24 і 25 січня ми провели заочний круглий стіл. Його учасники — експерти «Дня» — відповідали на три запитання:
1. Що ви думаєте про характер політичних змін в Україні? Що це буде означати для українців на практиці? Які ознаки цих змін в інформаційному просторі?
2. Що ви думаєте про гуманітарну складову політики уряду?
3. Від чого ви б хотіли застерегти країну? І що порадити?
Сьогодні ми продовжуємо вас знайомити з їхніми думками.
Український термідор завершується
Юрій РАЙХЕЛЬ , заступник головного редактора газети «Зоря», Дніпропетровськ:
1. Помаранчева революція при всій своїй суперечності й участі в ній політичних сил з різними цілями й завданнями мала фундаментальний характер. Потенціал революції далеко не вичерпаний, просто він нині прийняв латентну форму. Найважливішим наслідком є формування усвідомлення того, що щось можна змінити й зовсім не обов’язково в екстремальній формі. Другим важливим наслідком потрібно вважати появу, поки на місцевому рівні, структур самоорганізації населення. Зокрема, із проблем тарифів. Це, нехай ще слабі, паростки формування цивільного суспільства. Третім чинником є могутній поштовх усвідомлення середнім класом свого значення в суспільному житті. З цим доведеться рахуватися українській політичній еліті, якщо вона й надалі хоче управляти країною. Відмічені чинники носять стратегічний характер.
У тактичному значенні, яке витікає з основоположних передумов, можна говорити про закінчення процесу українського термідора. Він стався після парламентських виборів і носив як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Об’єктивно — це був спад революційної хвилі, викликаної невідповідністю завищених очікувань суспільства й реальним життям. Необхідні зміни, яких чекала значна частина народу, не можуть бути здійснені в короткий термін через інерційність економічних і суспільних процесів. Це доля всіх революцій від Великої французької до Жовтневого перевороту, Мексиканської революції 1917 р. і Синхайської революції в Китаї 1911 р. Суб’єктивні причини криються в незрілості українського правлячого класу, його розколі й непідготовленості лідерів. Уся панорама політичного життя: короткочасні союзи, різка зміна фронту, зміни союзників з кон’юнктурних міркувань тому підтвердження. Такий розвиток веде до подальшого загострення відносин між гілками влади аж до використання гострих форм боротьби на вулицях і акцій громадянської непокори.
Інформаційний простір буде відображати ці тенденції. Він став частково більш вільним, і поки немає підстав прогнозувати його звуження, як це було за часи Леоніда Кучми. Хоч виключити спроб адміністративного регулювання не можна. Багато що буде залежати від конкретнoї розстановки політичних сил напередодні президентських і парламентських виборів.
2. Гуманітарна складова буде залишатися заручницею політичної боротьби й втручання зовнішніх сил. Проте, незважаючи на відкат революційної хвилі, повернення до минулого, незважаючи на деякі спроби, не буде. Характерною ознакою цього є практична відмова лідерів Партії регіонів від введення державного статусу російської мови. У будь-якому випадку гуманітарні питання поки будуть залишатися на другому плані політичної та ідеологічної боротьби й істотних змін у найближчій перспективі чекати не доводиться. У нинішнього уряду немає стратегії в гуманітарній сфері. Усі його дії є рефлекторними на виникаючі проблеми. Ті, хто керує урядом у цей час, внаслідок відомих обставин не можуть зрозуміти важливості й глибини гуманітарної складової. Тут істотних змін чекати не доводиться.
3. Насамперед, позбавлення від комплексу молодшого брата. У розширеному тлумаченні. Ми можемо все робити не гірше, а краще за інших. В економіці, науці, освіті, культурі й т.д. Відгороджуватися від світу не треба, але й бездумно запозичувати зовсім не найкраще також не треба. Необхідна консолідація правлячого класу. Не в тому значенні, що всі повинні думати однаково, а в усвідомленні пріоритету національних інтересів над своїми вузькими. І, найголовніше, ми всі повинні знати, що від нас багато що залежить. Треба позбуватися патерналізму, що начальство все знає, а ми люди маленькі й наша хатина з самого краю. Станемо не народом, а громадянами й багато що зміниться на краще. До речі, і сусіди з нами будуть рахуватися й поважати. Тоді позбудемося від багатовекторності в зовнішній політиці й будемо рухатися в Європу. А може й Європа тоді почне рухатися до нас?
Народ зрозумів значення народовладдя
Айдер ЕМІРОВ , директор Кримськотатарської національної бібліотеки ім. І. Гаспрінського, голова оргкомітету з відновлення партії «Міллі Фірка»:
1.-3. Я вважаю, що зараз відбувається закономірний процес у суспільному житті країни. Усі політичні діячі й політичні сили проявляють своє істинне обличчя, яке їм вдавалoся так довго приховувати під час виборів і в процесі формування різних коаліцій. І все те, що українською називають «взаємними зрадами», призведе до того, що імідж і популярність нинішніх основних політиків і політичних сил, довіра народу до них зменшиться вирішальним чином, і вони будуть змушені поступово зійти зі сцени. Водночас на політичній арені мають з’явитися нові політичні сили, утворені українськими політиками нового покоління, які будуть вільні від тягаря колишніх помилок і зв’язків. Зараз складно сказати, що це будуть за політичні сили, але я вважаю, що вони вже зароджуються в глибинах політичної свідомості, а можливо, ще й політичної підсвідомості, але процес цей триватиме адекватно тому, наскільки глибоко відбуватиметься падіння іміджу нинішніх політиків, наскільки глибоким буде розчарування народу в їхніх здібностях вирішувати проблеми й будувати перспективу.
Що стосується кримськотатарського народу, то такою силою, на мою думку, стане створювана зараз нами партія «Міллі Фірка», яка свого часу була розгромлена, але, в принципі, так і не пішла з політичного життя народу. Гадаю, це піде на користь і нинішньому меджлісу кримськотатарського народу, який через кілька років повинен буде або перетворитися з нинішньої монопольної партії на справжнього представника всього народу, або також дискредитує себе однопартійністю й втратить довіру народу.
На мій погляд, ці сили ще не сформуються до наступних виборів. Це дуже короткий термін, тим більше, що створення нових політичних сил, швидше за все, блокуватиметься старими політичними силами, які прагнутимуть утриматися на політичній арені. З іншого боку, створення справжніх політичних сил — партій або рухів — це процес значно складніший, ніж ми собі уявляємо. Щоб створити могутню й життєздатну партію, а не якусь скороспілку, знадобиться, гадаю, не менше п’яти або восьми років. Тому ще один тур виборів в Україні буде ніби проміжним, або тренувальним для народу. Якщо хочете, його можна назвати навчальним. Але потім, до наступних виборів, в Україні вже усунуть недоліки виборчого законодавства, у виборчі списки прийдуть політичні сили нового покоління, а до виборчих урн прийде нове покоління виборців із зовсім іншими вимогами до політики та критеріями вибору. Воно буде демократичним по-своєму — прагматичним, реалістичним і жорстким, без політичних ілюзій.
Має також зміниться безпосередньо якість політики. На жаль, у нас сьогодні по-справжньому системно освічених політиків і немає, всі випадкові — ті прийшли з аграріїв, той від станка, той з шахти, багато хто з старої партійної системи, яка непридатна для нового суспільства. Через свободу слова, через свободу політики проявляться нові політичні сили, тим більше що от-от уже почнуть розкривати себе ті представники народу, які отримали освіту на Заході. Гарна, сучасна, системна західна освіта стане рушійною силою нових тенденцій у суспільному житті.
Варто зазначити, що незважаючи на всі їхні недоліки, заслуга представників «помаранчевої» влади в тому, що вони не дозволили після Кучми передати владу якому-небудь політику тоталітарного типу. Головна роль, яку відіграла помаранчева революція, й полягає в тому, що тоталітарні сили упустили свій шанс відновити режим, що народ зрозумів значення народовладдя, й тепер процес демократизації українського суспільства став безповоротним.
На щастя, в інформаційний простір ці процеси не спричинили негативних наслідків. Лише з позитивного боку можу відзначити те, що в Україні, мабуть, більше за всіх країн на пострадянському просторі, крім Прибалтики, зрозуміло, зміцнилася свобода слова. Ми можемо говорити все, що думаємо. Щоправда, нас політики часом чують, але абсолютно не реагують, не вживають заходів, точніше, вживають заходи лише для того, щоб забезпечити себе, але нічого не роблять для реформування суспільства відповідно до тих вимог, які озвучуються в ЗМІ. Роздержавлення ЗМІ, протидія їхній монополізації, на мій погляд, може гарантувати, що умови однодумства й тоталітаризму вже не повернуться. Услід за свободою слова повинні прийти свобода бізнесу, свобода й усвідомленість політичного вибору.
На жаль, гуманітарна сфера занедбана, тому що влада, яка бореться сама з собою, зараз немає часу звернути потрібну увагу на цю сферу. Це можна помітити й у Криму — у нас знову застопорилося будівництво бібліотеки ім. І. Франка, не розпочато будівництво другої будівлі бібліотеки імені І. Гаспрінського. Але незважаючи на це, я з приводу ситуації маю оптимістичні думки. П’ять-десять років — і з’являться нові політики й нові політичні сили, які виведуть Україну на гідну дорогу світового розвитку.
Найважливіше, від чого варто застерегти Україну — це від нових революцій. 2004 року ми вкотре піддалися «чарівності» революції, її поезії. Хоча за тих умов це було неминуче, але це показало, по-перше, що користі революція принесла мало, по- друге, на нинішньому етапі оновлення суспільства системна й багатопланова поступальна робота з реформування суспільства буде значно ефективнішою.
І ось тепер я б порадив тим багатьом чесним і порядним людям, які розчарувалися в політиці й тепер вважають її «брудною» справою, повернутися в політику, зрозуміти, що на новому етапі розвитку України саме вони будуть більш усього запитаними. Я не вважаю, що скрізь у світі політика «брудна», адже є країни, де народ знайомий з політикою зовсім іншої якості, й саме це сприяє їхньому економічному й соціальному розвитку. Якщо правда, що політика «брудна» тому, що її роблять «брудні» політики, то народ повинен просто віддати перевагу чесним політикам, і він це скоро зрозуміє, але тепер їм потрібно активно проявити саме цю свою рису.
Ситуація невизначеності у верхах вигідна низам лише у двох випадках...
В’ячеслав ШАТАЛОВ , незалежний політичний експерт, Луганськ:
1.-3. Нині в Україні спостерігаємо ситуацію, типову для східноєвропейських демократій постсоціалістичного зразка, коли одні групи впливових у державі еліт намагаються «прибрати до рук» певні позитивні досягнення інших фінансово-політичних утворень. «Донецьким», безумовно, дуже хотілося б акумулювати можливості доступу до державного бюджету, зробивши такий шлях ексклюзивним і, по суті, беззвітним перед суспільством. Поки що опозиція чинить опір цьому сценарію, але практика показує — спільні інтереси можуть ситуативно об’єднати найзапекліших опонентів для вирішенні корисливих справ. Політична реформа була задумана як певна форма протистояння розсудливих представників владних вітчизняних еліт нав’язуванню кандидатури Ющенка з боку політичного керівництва західних країн і, передусім, США як єдино можливого й гідного Президента, але її незавершеність бумерангом відбилася на сьогоднішніх політичних розкладах. У команді Президента немає особистості, яка б мала рівень впливу на політико-економічні процеси, що відбуваються в країні, а такі фігури є у чинного уряду. Однак перетягування владних повноважень між гарантом Конституції й Кабміном перетворилося на справжню забаву для маленьких дітей під назвою «хто кого важливіший», і народу спостерігати за подібними ігрищами на тлі наростаючої кількості побутових проблем перестає подобатися все більше. Такі настрої влади відволікають від знаходження грамотних, зважених й ефективних шляхів вирішення проблем першорядної важливості. Поки що все виходить у «найкращих» традиціях українського народу за принципом: «Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать».
Країні потрібна консолідація еліт у зворушливих питаннях і перед актуальними викликами часу, а їхні представники займаються розподілом повноважень і виборюють усіма методами доступ до бюджетного «корита». «Помаранчева» влада в особі екс-прем’єрів Тимошенко та Єханурова володіла певним політичним потенціалом, але ворожнеча й брудні устремління «любих друзів» призвели до повної дискредитації програм їхньої діяльності перед суспільством. Нинішня програма уряду орієнтована на підвищення конкурентоспроможності нації, але стрункого механізму її реалізації, як і змісту самих дій, ми поки що не бачимо. Комунальна реформа давно назріла, чітко окреслена програма з диверсифікації шляхів отримання енергоносіїв досі не розроблена й не прийнята, влада на місцях займається лише наповненням власних кишень — усе це, безсумнівно, викликає розчарування новим складом уряду на чолі з Януковичем. Цей негатив переходить на суспільство загалом, імпульсом до чого стало катастрофічне за масштабами підвищення тарифів за комунальні послуги. Ситуація невизначеності у верхах вигідна низам лише у двох випадках — коли справно працює судова гілка влади й люди отримують за свою працю стільки грошей, що їх вистачає на відносно безбідне життя. Зрозуміло, що таких умов сьогодні не дотримано, тому, я вважаю, — влада грає в небезпечні й для суспільства, і для країни ігри, які можуть спричинити повну втрату незалежності.
Кроки влади бути спрямовані на завершення половинчастої у всіх відношеннях політичної реформи, переходу на юридично оформлену парламентську форму правління, встановлення чітких повноважень для органів місцевого самоврядування, ну й, звичайно, багатовимірного підвищення рівня добробуту наших громадян шляхом інноваційного розвитку вітчизняної економіки. Лише при виконанні подібних умов пересічний український обиватель відчує не риторичну турботу про себе з боку чинної влади, а отримає систему організації життя для співвітчизників, яка працюватиме нормально й буде націлена на найбільш повне задоволення їхніх потреб.
Дійсно, свободи слова при Ющенку прибавилося, але різко зменшився рівень реагування на критичні виступи. Сьогодні журналіст може скільки завгодно говорити про порушення прав громадян і неефективні дії певних чиновників, але на такі факти не звертає уваги ні прокуратура, ні вищестоящі органи. Голос медійників по-справжньому суспільство почує й належно реагуватиме лише тоді, коли запрацюють суди, а жителі замислюватимуться насамперед не про хліб насущний, а про якість життя в державі. І почнуть боротися за її гідний рівень і зміст таких послуг з боку можновладців.
Гуманітарний зміст нинішнього уряду також залишається не найкращим. Від того, що вітчизняні вчені узгоджуватимуть з російськими колегами розділи радянського періоду історії України, позитиву в настроях учнів і студентів не збільшиться. Молоді сьогодні прагнуть збагнути європейські цінності, бажають найшвидшого й, напевно, не механічного перенесення таких стандартів у рідні пенати, тому бачення таких проблем істориками «північного сусіда» їх мало цікавить. Розмови про реформи в освіті й медицині насправді залишилися дискусіями, особливих змін тут поки що й не передбачається. А ми на державному рівні все обговорюємо проблему надання російській мові статусу другої державної. Не цим потрібно сьогодні займатися, адже при різкому й значному підвищенні рівня й стандартів життя в країні навряд чи якомусь її жителю спаде на думку ідея замислюватися — яку мову використовувати. Влада повинна піклуватися про розв’язання головного завдання: як облаштувати життя електорату так, щоб кожному виборцю, його дітям і батькам було насамперед комфортно у власній країні! Підсумовуючи сказане, хотів би застерегти політичну еліту сходу України від устремлінь щодо розподілу країни, що намітилися знову за географічною ознакою. Якщо вона хоче зберегти повну економічну й політичну незалежність від Російської федерації, потрібно консолідувати суспільство, еліту всієї держави шляхом вироблення й найшвидшого втілення в життя національної ідеї, яка стане певною противагою імперським настроям нинішнього російського керівництва.
А громадян закликаю поменше відчувати на собі утиски з боку держави та її посадових осіб, при кожній такій нагоді — позивайтеся до суду й об’єднуйтеся для боротьби за свої законні права з подібними до себе. Лише в єднанні зусиль і помислів можна досягнути конкретних результатів, це — норма цивілізованого життя, до якої ми всі прагнемо. Тоді й правителі дбатимуть про потреби народу. Про те, що на наступних виборах виборець може віддати свій голос його політичному опоненту. Урешті-решт такий хід думки приведе чинну владу до реальних дій, спрямованих на «покращaння життя вже сьогодні»...
