«17 березня в Брюсселі відбудеться зустріч із Романо Проді (глава Європейської комісії. — Авт.), і є домовленість, що буде підписано протокол про визнання України країною з ринковою економікою», — оголосив днями прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Тобто правила «ринкової гри» і ведення бізнесу, по ідеї, повинні поставити підприємцям і державі нову планку. І якщо 17 березня виявиться, що економіка нашої країни, всупереч усьому, все-таки ринкова, то ряд слів, які добре поповнили за останні кілька років лексикон українця, просто зобов’язані набути нового звучання. У тому числі й слово «менеджер». Незважаючи на те, що «менеджерів» у сучасній Україні — хоч греблю гати, сама категорія «менеджменту» (не говорячи вже про її методологічні основи, функції, рівні, інструментарії й інші речі) для багатьох залишається загадкою. Відомий економіст Гарольд Кунц (його книгу про менеджмент можна вважати класикою хоча б тому, що тираж її продажу складає майже 75 мільйонів примірників, якi не перекладенi з англiйської мови) називає менеджментом визначення (проектування) середовища, яке оточує менеджера, в якому співробітники підприємства командними діями продуктивно досягають поставлених цілей. Розуміння нормального менеджменту в Україні відрізняється від західного небагато чим, але дуже істотно. Передусім, «потрійною бухгалтерією» (для податкової, для співробітників і для керівника фірми) і гіпертрофованими зовнішніми ризиками (змінами в податковому законодавстві напередодні прийняття бюджету, несподіваними указами і постановами, впливом чиновників на ринкову конкуренцію тощо.) Формулу успішного українського менеджменту «Дню» виводять експерти.
Євген ПАНЧЕНКО, доктор економічних наук, професор кафедри Міжнародного менеджменту КНЕУ:
— Успішний менеджер в Україні, як і в будь-якій іншій країні, повинен мати знання (вони становлять 15% його кваліфікації), навички (25%) і досвід (60%). Що стосується останнього, то старше покоління, здавалося б, має переваги. Однак не всякий досвід годиться для досягнення успіху. І в цьому плані в українських реаліях усі виходять рівні. Знання дають можливість розібратися в інструментах менеджменту і отримати їх, при бажанні, не складно. Важче йдуть справи з навичками (технічними, адміністративними чи роботи з людьми, концептуальні чи розумові, політичні чи владної вертикалі), оскільки вони перебувають у залежності від рівня менеджменту та особливостей підприємства. А цілком очевидно, що від того, наскільки менеджер правильно ставить завдання, правильно контролює його виконання, правильно мотивує санкції і заохочення, правильно пише посадові інструкції, залежить багато що. На жаль, в Україні часто використовують емпіричні, не завжди кращі методи цього. I результати виходять поганi. Особливо яскраво це проявляється, коли йдеться про фінансове планування і проектний менеджмент.
Зовнішні ризики і їхня оцінка в українських реаліях — складнiша проблема. Однак вона знаходиться в межах логіки функціонування підприємства. Компанія отримує ресурси, переробляє, створює продукцію і продає її. Ризики, таким чином і досить умовно, можна поділити на кілька категорій. Перша — комерційна — компанія повинна знайти свою нішу на ринку, тобто взятися за свою справу. При цьому йдеться не стільки про прибуток і його розміри, скільки про реалізацію конкурентних переваг (так звана «концепція їжака», висунута Джимом Коллінзом). Заробляти треба не тільки на тих ринках, де більше всього платить споживач, а на тих, звідки тебе не виштовхне конкурент. І в Україні це важливо подвійно. Другий вид ризиків — фінансові — полягають у двох речах: правильному управлінні внутрішніми фінансовими потоками (у нас про це знають мало; часто працюють під кредити, радіючи прибутку і не думаючи про завтрашні платежі та їхнє погашення) і взаємовідносинах із банками та покупцями. Банки — це тема відсотків і стабільності, а покупці — знижки, відстрочки тощо. В умовах безробіття мало хто піклується про третю групу ризиків — людську. З одного боку, виникає проблема кваліфікації, готовності і чесності персоналу. З другого — дуже важлива проблема переманювання фахівців із компанії в компанію. Звільнення фахівця, тим часом, завдає фірмі подвійного збитку: втрата кадрів і можливість компанії-конкурента дізнатися, що робите ви, не докладаючи для цього особливих зусиль. І, нарешті, четверта група пов’язана із законодавством, податковою, урядом, місцевими адміністраціями тощо. Тут можна говорити багато, але головне полягає в тому, що навіть в Україні нормальний менеджер просто зобов’язаний оцінювати ці ризики (адже закони, укази, постанови, рекомендації розробляються не за один день), передбачаючи максимально гірший сценарій. У такому випадку — кращий варіант стане тільки приємним сюрпризом.
Олександр НАРБУТ, заступник голови Спілки платників податків України:
— Я б розділив якості успішного менеджера на дві групи. Перша включає, передусім, уміння управляти людьми, управляти фінансами, управляти ресурсами, засобами виробництва. При цьому цілком очевидно, що менеджер повинен мати глибокі аналітичні знання і вміння їх застосувати. Друга група базується не стільки на економіці, скільки на реаліях вітчизняного бізнесу. І, на мій погляд, успішне господарювання полягає в тому, що, крім усіх інших якостей, менеджер просто зобов’язаний розуміти, з ким він може мати справу, з ким ні, а з ким не бажано мати справу. Адже успішне і результативне проведення бізнес-операцій (у кінцевому результаті — головна мета в бізнесі) в умовах тісного переплетення економіки і політики, безумовно, створює фінансові ризики, які не піддаються розрахункам. Визнання України як держави з ринковою економікою, поза всякими сумнівами, позитивно відобразиться на зовнішньоекономічній діяльності, ускладнить антидемпінгові розслідування. Та аж ніяк не змінить співвідношення «свій — чужий», яке, гадаю, є головною проблемою будь-якого підприємця. Якщо він, звичайно, не займається роздрібною торгівлею на ринку. В ангажованих умовах української економіки не можна ні на хвилину забувати про систему координат, у якій ми живемо. Інакше найуспішніший менеджмент може бути приречений на невдачу.
Віталій МОРГУЛІС, генеральний директор Асоціації консультаційних фірм України:
— Для досягнення успіху компанії на українському ринку її менеджери повинні знати і вміти практично виконувати всі відповідні функції менеджменту. Головний акцент при цьому я б зробив на вмінні оцінювати реальний економічний стан підприємства. І тут вітчизняні реалії покладають на українського менеджера потрійне навантаження: потрібно враховувати не тільки дані офіційної бухгалтерії, написаної для податкової служби. А, в тому числі, і тіньовий обіг компанії. З цього, до речі, виникає ряд проблем, пов’язаних з управлінням людьми, підбором надійного персоналу, створенням сприятливого внутрішнього клімату тощо, на які в жодному разі не можна закривати очі. Крім того, не менш важливим аспектом успішного менеджменту є здатність адекватно оцінювати зовнішні ризики. В Україні ні на хвилину не варто забувати про формулу: «Не отримані реально кошти не є доходом». Продажі в українському бізнесі повинні бути подвійно гарантованими, а не ризиковими.
Максимальних ризиків потрібно чекати і з боку держави. Особливо стосовно системи оподаткування. На жаль, створюється враження, що в Україні закони пишуться не для тих, хто готовий їх виконувати, а для тих, хто з самого початку настроєний на їхнє невиконання. В результаті від цього страждають усі, і вийти з порочного кола не вдасться навіть якщо економіка України отримає статус ринкової. Є ще один закон успішного менеджменту, який вивів ще Йосип Сталін: «Блат — више Совнаркома». Однак безпечно користуватися ним можуть далеко не всі.
Володимир ТРУШКОВСЬКИЙ, декан факультету економіки та управління Запорізького державного технічного університету:
— Насамперед, менеджер повинен мати базову економічну підготовку і знати, що таке ринкова економіка. В Україні дуже багато менеджерів-практиків, менеджерів «за назвою», однак проблема нашої економіки в тому, що її суперечливість до кінця зрозуміла далеко не всім. Назвати її ринковою не можна. Можна лише констатувати неповне оформлення відповідних інститутів: банківського ринку, страхового, лізингового тощо. А тому, з погляду теорії, практикувати відомі на Заході методи і прийоми управління підприємством — аж ніяк не означає досягнути успіху. На щастя, сучасна молодь поступово адаптується до цих умов. Адаптується до непростих відносин між владою і підприємцями, всередині бізнесу тощо. Цього вимагає сама структура нашої економіки, і без цього ніяк не можна. Краще, що повинен знати і вміти застосовувати менеджер — це об’єктивні економічні закони. Тобто розуміти, як повинно бути. Адже, насправді, незалежно від того, скажімо, тіньова бухгалтерія чи ні, економічні постулати, способи управління фінансовими потоками залишаються незмінними.
