Індекс нинішнього рівня конкурентоспроможності України дещо знизився у порівнянні з минулим роком. Зараз Україна на 60-му місці, у той час як торік вона перебувала на 56-му. У цілому рейтинг оцінює розвиток конкурентоспроможності 75 країн світу. Випередила Україна своїм показником економіки Сальвадору, Зімбабве, Нікарагуа, Гондурасу. Щоправда, компанію Україні склали країни, яких відносять до другої хвилі кандидатів на вступ до Євросоюзу (Румунія та Болгарія). Росія також недалеко від України — на 58-му місті. До речі, низький показник української конкурентоспроможності ще не є приводом для зайвих нарікань, оскільки з республік колишнього Радянського Союзу до рейтингу увійшли тільки п’ять країн (Естонія, Литва, Латвія, Росія та Україна).
Днями Всесвітній економічний форум та Гарвардський центр міжнародного розвитку випустили звіт по конкурентоспроможності на світовому рівні за 2001 рік. Серед 75 досліджених країн Фінляндія, США і Канада посіли місця з першого по третє, тоді як останні три місця посіли Нікарагуа, Нігерія та Зімбабве. (Повне ранжирування можна побачити на сайті www.weforum.com). Мене, як одного з керівників цього щорічного дослідження, часто запитують, що насправді означає конкурентоспроможність. Невже країни насправді змагаються в економічному плані так само, як вони це роблять у військовому відношенні? І чи можна сказати, що Фінляндія більш конкурентоспроможна, ніж, скажімо, Німеччина або Італія?
У нашому звіті ми подаємо точне визначення конкурентоспроможності, відповідне цілям наших досліджень: це здатність країни досягнути стійкого економічного зростання за середні термiни, тобто за п’ять років. Визначаючи таким чином конкурентоспроможність ми не заявляємо, що конкурентоспроможність однієї країни означає неконкурентоспроможність іншої. Використовуючи більш вдалі методи управління всі країни світу могли б одночасно досягнути більш високого економічного зростання. І навіть в цьому випадку доцільно ранжирувати країни за їхньою здатністю досягати зростання. Кожній країні цікаво знати, наскільки її методи управління та установи витримують порівняння з методами управління та установами інших націй за здатністю досягати і підтримувати економічне зростання.
Є такі аспекти зростання, котрі схожі на сутичку врукопаш, коли прибутки однієї країни або регіону можуть бути отримані за рахунок іншої країни або регіону. Країни змагаються за капітал, що переміщується на міжнародному рівні. Чим більше прямих іноземних інвестицій отримує одна країна, тим менше може отримати інша. Це добре видно, коли країни змагаються за індивідуальний інвестиційний проект. Коли компанія Intel планує будівництво нового заводу з виробництва напівпровідників, вона приймає заявки від багатьох країн. За отримання цього проекту розгортається жорстка боротьба, яка зазвичай проходить шляхом зниження податкових ставок, прийняття зобов’язань щодо забезпечення інфраструктури і навіть обіцянок запровадити відповідний інженерний курс навчання в місцевому університеті.
У ранжировках цього року ми визначали конкурентоспроможність країн (здатність до економічного зростання) за трьома узагальненими критеріями: (1) технологія; (2) державні установи; (3) стабільність макроекономіки. У кожній з цих категорій були розраховані індекси, які потім були певним чином усереднені для отримання загального Індексу конкурентоспроможності в сфері економічного зростання.
Коли ми говоримо про технологію, то маємо на увазі здатність країни стимулювати нові відкриття, а також запозичувати технології, винайдені в інших країнах. Деякі країни, такі як США, Японія, Корея, Ізраїль та Швеція, роблять великі капіталовкладення у науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, і тому досягають більш високих показників в галузi інновацій. Інші країни, такі як Аргентина та Бразілія, вкладають менше у НДДКР, і тому досягають менших результатів в галузi винаходу нових продуктів і технологічних процесів. Внаслідок своїх інновацій новатори мають більш високий рівень процвітання. Тому США, Канада і Фінляндія посідають тут місця з першого по третє.
Коли ми говоримо про державні установи, ми маємо на увазі якість керування. Як широко поширена корупція? Чи суди чесні та неупереджені у своїх думках? Чи можна чекати, що уряд дотримуватиметься взятих на себе зобов’язань? Країни, в яких державні установи функціонують добре, досягають більш високих показників економічного зростання, ніж це спостерігається в країнах, де процвітає корупція та судді продажні. Високі етичні стандарти сприяють досягненню більш високих результатів в економіці. У цьому відношенні країни Північної Європи очолюють список в наступному порядку — Фінляндія, Ісландія та Данія. Вважається, що корупції в них практично немає.
Коли ми говоримо про макроекономічну стабільність, ми маємо на увазі наступні чинники: відсутність інфляції, збалансованість бюджету, реалістичні курси обміну валют, здатність бізнесу і уряду отримувати ринкові позики і тверда упевненість в тому, що урядові фінансові зобов’язання виконуватимуться. У минулому десятиріччі ми навчилися тому, що навіть якщо бізнес має конкурентоспроможність за міжнародними мірками, макроекономічна криза все ж таки може пустити під укіс економічне зростання, як це сталося в більшості країн Азії наприкінці 90-х років. Сингапур, Ірландія та Швейцарія визначені нами як три країни з найстабільнішою макроекономікою у світі.
Проводячи наші дослідження конкурентоспроможності, ми помітили, що світову економіку можна розділити на дві категорії країн — новатори і неноватори. Тільки близько 20 країн у світі активно працюють над винаходами. Для цих країн, які прагнуть знаходитися серед найбагатших країн світу, збереження конкурентоспроможності вимагає наявності чудової системи створення технічних новинок.
Університети повинні бути на рівні, дослідницькі лабораторії, фінансовані урядом, повинні відповідати найвищим світовим стандартам, уряд і промисловість повинні робити значні інвестиції у дослідження та розробки. Основним визначальним чинником майбутнього економічного зростання для всіх цих країн з високорозвиненою економікою є частка студентів, що закінчили коледжi й після цього вступили до вищих учбових закладів. У США та Канаді на даний момент 80% студентів коледжів продовжують свою освіту.
Для «неноваторів» технологія залишається важливою, але у цих країнах більшість нових технологій імпортується з-за кордону, а не розробляється на батьківщині. Деякі з цих країн успішно імпортують нові технології, а деякі — ні. За останні десять років або більше, основна частина технологічного імпорту надходила у вигляді прямих іноземних інвестицій. Коли американські компанії робили великі інвестиції в економіку Мексики або тайванські компанії — в економіку континентального Китаю, то ці компанії приносили з собою нові технології, які підіймали на новий, більш високий рівень ефективність виробництва країни-господаря. Тому країнам варто активно брати участь у конкурентній боротьбі за залучення таких іноземних інвесторів, оскільки вони пропонують не тільки капітал, але також і нові технології.
Сила і слабкість нашого аналізу конкурентоспроможності полягає в тому, що він передбачає хід справ у середньостроковій перспективі, а не на наступний рік чи два. Виконане нами ранжирування не може бути використане для оцінки короткочасних циклічних станів у економіці, але воно дійсно дає розуміння довгострокових перспектив, які є у країн, що лідирують в економічному плані. І, таким чином, є якась частка іронії в тому, що багато хто з лідерів цього року за показниками конкурентоспроможності, такі як США та Сингапур, зараз перебувають в рецесії, в той час як країни, що знаходяться далі у списку, як, наприклад, Китай, що посідає 39 місце, не потраплять у рецесію, що захоплює весь світ.
Частково цей спад пов’язаний з терористичними атаками 11 вересня, але стає очевидним, що американська економіка, так само як і економіки інших країн, пов’язаних із США торговими і виробничими відносинами, скотилися у рецесію ще до вересня.
Джеффрі Д. САКС, професор, директор Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті.
