Це питання входить у щорічні дослідження громадської думки українського суспільства, що його проводять Фонд "Демократичні ініціативи" спільно з Інститутом соціології НАН України та службою "СОЦІС-Геллап". У 1994, 1995, 1996 та 1997 року за однаковою вибіркою було опитано близько 1800 респондентів, які за своїми демографічними характеристиками репрезентують доросле населення України.
Серед інших ставилося й таке запитання: "Що, на Вашу думку, краще - терпіти будь-яку матеріальну скруту заради збереження в країні миру та спокою чи у випадках значного погіршення умов життя виходити на вулицю з протестом?" Порівнявши результати, легко зробити висновок, що суспільні настрої дедалі більше тяжіють до соціального протесту.
Як бачимо (див. таблицю), якщо 1994 року кількість тих, хто будь-що обстоював соціальний мир та спокій, майже удвічі перевищувала прихильників соціального протесту, то зараз останні вже переважають. Звісно, за цими середніми показниками криються істотні відмінності серед представників різних соціальних груп та регіонів.
Як і завжди, дещо більш мирно налаштовані жінки - серед них виступають за вияв протесту 33%, натомість серед чоловіків - 42%. Люди старшого віку - за 55 років - у своїй більшості обстоюють мир і злагоду (за це висловилися 39%, за протест - 29%), а от серед людей активного віку переважають "бойові" настрої - віком 30 - 54 роки 25% вважають за необхідне будь-що зберігати мир, 35% - виступають за протест, серед наймолодших, у категорії до 30 років, це співвідношення становить 23% проти 40%.
Найменше готові активно протестувати пенсіонери та колгоспники. А от серед представників інших соціальних груп - інтелігенції, службовців, кваліфікованих та некваліфікованих робітників, учнів та студентів тощо, - переважають настрої на користь протесту. Впадає у вічі різке зростання прихильників соціального протесту серед представників гуманітарної інтелігенції: якщо минулого року їхні думки ділилися навпіл - 33% - за протест і 33% - за збереження спокою, то зараз це співвідношення становить 14% проти 48%, тобто за рік кількість тих, хто вважає за потрібне протестувати зросла аж на 15%! Вочевидь, це можна пояснити тим, що саме серед них багато тих самих "бюджетників", які найбільш потерпіли від невиплати зарплат.
У регіонах найбільш "неспокійно" (і це вже традиція) у Криму (24 - за збереження злагоди, 44% - за протест) та на сході (24% і 44%). Значно зросли ці показники, порівняно з минулим роком, у Києві (1997 року - 25% - "за спокій", 44% - "за протест"; 1996 - 38% і 38%). А найменше підтримують такі настрої жителі західних регіонів країни. Слід зазначити, що цей потенціал можливого соціального протесту не є "односпрямованим": серед незадоволених 22% підтримують якнайшвидші й радикальні ринкові реформи, 23% - теж за ринкові реформи, але поступові й обережні, а 42% хотіли б повернутися до централізованої державної економіки.
Звичайно, від підтримки ідеї щодо необхідності активно протестувати до власної участі у таких акціях протесту - дуже велика дистанція. Дані соціологічних опитувань свідчать, що бажаючих узяти особисту участь у таких акціях, навіть цілком легальних і законних, набагато менше. Цікаво, що, попри щорічне зростання настроїв протесту, відсоток тих, хто готовий особисто взяти участь у різних акціях протесту дещо зменшується, 1997 року в усіх можливих засобах протесту, разом узятих ладні узяти участь 29% опитаних. Проте, як відомо з історії, ці акції завжди починає активна меншість, і далі питання вже у тому, чи схвально поставиться до них широкий загал. Звичайно, втішним є той факт, що населення у цілому різко негативно ставиться до насильницьких засобів протесту. Але наведемо ще одну цифру: якщо створення незалежних від влади збройних формувань підтримує лише 2,5% опитаних, то серед молодих чоловіків віком до 30 років їх вже 7,4%. Як кажуть, інформація до роздумів...
Це питання входить у щорічні дослідження громадської думки українського суспільства, що його проводять Фонд "Демократичні ініціативи" спільно з Інститутом соціології НАН України та службою "СОЦІС-Геллап". У 1994, 1995, 1996 та 1997 року за однаковою вибіркою було опитано близько 1800 респондентів, які за своїми демографічними характеристиками репрезентують доросле населення України.
Серед інших ставилося й таке запитання: "Що, на Вашу думку, краще - терпіти будь-яку матеріальну скруту заради збереження в країні миру та спокою чи у випадках значного погіршення умов життя виходити на вулицю з протестом?" Порівнявши результати, легко зробити висновок, що суспільні настрої дедалі більше тяжіють до соціального протесту.
Як бачимо (див. таблицю), якщо 1994 року кількість тих, хто будь-що обстоював соціальний мир та спокій, майже удвічі перевищувала прихильників соціального протесту, то зараз останні вже переважають. Звісно, за цими середніми показниками криються істотні відмінності серед представників різних соціальних груп та регіонів.
Як і завжди, дещо більш мирно налаштовані жінки - серед них виступають за вияв протесту 33%, натомість серед чоловіків - 42%. Люди старшого віку - за 55 років - у своїй більшості обстоюють мир і злагоду (за це висловилися 39%, за протест - 29%), а от серед людей активного віку переважають "бойові" настрої - віком 30 - 54 роки 25% вважають за необхідне будь-що зберігати мир, 35% - виступають за протест, серед наймолодших, у категорії до 30 років, це співвідношення становить 23% проти 40%.
Найменше готові активно протестувати пенсіонери та колгоспники. А от серед представників інших соціальних груп - інтелігенції, службовців, кваліфікованих та некваліфікованих робітників, учнів та студентів тощо, - переважають настрої на користь протесту. Впадає у вічі різке зростання прихильників соціального протесту серед представників гуманітарної інтелігенції: якщо минулого року їхні думки ділилися навпіл - 33% - за протест і 33% - за збереження спокою, то зараз це співвідношення становить 14% проти 48%, тобто за рік кількість тих, хто вважає за потрібне протестувати зросла аж на 15%! Вочевидь, це можна пояснити тим, що саме серед них багато тих самих "бюджетників", які найбільш потерпіли від невиплати зарплат.
У регіонах найбільш "неспокійно" (і це вже традиція) у Криму (24 - за збереження злагоди, 44% - за протест) та на сході (24% і 44%). Значно зросли ці показники, порівняно з минулим роком, у Києві (1997 року - 25% - "за спокій", 44% - "за протест"; 1996 - 38% і 38%). А найменше підтримують такі настрої жителі західних регіонів країни. Слід зазначити, що цей потенціал можливого соціального протесту не є "односпрямованим": серед незадоволених 22% підтримують якнайшвидші й радикальні ринкові реформи, 23% - теж за ринкові реформи, але поступові й обережні, а 42% хотіли б повернутися до централізованої державної економіки.
Звичайно, від підтримки ідеї щодо необхідності активно протестувати до власної участі у таких акціях протесту - дуже велика дистанція. Дані соціологічних опитувань свідчать, що бажаючих узяти особисту участь у таких акціях, навіть цілком легальних і законних, набагато менше. Цікаво, що, попри щорічне зростання настроїв протесту, відсоток тих, хто готовий особисто взяти участь у різних акціях протесту дещо зменшується, 1997 року в усіх можливих засобах протесту, разом узятих ладні узяти участь 29% опитаних. Проте, як відомо з історії, ці акції завжди починає активна меншість, і далі питання вже у тому, чи схвально поставиться до них широкий загал. Звичайно, втішним є той факт, що населення у цілому різко негативно ставиться до насильницьких засобів протесту. Але наведемо ще одну цифру: якщо створення незалежних від влади збройних формувань підтримує лише 2,5% опитаних, то серед молодих чоловіків віком до 30 років їх вже 7,4%. Як кажуть, інформація до роздумів...
