Для сучасного політкоректного світу антисемітизм, як і будь-яка інша форма расизму, неприйнятний. Проблемі неприйняття єврейської нації, яка сягає своїм корінням ще в часи середньовіччя, було присвячено «круглий стіл» «Антисемітизм у XXI столітті. Нові аспекти старого виклику», нещодавно зорганізований Ізраїльським культурним центром при Посольстві Держави Ізраїль. Учасники намагалися віднайти ліки, здатні вилікувати соціум від ксенофобії та антисемітизму.
На думку директора Інституту філософії НАН України Мирослава Поповича , якому надали можливість висловитися першим, не варто дивуватися ксенофобським настроям різних народів. Це початковий звіриний атавізм, що залишився з далекого минулого, і водночас ознака надзвичайно низької загальної та політичної культури сучасності. Що стосується ситуації в Україні, то ілюстрацією може служити «шкала Богардуса» (переваги при виборі супутника життя іншої національності). За останніми даними Інституту соціології НАН, євреї у наших громадян на другому місці після росіян і українців, які розглядаються як єдина група, та інших слов'янських народів. Тобто, як відзначив академік, перевагу, наприклад, полякам віддають рідше, ніж євреям. Це характеризує картину, що склалася, в Україні, де, на відміну від Росії, практично немає ультраправих політичних рухів. Але ситуація з газетою «Сiльськi вісті» дала зрозуміти, що і в Україні в антисемітизму періодично виникає «друге дихання». Мирослава Поповича, за його словами, дуже засмутив той факт, що деякі українські політики, які допустили появу подібних публікацій у близькому їм за поглядами виданні, «знаходяться на такому примітивному рівні ментальності». Тим часом і в Європі чітко простежується відхід праворуч масового електорату насамперед внаслідок засилля емігрантів зі Сходу.
«Україна й Ізраїль знаходяться між двох вогнів, між двома супердержавами», — заявила президент Міжнародного товариства «Україна — Ізраїль» Лариса Скорик . Україна зараз у тому ж становищі, що й Ізраїль у 1948 році, коли ця країна вибрала прозахідну зовнішньополітичну орієнтацію. Наслідком цього кроку був крен СРСР у бік арабського світу і зумисне створення неймовірних проблем Ізраїлю в цьому регіоні. Сьогодні так само будь-який явний рух України у бік Європи та США щоразу супроводжується антиукраїнськими діями. «Україна, в порівнянні з «чекістською» Росією, дуже толерантно ставиться не тільки до євреїв, а й до представників інших національностей», — сказала Лариса Скорик.
Нагадавши присутнім, що Україну ніколи не звинувачували в антисемітських випадах, проректор Міжнародного Соломонового університету (МСУ) Леонід Мацих загострив увагу на подіях, що відбуваються в західній цивілізації, яка вважається опорою і надією лібералізму й демократії. Виявляється, далеко не все, що відбувається в сучасній Європі, вписується в рамки наших уявлень про лібералізм, демократію і толерантність. «Саме Західна Європа, хоч як це парадоксально, сьогодні стала одним із головних вогнищ найрадикальнішого антисемітизму», — заявив проректор МСУ. Причому осереддям таких поглядів є не футбольні фанати, не відвідувачі пивниці чи люмпени, а інтелігенція і професура, яка не гребує провокаціями проти своїх же колег по університету. І це набуває форми чітко спланованої обструкції. Звичайно ж, за словами Леоніда Мациха, будь-який тоталітаризм чреватий ксенофобією, але, як з'ясувалося, і ліберальна державна практика — аж ніяк не панацея. Зараз, за статистикою, країни, які по праву пишаються своїм демократичним розвитком (Франція, Німеччина, Англія і навіть Голландія), поповнюють списки найчорніших антисемітських ексцесів, а згідно з останніми опитуваннями громадської думки в Європі, Ізраїль — причина всіх світових проблем. Звідки такий настрій? Проректор МСУ вважає, що в цій ситуації інтелігенція не повинна залишатися осторонь. Адже хто, як не вона, повинен формувати громадську думку?
Говорячи про походження антисемітизму, радник Посольства Держави Ізраїль в Україні Алік Надан , підкреслив, що практично не змінюється нічого, залишається та ж основа. Однак сьогодні нападки на єврея-індивідуума переходять на Ізраїльську державу в цілому, причому використовуються більш сучасні методи пропаганди. «Євреї поза Ізраїлем набагато менш чутливі до проявів антисемітизму, ніж люди інших національностей, що їх оточують», — відзначив Алік Надан. Якби сьогодні не було такої політизації антисемітизму, прояви побутового антисемітизму не мали б такого резонансу. Хоч радник ізраїльського посла не заперечував той факт, що і з боку євреїв може демонструватися «зайва чутливість», йому все ж неприємно спостерігати пасивність і відсутність адекватної реакції європейського співтовариства у вирішенні перелічених проблем. Необхідно розуміти, що це проблема не асимільованих євреїв, а того суспільства, де вони живуть, тому що подібні ворожі погляди в результаті виллються в примітивні акти насильства і щодо інших націй. На цей рахунок радник Посольства Держави Ізраїль в Україні схвально відгукнувся про президента Франції Жака Ширака, який, як відомо, відверто засуджує антисемітизм і виступає за збереження світськості власної країни.
Порівнюючи нашу державу з європейськими країнами, журналіст Дмитро Корчинський погодився з Леонідом Мацихом у тому, що Україна — безпрецедентно толерантна країна. Хоч джерела цієї толерантності, цілком можливо, криються в надмірній індиферентності. Серйозні ексцеси, яких поки ще не було, ймовірні в міру подальшої інтеграції України у світові процеси. Дійсно, антисемітизм сучасної Європи, на думку гостя, — це не класичний антисемітизм минулого, не прагматичний антисемітизм Сталіна, це нове явище академічного середовища — інтелігентський антисемітизм. І це пов'язане не стільки із збільшенням кількості мусульман у західній Європі та у світі в цілому, скільки з тим, що ми не розуміємо світові процеси ні у фізичному, ні в соціологічному значенні. А нерозуміння, як правило, породжує агресію. Простіше кажучи, антисемітизм — результат спрощеного погляду на навколишній світ. Дмитро Корчинський побоюється, що антисемітизм буде однією із найбільш популярних ідей ХХI століття, і це, без сумніву, пов'язано з активним поширенням радикального ісламу. «Ми живемо в епоху ісламської революції», — констатував він. Світові релігії будуть творити ХХI століття всупереч технологіям чи з допомогою них. Зараз дуже легко створити радикальне екстремістське угруповання саме на принципах ісламського фундаменталізму. «Це легко, це технологічно», — зробив висновок гість, додавши, що для мусульманського екстремізму антисемітизм є необхідною складовою. Це велика небезпека не тільки для євреїв, а й для всіх, оскільки антисемітизм плодить подальше нерозуміння.
Дуже важко вигадати для антисемітизму іншу личину, вважає виконавчий віце-президент Конгресу національних общин України Йосиф Зісельс , але зі зміною державних форм і соціальних моделей видозмінюються також і моделі виживання народів. Тому для євреїв важливо, що Україна як нова модель обрала суверенну державу з власною політичною нацією, адже ще кілька десятків років тому Україна була оплотом державного антисемітизму в СРСР. Тільки за допомогою повноцінного громадянського суспільства можна витіснити антисемітизм на маргінес суспільного життя. Що стосується європейського антисемітизму, то, на думку Йосифа Зісельса, це культурний код західної християнської цивілізації. В епоху Просвітництва вдалося пом'якшити акценти і накласти на ці стереотипи шар лаку, який сьогодні «знято» арабською еміграцією і економічними проблемами Європи. Тобто ми сьогодні опинилися перед обличчям «нового європейського антисемітизму», суть якого залишилася тією ж самою, що й кілька сотень років тому. «Антисемітизм — це хвороба суспільства, і, як соціальному явищу, йому місце на узбіччі суспільного життя», — завершив свій виступ Й. Зісельс.
Учасники «круглого столу» зійшлися на тому, що ліків від цього соціального явища не існує, але пом'якшити ситуацію може тільки найбільш проінформована і цивілізована частина суспільства будь-якої країни, де існує негативне ставлення до євреїв. Іншими словами, всі надії поклали на інтелігенцію... У зв'язку з цим не можна не пригадати відомого американського економіста Йозефа Шумпетера , який вважав цю соціокультурну групу найбільш реакційною і до того ж «закономірно зацікавленою в соціальних заворушеннях»...
