Узгодження підготовленого урядом проекту державного бюджету на 1998 рік з парламентом і міжнародними кредиторами знову зактуалізувало проблему скорочення бюджетного дефіциту.
Будь-яка домогосподарка не гірше за державного діяча розуміє: жити треба на свій кошт. Дефіцит держбюджету означає, що держава витрачає більше, ніж може отримати - тобто або друкує незабезпечені гроші, або живе в борг. Що таке незабезпечені гроші, жителі України знають аж надто добре. Але й позичати нескінченно теж не можна: боргів накопичилося вже приблизно 26 млрд. грн. (близько 30% ВВП). Чи має право нинішнє покоління витрачати ресурси наступних, змушуючи їх платити за своїми рахунками? До того ж, чим нераціональнішою та ризикованішою є бюджетна політика країни, тим суворіші умови кредиторів - і тим більше доведеться платити.
Бюджети двох останніх років не виправдали надій народу ні на підвищення рівня життя, ні на піднесення економіки не тільки тому, що не були належним чином виконані, а й унаслідок істотних прорахунків їхніх авторів. Однак будь-які неточності в оцінці прибутків можуть призвести до підвищених витрат, що збільшують бюджетний дефіцит чи заборгованість. Наприклад, бюджет 1996 року ґрунтувався на неправильних макроекономічних прогнозах, у результаті чого надходження (з урахуванням Пенсійного фонду) виявилися меншими від запланованих на 12,7%. Постраждала від цього передусім соціальна сфера, де витрати було скорочено майже на 29%.
Дефіцит зведеного бюджету становив на 1 вересня 1997 року 4 278 млн. грн. - на 12% більше, ніж заплановано на вісім місяців 1997 року. Однак за той же час держава заборгувала населенню й підприємствам іще 5 652 млн. грн., - це теж державний борг, тільки не оформлений відповідними зобов'язаннями. Якщо враховувати й поточне накопичення заборгованості, то бюджетний дефіцит виявиться ще більшим. Отже, відсутність інфляції, стійкий курс національної валюти й відносна збалансованість бюджету - ілюзії, оскільки все це - результат величезної заборгованості держави своєму народу.
ЖИТИ СВОЇМ КОШТОМ
Існує тільки один спосіб не накопичувати борги: бюджет має спиратися на реальні надходження. Мобілізувати фінансові ресурси країни держава може тільки до відомої межі, оскільки платити надмірні податки, особливо за зниження рівня прибутків, громадяни не здатні. Єдиний вихід - скорочувати державні витрати за рахунок найменш ефективних із них. Найчастіше під цим розуміють скорочення витрат державного апарату. Його справді можна й треба зробити економнішим, зраціоналізувавши структуру й зліквідувавши непотрібні підрозділи. Але не менш важливо зменшити бюджетні субсидії підприємствам.
За кілька останніх років вони скоротилися, але все одно сягають приблизно 15% ВВП - тоді як в інших країнах із перехідною економікою не перевищують 5%. Підтримка нерентабельних підприємств заохочує нерентабельність і гальмує структурні реформи. Оплачувати її - у вигляді податків та покраяної соціальної допомоги - змушена більша частина населення. Однак ті, хто має з цих субсидій зиск, добре зорганізовані й готові домагатися збільшення витрат будь-що. Саме вони зчиняють галас довкола питання про важливість цього прибутку для всього народу. Тому дуже важливо, щоб громадяни усвідомлювати шкоду, що її виробничі субсидії завдають країні.
Замість перераховувати підприємствам гроші з державної кишені, набагато ефективніше видати їх у вигляді соціальної допомоги беспосередньо тим, хто найбільше цього потребує - тоді одержувачі самі розберуться, в кого з конкурентних виробників товарів і послуг купувати товари. Така форма дозволяє ефективно підтримувати саме найконкурентоспроможніші підприємства, справедлива щодо споживачів (наприклад, добре відомо, що субсидії житлово-комунальному господарству найільше вигідні саме найзабезпеченішим клієнтам) і, нарешті, саме ринок, споживачі вибирають те підприємство, якому врешті-решт дістануться гроші - а значить, зменшуються можливості для зловживань. Тому треба скоротити субсидії підприємствам, замінивши їх там, де це необхідно, адресною допомогою.
Варто також зліквідувати позабюджетні фонди, оскільки їхні витрати погано контролюються - Інноваційний, Фонд сприяння розвиткові енерґетичного сектора, Фонд сприяння розвиткові промисловості, Чорнобильський фонд, Державний фонд матеріальних резервів тощо. Це зовсім не значить, що інваліди Чорнобиля залишаться без пенсій. Усі справді необхідні витрати, пов'язані з Чорнобилем, треба проводити через бюджет, при цьому можливе зменшення надходжень можна компенсувати за рахунок інших джерел, зокрема, акцизних зборів, а також коштів, що їх отримують від грошової приватизації.
Якщо держава каже про настійну необхідність стимулювати піднесення економіки, треба не збільшувати податковий тиск, а підвищувати ефективність бюджету. Для цього потрібна передусім прозорість бюджетного процесу й реальна відповідальність за його точне виконання. Незабаром до парламенту надійде проект нового закону про бюджетну систему, який може суттєво вдосконалити процес виконання бюджету. Всі його витрати треба проводити через Казначейство, причому публікувати реґулярні звіти про виконання як державного, так і місцевих бюджетів. Нова класифікація в цьогорічному бюджеті також сприятиме більшій прозорості його виконання.
ЗБИРАТИ ПОДАТКИ
Разом зі скороченням витрат необхідно зменшити податки. Надмірне оподаткування з вибірковими пільгами призвело до того, що не менш як половина економіки працює "в тіні", ще близько 20% становить натуральне господарство (виробництво для власного споживання), а з решти підприємств чимало не сплачує ніяких податків просто через те, що не має коштів - це банкрути, справжні чи вдавані. Не дивно, що держава постійно страждає через нестачу коштів. Одначе вихід не в тому, щоб піднімати податкові ставки чи запроваджувати нові податки. Не збільшить надходжень, як свідчить досвід більшості країн, і підвищення штрафів. Треба полегшити податковий тягар - зменшити ставки й розширити базу оподаткування, зліквідувавши значні пільги, які передбачає наявна податкова система.
Щоб зібрати податки з усіх, хто за законом має їх сплачувати, необхідно зреформувати податкову адміністрацію, налагодити чіткішу її взаємодію з митною службою, щоб ефективніше боротися з такими зловживаннями, як, наприклад, підпільне виготовлення підакцизних товарів і фальсифікація акцизних марок. Одночасно така реформа зобов'язана передбачити створення чіткої та доступної системи захисту платників податків від зловживань посадових осіб. Крім того, податкова адміністрація має порівнювати подані в деклараціях відомості з даними, що їх отримано з офіційних джерел - банків, ДАІ тощо. Коли стільки шкільних учителів через нестачу надходжень не отримують платні, не гріх поцікавитись у громадянина, що придбав автомобіль чи нерухомість, звідки в нього гроші.
З іншого боку, ми маємо прагнути таких податків, які можуть створити умови для економічного зростання, виведення "на світло" "тіньової економіки", стимулювання інвестицій, зменшення безробіття, прискорення структурних перетворень, підвищення реальних прибутків громадян і скорочення можливостей для зловживань як з боку підприємств, так і з боку офіційних осіб. Для стимулювання інвестицій треба знизити рівень обкладення надходжень і збільшити його для споживання, особливо споживання підприємств. Скажімо, відмовившись від Фонду Чорнобиля, державного соціального страхування й розпочавши пенсійну реформу, можна було б скоротити всі нарахування на фонд заробітної плати. Це зменшить вартість робочої сили для підприємств і сприятиме скороченню безробіття. Для мікропідприємств і підприємців - фізичних осіб бажано запровадити систему спрощеного оподаткування з помірними ставками.
В більшості країн із подібним до українського рівнем ВВП на душу населення неоподатковуваний мінімум прибутку громадян становить приблизно $1000 на рік і більше. В Україні його встановлено на рівні 200 гривень. Необхідно підняти його до 1000 грн. на рік: немає сенсу оподатковувати малозабезпечених, котрим держава сплачує допомогу. Одночасно варто скоротити до 30% максимальну ставку оподаткування.
Додатковим джерелом надходжень може стати підвищення акцизів на тютюнові й алкоґольні вироби, пальне та автомобілі для особистого користання. Надходження від акцизного збору в Україні становлять лише 1% ВВП, у той час як у середньому по Європі - близько 4%. Особливо разюче різняться ставки акцизного збору на моторне пальне: навіть у США, де воно набагато дешевше, ніж у європейських країнах, цей податок вищий, ніж в Україні (в якій нафта й нафтопродукти становлять близько 40% імпорту). В більшості країн Центральної та Східної Європи вони у 5-10 разів вище! Підвищення цін на пальне могло би стимулювати енерґозбереження, а заощаджені кошти підприємства використали б на закупівлю за кордоном економічніших технологій - або на розробку власних. Україна має всі необхідні умови для їх розвитку, але за дешевої енерґії стимули до цього просто щезнуть. Водночас, такий опосередкований податок дозволяє ефективно оподатковувати тіньову економіку. Звичайно, підвищувати ставки акцизних зборів треба поступово, щоквартально збільшуючи їх на певну величину.
ДОВІРИТИСЯ СПОЖИВАЧЕВІ
Податками та бюджетом справа не обмежується. Ключова умова будь-яких ринкових реформ - приватизація: якщо немає ефективного власника, умов для економічного зростання не зможуть створити ніякі економічні заходи, а директивні методи давно довели свою неефективність і на сьогодні практично не працюють взагалі. Справжня демократія - там, де вирішує й диктує споживач: що йому треба, що і в якій кількості слід виробляти. Тому дуже важливо підвищити темпи приватизації, щоб споживач міг диктувати умови підприємцю, а ціни встановлювалися з огляду на купівельний попит. Важливо усунути надлишкову реґламентацію підприємницької діяльності. Крім того, необхідно створити ефективні механізми виконання контрактів. І розпочати хоча б з того, щоб сама держава виконувала свої обов'язки.
