, 10 — 12%, хоча так звані соціологи нараховують 18%).
Незважаючи на це, Ющенко зберігає шанси залишитися на посаді президента. Це може статися в двох випадках:
1) переможця не визнають інші кандидати. Тоді Ющенко може звернутися до «своєї нації» з закликом поміняти політичну еліту й Конституцію, які призвели до політичної кризи. І залишатися президентом іще на декілька років — поки державний устрій не усталиться;
2) можна спробувати ще раз здійснити державний переворот. Доброякісним приводом можуть стати які-небудь заворушення в Криму — адже Президент свідомо провокує татар і Росію на яку-небудь активність.
Однак очевидно, повторно прийти до влади хоча б відносно законним шляхом Ющенко не може.
Арсеній Яценюк розглядався до початку рекламної кампанії як перспективний кандидат, здатний скласти конкуренцію основним гравцям за рахунок того, що являє собою «нове обличчя» української політики й добре розкручений у ЗМІ.
На жаль, Яценюк став жертвою невпевненості в собі, якою грамотно скористалися російські технологи. «Нове обличчя» було старанно зафарбоване в кольори армійського камуфляжу, після чого перестало впізнаватися. Погодьтеся, що інтелігент Яценюк у вигляді «фронтовика» виглядає дещо безглуздо, що й зафіксували соціологи — рейтинг ТМ «Арсеній» відчутно знизився.
Проте, я вважаю, Яценюк ще може поборотися за друге місце. Однак для цього треба радикально змінити імідж, що немислимо без зміни команди (або хоча б її рекламно-технологічної складової). Однак ці шанси ілюзорні саме внаслідок комплексу неповноцінності — Яценюк неминуче замислиться, як він виглядатиме, якщо визнає свою помилку й... програє.
Високий рейтинг Віктора Януковича зумовлений розчаруванням у правлінні «помаранчевих» і відсутністю якоїсь розумної альтернативи для його базового електорату (імідж Симоненка, все ж таки, дуже специфічний, та й надокучив він — більш як 15 років у сучасній українській політиці, тоді як Янукович — лише шість). З останнім, зокрема, пов’язано те, що він рішуче випереджає своїх опонентів.
Українська політика — регіональна, країна — розколота. Так чи інакше, але на кожних виборах захід і схід обирають різних кандидатів. Кількість активних виборців там і там приблизно однакова, тож перемагає той, хто зміг забезпечити мобілізацію виборців свого регіону.
Саме з останнім у Януковича намічаються певні проблеми.
По-перше, саме внаслідок прорахунків з мобілізацією виборців він програв вибори 2004 (перестаралися) і 2007 (недостаралися) років. Помилки різні, але невміння правильно розрахувати — однакове.
По-друге, нинішня кампанія Віктора Федоровича надто вже некваплива. Здається, його команда надміру впевнена в успіху...
По-третє, єдині активні дії ПР — блокування парламенту з метою протягнути соціальні закони, хоч і виглядають успіхом, але насправді не є такими.
«Відповідальні професіонали» за яких «країна запрацює» нічого блокувати не повинні. Їхня активність у цьому напрямі вступає в суперечність з їхнім же власним іміджем.
Та й саме підвищення мінімальних зарплат належить до числа популістських кроків, які суспільство з легкістю прощає нинішньому прем’єрові, але з подивом і навіть підозрою сприймає з боку регіоналів.
По-четверте, ПР явно переживає «кризу зростання» (точніше, кризу надто великого розміру) й почала розсипатися задовго до виборів. Це змушує сумніватися в її здібності до рішучої й ефектної передвиборної кампанії.
Юлія Тимошенко посідає всього друге місце в рейтингу, причому з великим відривом (18% проти 26—28% у Януковича).
Їй доводиться буквально «вигризати» свій рейтинг. З одного боку, частину голосів забирає «постпомаранчева багатопартійність». З другого боку, як глава виконавчої влади вона несе всю відповідальність за нинішній соціально-економічний стан країни. А він визначається не тільки світовою економічною кризою, а й нездатністю всього українського політикуму сформулювати виразну стратегію економічного розвитку країни й, головне, манерами політичної боротьби — і Президент, і опозиція діють за логікою, що чим гірше для країни, тим гірше для Тимошенко...
Чи такою дивною є серія провалів у діяльності уряду й коаліції? Тут можна нагадати проблему з бюджетом (його майже напевно не ухвалять, а якщо ухвалять — його не підпише Президент), технічним дефолтом «Нафтогазу», крах приватизації ОПЗ (хоча тут ситуація не чорно-біла — все ж таки завод не дістався «кланам»)...
Однак, покладаючи на Тимошенко відповідальність за кризу й ефективні дії її опонентів, не можна відмовляти їй у праві й на успіхи. Уряду вдається не лише підтримувати, а й підвищувати соціальні стандарти, фінансувати хоч якісь державні програми, берегти державу від дефолту й т.ін. Жоден із апокаліпсичних прогнозів Ющенка та Януковича, зрештою, не справдився. Прогнозисти вони, звісно, слабенькі. Але, як казав Суворов, пощастило-пощастило, але треба ж і вміння мати...
Причому в процесі діяльності прем’єра природним чином формується образ відповідального й професійного державного менеджера, тоді як діяльність регіоналів представляє їх безвідповідальними популістами...
Тепер залишилося тільки відстежувати здатність прем’єра об’єднати своїх потенційних виборців. Судячи з динаміки Тимошенко на Заході країни, її шанси виглядають значно більшими, ніж можна передбачати виходячи з поточного рейтингу...
