Мечислав ШАРГАН
Реформі місцевого самоврядування як однієї з основних віх політичної реформи були присвячені позавчора всеукраїнські збори з участю перших осіб держави. Дискусія, що виникла під час цього заходу, а також нещодавні заяви Олександра Зінченка, Юлії Тимошенко, Анатолія Кінаха, Романа Зварича свідчать про те, що тема політреформи з прийняттям відповідного законопроекту далеко не вичерпана і цілком можливим є її перегляд.
Консервативний настрій вищого керівництва країни викликаний не тільки цілком зрозумілою зацікавленістю у збереженні нинішнього обсягу владних повноважень. Річ у тому, що коли конституційні зміни все ж набудуть чинності, в країні неминуче виникне період нестабільності — «усихання й утруски» влади. Навряд чи варто говорити, що будь-яка дестабілізація небезпечна насамперед для правлячої еліти, що за будь-яку ціну прагне виконати свої передвиборні обіцянки.
Тому вже зараз прихильники реформи стурбовані тим, що громадську думку обережно готують до можливого зриву конституційних змін.
ВА-БАНК ВЛАДИ
На думку політолога Володимира Малинковича, всі розмови про можливість змінити ситуацію з допомогою референдуму суперечать Конституції України. «Порядок, згідно з яким повинні приймати закон про внесення змін до Конституції, був дотриманий. Єдина можливість не допустити набуття чинності цього закону — це рішення Конституційного Суду. Утім, я не вбачаю для цього підстав. Якщо таке рішення Конституційного Суду все ж буде, то впевнений, що воно буде викликане тиском зі сторони», — говорить Володимир Малинкович.
Заради справедливості слід відзначити, що закон про конституційні зміни прийняли на позачерговій, а не на черговій сесії парламенту, як того вимагає Основний Закон. Крім того, його не розглядали постатейно та проголосували в так званому пакеті, що також не передбачене чинною Конституцією. На противагу цій позиції можна навести той факт, що Конституційний Суд розглядає не порушення регламенту, а порушення конституційної процедури. Утім, за бажання можна знайти порушення процедури і розгляду, і прийняття, а також процедури набуття чинності. Проте головне не в цьому.
Визнання закону №2222 неконституційним здатне спричинити не лише зрив політреформи. Ті, хто програв, одразу поставлять під сумнів легітимність третього туру президентських виборів. Нагадаємо, до горезвісного «пакета» входив Закон про особливості застосування Закону про вибори президента під час голосування 26 грудня. Тому перегляд конституційної реформи в тій чи іншій формі може відкрити ящик Пандори.
До речі, нещодавно звичайний український суд ухвалив рішення, яким були визнані недійсними вибори мера в Одесі, і міським головою став опонент колишнього мера. До речі, перевибори не призначали. Справді, нащо зайвий раз витрачати бюджетні гроші? (А закон? Ми самі закон!..) Якщо ж перенести цю ситуацію на загальнодержавний рівень і провести якісь паралелі, то стає зрозуміло, що підігрівання інтересу до перегляду конституційної реформи абсолютно невигідне чинній владі. Іншими словами, набуття чинності змін до Конституції настільки невигідне правлячій еліті, що заради зриву цього процесу вона готова поставити на кін свою легітимність. Що такого страшного в переході до парламентсько-президентської республіки?
КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОКТЕЙЛЬ
Згідно з поправками до Конституції, уряд має сформувати коаліція фракцій і груп протягом місяця після парламентських виборів. З огляду на той факт, що політреформа передбачає імперативний мандат, де-факто у формуванні уряду братимуть участь лише лідери фракцій парламентської більшості. Це перший камінь спотикання, адже квотами на міністерські портфелі правлячій еліті доведеться ділитися з численними ситуативними союзниками. До того ж цілком імовірно, що прем’єром може бути призначений не лідер політичної сили, яка набрала найбільшу кількість голосів на виборах, а якась компромісна фігура.
По-друге, ті самі союзники, змовившись, можуть вийти з коаліції, створивши тим самим парламентську, а, отже, урядову кризу. Також велика небезпека того, що політичні переговори вестимуть не мовою компромісів, а мовою ультиматумів.
По-третє, сам Президент, побачивши, що парламент стає некерованим, може відкликати свою фракцію з більшості, що знову ж призведе до відставки уряду та нових парламентських виборів. До речі, причиною для подібних дій може послугувати звичайний конфлікт із прем’єром або урядом. У зв’язку з цим можна пригадати ситуацію семирічної давності в Росії — Держдума двічі відмовлялася призначати прем’єром Сергія Кирієнка, але втретє, під загрозою розпуску, погодилась. Іншими словами, маючи такий інструмент тиску, як розпуск парламенту, Президент фактично може провести через Верховну Раду будь-які рішення. А якщо до цього додати генпрокурора N, який очолюватиме армію прокурорів із вельми широкими повноваженнями, то отримаємо такий коктейль, що мало не буде.
Якщо підсумовувати вищевикладене, то набуття чинності конституційних змін може спровокувати цілу низку парламентських і урядових криз. Цілком можливо, представники нинішньої влади це розуміють і, критикуючи негативи політреформи, переслідують не тільки свої особисті інтереси. Утім, на думку Володимира Малинковича, нещодавні заяви Олександра Зінченка продиктовані виключно бажанням зберегти свої повноваження в нинішньому обсязі. Справді, після конституційної реформи Секретаріат Президента перетвориться, по суті, на звичайну канцелярію. Хоча впевнений, що й тут можна щось придумати.
Проте досить сумні думки навівають недвозначні та досить грубі натяки нинішньої влади, що вона прийшла «всерйоз і надовго». Навіть якщо це й так (дай їй Бог влади виконати всі свої обіцянки), мимоволі згадуєш французьке прислів’я: «Політики — як підгузки, їх треба змінювати регулярно та через ті самі причини».
КОМЕНТАРІ
Тарас ЧОРНОВІЛ («Регіони України»):
— Мені важко уявити, що нинішній Президент погодиться, та ще й перед виборами, взяти та втратити контроль над усім: над державою, над Верховною Радою, над урядом. На мою думку, що спостерігатиметься ціла низка інтриг, може, справді спробують заламати руки Конституційному Суду... Постараються зробити, щоб Конституційний Суд виніс яке-небудь рішення, абсолютно неправове — мовляв, тепер виявляється, що ці зміни до Конституції неправильні, їх не можна вводити. Це цілковитий абсурд, я сподіваюсь, суддям вистачить мужності, щоб цьому протистояти. Є й інший варіант. Влітку на нас може чекати колосальна адміністративна «ламка» в усіх напрямах. У такому випадку обов’язково станеться зміна прем’єр-міністра, бо Юлія Тимошенко, яка наближається до такого відповідального моменту, займаючи таку високу посаду, особливо небезпечна.
Борис БЕЗПАЛИЙ («Наша Україна»):
— Зміни до Конституції не слід приймати в революційному пориві. Я вважаю, що після виборів 2006 року, попри те, коли та як зміни до Конституції набудуть чинності, парламент повернеться до конституційних уточнень і у спокійній обстановці зробить необхідні речі юридично професіонально. Слід визнати, що «Наша Україна» погодилася на політреформу під тиском обставин Олександра Мороза. Напевно, тоді це було потрібне для консолідації суспільства. Проте мені здається, що наша Конституція, яка визнана не гіршою в Європі, вимагає не змін, а захисту. Рідко які Конституції мають таку деталізацію, як українська. Просто з нашою Конституцією ми жили, коли її інтерпретував один самодіяльний гітарист.
Георгій КРЮЧКОВ (КПУ):
— По-перше, ще під питанням, чи буде реформа, оскільки проти неї зараз організований масований виступ. У концептуальному плані все це, мабуть, озвучила Юлія Тимошенко. Проте, попри всі можливі негативи політреформи, ми колись повинні наближатися до європейських стандартів, якщо ми таку мету перед собою поставили. Я згодний із висловлюванням одного політика (Леоніда Кравчука. — Ред. ), що за нинішньої Конституції роги виростуть у будь-якого Президента, навіть найкращого. Для того, щоб зміни до Конституції набули чинності з 1 вересня, фракція комуністів голосуватиме за проект №3207-1. Це важливий закон, оскільки там ставиться питання про те, що виконавчу владу фактично здійснюватимуть виконавчі органи рад. Це також крок до стандартів нормальних демократичних держав.
Юрій КОСТЕНКО (УНП):
— Мені здається, що висловлювання політиків щодо референдуму — це підготовка громадської думки до можливості ситуації, коли на референдум виноситимуть безпосередньо проекти законів. Йдеться про те, чи мають рішення, прийняті на референдумі, силу закону, чи все- таки, як записано в Конституції, єдиним законодавчим органом є Верховна Рада. Ось суть звернення Президента до Конституційного Суду. Нащо це робиться? Гадаю, що це робиться в контексті ідей про схвалення нової версії Конституції безпосередньо на референдумі. Особисто я вважаю, що Конституція України дуже чітко регламентує те, які функції виконує референдум та які функції виконує законодавчий орган — Верховна Рада.
