Чернігівщина давно, до появи земляка на владному Олімпі, прославилась виробництвом високоякісних шпалер на Корюківській паперовій фабриці. Несподівано на першій програмі телебачення 18 травня бачимо й чуємо усміхненого Президента в оточенні поважного люду на фоні шпалерного конвеєра щойно введеної у виробництво дніпропетровської фабрики й закулісний коментар: тільки дякуючи рішучим реформаторським заходам Президента стало можливим введення в дію передових виробництв. Не дослівно, але зміст такий, узагальнюючий у масштабах України. Якщо зіставити аналогічний телерепортаж із першої сірникової фабрики в Україні за участю Президента, то можна повірити в те, що саме сірниково-шпалерне виробництво витягне Україну з економічної руїни.
Після утворення чернігівської «Злагоди» поважним загалом, який не зовсім впевнено останнього року президентства Л.Кучми втямив його «ідеологію реформ», низка казенних заходів продовжилася зборами в Чернігові з порядком денним «Про висунення кандидата в президенти України». Доповідач застерігав: боронь Боже обрати президентом України іншу людину, в іншому разі настане загальнодержавна руїна. Одним словом, якщо не Кучма, то Армагеддон, тотальний згин! Цікаво, що склад президії зборів у відповідних числових пропозиціях уособлював профільтрований і внесений до списків «контингент». Кожний отримав персональний квиток із точно вказаним місцем у партері облфілармонії, де відбувалися збори. Усе ж, майже 60 осіб голосувало проти кандидатури Кучми, а група студентів дійшла думки, що не варто довірятися нинішньому Президентові.
У деяких чернігівських бюрократичних колах лякають чиновників заявами О.Мороза і Є.Марчука про необхідність очищення державного апарату від корупціонерів, злодіїв, мафіозі, що розплодились за період президентства Л.Кучми.
Так, Марчук і Мороз наголошують на непримиренній боротьбі зі злочинністю у владних структурах нинішнього режиму й попереджають, що чесних виконавців закону ніхто не збирається чіпати. ЗМІ приголомшують людей «успіхами» в «боротьбі» з криміналом в Україні і пов'язують їх з ім'ям Президента. Виникає запитання, чому, маючи величезні сили правоохоронних органів (у декілька разів чисельно перевищують склад колишніх радянських в Україні), лише за рік-півтора до чергових президентських виборів розгорнута антикримінальна кампанія? А для того, щоб ввести суспільство в оману: всі сили кинуто проти звичайного злочинства, щоб відвернути увагу громадськості від «елітного» криміналу, так званого вищого ешелону розкрадачів народного добра.
Нещодавно в тому ж залі облфілармонії, заповненому вщерть (без списків!), Євген Марчук зустрічався з чернігівцями. Людей різного віку й фаху, освітнього цензу й соціального стану тривожить доля суспільства і держави. Тому й солідні запитання ставилися авторитетному політикові в Україні. Ніхто не висловив незадоволення зустріччю: відповіді були компетентними, аргументованими. Вражала людей політична й мовна культура гостя. Марчук (вкотре!) наголошував на ролі інтелігенції в трансформації українського суспільства.
На завершення про етику боротьби у виборчому марафоні. Звідусіль звучить занепокоєння про боротьбу компроматів, фальсифікацію виборів тощо.
На міських зборах в Чернігові роздавалася листівка «Президент України Леонід Кучма. Біографія», видрукувана «iніціативною групою» кандидата на пост президента Л.Кучми. Президенту Кучмі «ініціативники» приписали заслугу в укладенні й ратифікації Великого українсько-російського договору та угоди із Чорноморського флоту. Схаменіться, «угодники»! Адже тривалий і копіткий договірний процес вівся державними комісіями — українською під керівництвом прем'єр-міністра Є.Марчука і російською, очолюваною екс-віце-прем'єром О.Сосковцем. До речі, 19 травня в радіопередачі «Пошуки майбутнього» відомий український політолог відзначив, що Є.Марчук усе зробив «щоб заспокоїти Крим». Саме в пік політичної й етнічної напруги на півострові.
Радник Президента В.Литвин свого часу зауважив: «...далася взнаки скоординована широкомасштабна кампанія дискредитації головного суперника Л.Кравчука... Критика Л.Кучми подекуди виходила за межі елементарної порядності...» (В.Литвин «Політична арена України», стор. 472, 1994 р.). Доречно було б авторові влучної і нині тези нагадати тодішній жертві дискредитації, що сьогоднішні методи боротьби з конкурентами на президентську посаду не змінилися, навіть стають більш жорстокими, протизаконними, блюзнірськими.
