Напередодні Дня незалежності Центр політичного аналізу газети "День" звернувся до низки відомих у країні та за її межами політиків, громадських діячів, науковців із питанням про оцінку ними шестирічного шляху України.
Григорій ГРАБОВИЧ, професор Гарвардського університету (США)
В західній опінії Україна за останні роки перетворилася з якоїсь загадкової напівварварської країни на нормальну цивілізовану державу. І це не тільки досягнення української дипломатії - сам Захід прагне стабільності в новій Європі й докладає зусиль, щоб Україна справді стала елементом такої стабільності. Щодо внутрішнього життя країни, то тут стільки негараздів, що це просто дивує. Здається, що державним і політичним лідерам бракує передусім волі, щоб зреалізувати щось позитивне. Немає реформ системи як такої, включно з реформою сфери науки, культурної політики. З мого погляду, погляду науковця-гуманітарія, відбувається певний регрес, порівняно з тим, що було шість років тому.
Микола ПЛАВ`ЮК, голова Організації українських націоналістів, останній Президент УНР в екзилі
Україна здобула за шість років не лише формально-юридичне визнання її статусу незалежної держави, а й стала справді активним учасником міжнародної політики. Прийняття Конституції, грошова реформа, започаткована приватизація - усе це слід вписати зі сторони позитивів. Крім загально відомих економічних і соціальних негараздів, хочу наголосити на двох основних негативах. Перше - пасивність людини-громадянина. У цієї людини й надалі залишилися рештки совєтської доби, коли за неї все вирішувала "держава. Другий основний негатив - це брак нової провідної еліти нації-держави, яка б мала візію майбутнього й знала, куди вона веде державу.
Іван ПЛЮЩ, народний депутат України, голова Верховної Ради України 12-го скликання
Соціологічні дослідження свідчать, що нині близько половини населення вважає, що спасіння України у власних руках. Мене це радує, бо ніхто не може, не повинен нікого годувати. Народ не треба годувати, треба створити умови, щоб він заробив собі, що їсти й пити. Мінусів значно більше. Ми показали Європі, що Україна - держава нестабільного законодавства, тут кожен день можуть змінюватися закони, ставки податків тощо. Крім прийняття Конституції, я не можу назвати іще чогось, що нинішня Верховна Рада зробила. Усіх прийнятих законів і постанов дуже багато. Але чи потрібні вони були?
Сергій СОБОЛЄВ, народний депутат України, лідер блоку "Вперед, Україно!"
Є така гарна фраза, що Батьківщину не обирають. Тому питання про мінуси незалежності в принципі не може бути поставлене. Можуть бути мінуси тих, хто реалізує державну політику. Який народ дозволить собі пов`язувати щось погане з тим, що вони існують в незалежній державі? Отже, оцінювати слід не шість років незалежності, а шість років невмілої політики лідерів незалежної України.
Стефан КОЗАК, професор Варшавського університету
Україна входить у міжнародний обіг, здобуває союзників і партнерів, в тому числі й економічних. І тут кілька слів треба сказати про українську економіку. Чомусь не реформується промисловість, панують застарілі технології, далі животіють немічні колгоспи та радгоспи. Росте неймовірна бюрократія. Державні службовці гендлюють хто чим може. Ці речі дуже дошкульні українським громадянам, але прикро й нам, поза Україною чути різні докори про ці недоліки. Є ще одне, чого ми всі повинні соромитися: ще й нині на державних будинках видніють серпи й молоти, ще й дотепер стоять пам`ятники тим, хто нищів Україну. А на це, між іншим, дивляться в світі й роблять висновки.
Петро СИМОНЕНКО, народний депутат України, перший секретар ЦК Компартії України
За принаймні двадцятьма параметрами оцінки нашої дійсності міжнародними організаціями можна зробити висновок: нема шести років незалежності України. Є шість років персонального існування мафіозних груп. Це всі ті, хто сьогодні грають фільм "Десять негренят" (невідомо, хто з них буде наступний) і хто шлях до демократії обрав через Африку. Це всі результати незалежності нашої держави.
Микола МИХАЛЬЧЕНКО, президент Української академії політичних наук
Усе ж таки шість років держава, добре чи погано, але стоїть. Проте нині багато людей, які бажають, щоб держава не стояла. І такий настрій викликано не політичними причинами, а економічними. З економічного боку розумних дій влади майже не видно. А ще велике занепокоєння викликає моральний бік подій останнього часу. Держава без моралі існувати не може. Влада без моралі завжди є злочинною владою. І таке інше. Отож песимізму в мене більше, ніж оптимізму. Але є й оптимістична можливість розвитку подій - коли країну очолить сильний лідер із сильною командою. Тоді держава справді відбудеться.
Наталя ВІТРЕНКО, народний депутат України, голова Прогресивної соціалістичної партії України
Незалежність будь-якої держави починається з економічної незалежності. Оскільки Україна була складовою частиною єдиного народно-господарського комплексу, то незалежність слід було будувати, не знищуючи свій потенціал, не блокуючи зв`язки з Росією та іншими республіками, а займаючись перекомутацією зв`язків, створенням паралельних виробництв, розвитком своїх пріоритетних галузей. А те, що зробили з Україною - це знищення економічної бази незалежності під волання про незалежність. На нас чекає перспектива Коморських островів, які звернулися до Франції з проханням знову стати колонією, бо вони не знають, що робити зі своєю незалежністю. Тому сьогодні ще є історичний шанс врятувати Україну, треба робити тільки одне: змінювати владу, курс економічних реформ і спрямовувати всі зусилля на розвиток власної економічної бази.
В`ячеслав ЧОРНОВІЛ, народний депутат України, голова Народного руху України
Кожний рік існування незалежної Української держави при всіх наших страшних проблемах утверджує нашу незалежність. Сьогодні можна говорити: незалежна Україна - це вже назавжди. Навіть якби, не дай Бог, прийшли ліві до влади, відновлення колишнього союзу не станеться. Уже навіть у зацикленій лівій психології якось відклалося, що Україна повинна бути Україною. Проте ми не зробили найголовнішого: демократичні сили не взяли владу в свої руки. Зовсім неважко було домогтися негайних виборів парламенту наприкінці 91-го чи бодай на початку 92-го року. Не важко здогадатися, що б то була за Верховна Рада, якою була б Конституція, коли б почалися реформи. А ми ту шокову терапію розтягли на тривалий час, реформи повзуть, а не йдуть, та ще й зигзагами.
