14 — 17 липня в Цюріху (Швейцарія) відбулися переговори, де йшлося про шляхи об’єднання трьох церков українського православ’я — Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). У цюріхській зустрічі взяли участь представники Константинопольського та Московського патріархатів, а також представники двох незалежних церков — УПЦ КП і УАПЦ. Від Константинопольського патріархату були присутні митрополит Халкидонський Мелітон (Секретар патріаршої Канцелярії) та митрополит Іоанн Пергамський. Від Московського патріархату — митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил (Голова Відділу зовнішніх церковних відносин), а також митрополит Одеський та Ізмаїльський Агатангел. УПЦ КП представляли архієпископ Даніїл та єпископ Димитрій; УАПЦ — першоієрарх митрополит Мефодій і архієпископ Андрій. Підкреслимо, що це була перша з часів розколу початку 90-х років офіційна зустріч московських ієрархів із українськими «неканонічними» єпископами.
Відзначимо також тих, хто був відсутній на зустрічі, хоча попередньо передбачався. Це, по-перше, представник держави Україна в особі Голови Держкомітету в справах релігій д-р Віктор Бондаренко. Необхідність його присутності мотивувалася тим, що держава є гостро зацікавленою у припиненні православної схизми та всіх пов’язаних з нею проблем. Та проти присутності високого державного чиновника категорично заперечила московська сторона, спираючись на принцип відокремлення церкви від держави. З приводу виключення п. Бондаренка з числа переговорних сторін українські єпископи заявили протест.
На цюріхських переговорах формально не була представлена також УПЦ МП. Між тим останній Архієрейський Собор цієї церкви висловився за необхідність своєї участі у цій зустрічі. (Ця вимога Собору — дещо нове у стосунках між єпископатом УПЦ МП і Московською патріархією, яка звичайно представляє цю церкву у зовнішніх справах, попри її — церкву — декларовану автономію. — К.Г .) Втім, до Цюріху Київську метрополію не запросили. З другого боку, тут не все так однозначно, адже єпископи УПЦ МП є також членами Архієрейського Собору Московського патріархату. Через те важко сказати, кого в Цюріху представляв Одеський митрополит Агатангел — УПЦ МП чи, власне, Московську патріархію. Судячи, однак, з того, що доповідати про результати зустрічі митрополит Агатангел з Цюріху поїхав до Москви, а не до Києва, вимога Собору УПЦ МП ще не почута.
На переговори, на жаль, журналістів не запросили. Та завдяки люб’язній згоді одного із активних учасників цюріхської зустрічі — єпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія (вікарія Київської єпархії, намісника Св. Михайлівського Золотоверхого монастиря, ректора Київської Духовної академії та семінарії) відповісти на запитання газети «День», ми маємо можливість більш- менш детально поінформувати наших читачів про перебіг та результати цюріхської зустрічі.
— Ваше Преосвященство, прошу сформулювати головну мету зустрічі у Цюріху.
— Там розглядалися два взаємозв’язані питання. По-перше, можливі шляхи об’єднання українських церков, а по-друге, визнання майбутньої єдиної Церкви Повнотою світового православ’я. Обидві проблеми надзвичайно складні, багатоаспектні й не вирішуються на одній зустрічі.
— Чи змогли УПЦ КП та УАПЦ перед поїздкою до Цюріха на таку відповідальну зустріч виробили спільну позицію? Чи кожна церква виступала зі своєю програмою дій?
— Представники двох незалежних українських церков їхали до Швейцарії як одна делегація, маючи спільну думку стосовно всіх основних питань. На жаль, під тиском представників Московської патріархії нас не визнали там єдиною делегацією. Константинопольські та московські єпископи склали мовби комісію, яка обговорювала ситуацію з представниками кожної української Церкви окремо. Взагалі, московські єпископи постійно наголошували на тому, що «не треба поспішати з об’єднанням» і з незадоволенням закидали Фанару (Резиденція Константинопольського патріархату. — К.Г. ) те, що за його сприяння УПЦ КП та УАПЦ вже майже об’єдналися. Ми дійсно порозумілися стосовно всіх суттєвих проблем.
— Які шляхи об’єднання та визнання пропонує Московська патріархія?
— Це ті самі, добре всім знайомі положення. По-перше, наголошення на «канонічному» шляху, під яким Московська патріархія розуміє одне — «Поверніться в лоно матері-церкви і покайтеся!», трактуючи таким чином всіх незалежних українських православних як єретиків-розкольників.
Другою традиційною умовою і постійним каменем спотикання є особа Патріарха Філарета, першоієрарха УПЦ КП. Зречення ним патріаршої кафедри ставиться як передумова подальшого процесу об’єднання. Хоча очевидно й логічно, що визначитися з кандидатурою і обрати Патріарха має саме об’єднавчий православний Cобор.
Добре сказав представник Константинополя митрополит Пергамський Іоанн: «Тут вирішується щось на зразок горезвісної проблеми: «Що є першим — яйце чи курка?» На мою думку, наші київські брати більш праві — спочатку треба вирішити глобальну проблему — об’єднання і визнання Церкви. А потім Церква сама обере собі Предстоятеля».
Впевнений, що особистість Патріарха Філарета слугує супротивникам об’єднання — в Україні і в Москві — вельми зручним контрдоказом, завжди готовою вимовкою, зачіпкою. Аби не говорити по суті, затягувати справу. (Якби трапилося так, що цю умову було б виконано, негайно було б знайдено щось інше, так само категоричне. — К.Г. )
— Цікаво знати, яка атмосфера царювала на зустрічі, як московські єпископи поводилися стосовно «неканонічних»?
— Особливо підкреслю, що переговори мали дійсно дипломатичний характер. Будь-яких звинувачень, грубої конфронтації не було. Митрополит Кирил («Міністр закордонних справ» РПУ. — Ред. ) — то взірець дипломатії, і нам варто повчитися у нього, як треба захищати інтереси своєї церкви. Таке ж враження справляє Секретар патріаршої канцелярії Константинопольського патріархату митрополит Мелітон, з яким я був знайомий і раніше.
Важливим, думаю, є й те, що нас, українців, прийняли і привітали, як і належить приймати єпископів, як завжди зустрічаються єпископи (зокрема, обнімають один одного). Ситуація, однак, весь час була напруженою, доводилося стежити за кожним жестом, обдумувати кожне своє слово. Всі, в тому числі й митрополит Кирил, начебто були згодні в тому, що треба об’єднуватися, але тільки так, як хоче Москва — «канонічним» шляхом, який нікуди не веде.
Загалом, московська делегація поводилася дещо відсторонено; можна було зрозуміти, що вона не хоче дійсно ангажуватися у процес розв’язання українських проблем. Зокрема, делегація фактично не навела логічних, конструктивних аргументів «за» чи «проти», не оприлюднила своєї генеральної програми дій стосовно українських справ. На відміну від Константинопольського патріархату, який вочевидь намагається зрушити нашу справу з мертвої точки, вважаючи українську схизму ненормальним явищем.
— Чи було прийнято якийсь документ за результатами переговорів?
— Ні. Очевидно, через те, що московська делегація не хоче називати — на папері — нас єпископами, а наші Церкви — церквами. Єдине прийняте рішення — зібратися 28 жовтня у тому ж місці й у тому ж складі для продовження розмови.
Думаю, що головним результатом Цюріха є, фактично, початок обговорення — так чи інакше, гірше чи краще — українських церковних проблем за участю Московської патріархії. Це ставить крапку повному ігноруванню з боку Москви наших зусиль до об’єднання та визнання. Підтримку ж Константинопольського патріархату, його зацікавленість у наших справах ми відчули значно раніше, відчуваємо і сьогодні. Хоча Константинополь продовжує наполягати на тому, аби вирішувати наші справи за участю Московської патріархії.
— Чи не згадувався на зустрічі візит до України Римського папи Івана Павла II?
— Так. Митрополит Кирил висловив жаль з того приводу, що православні України й Москви не виробили спільної точки зору на цей візит. (Іншими словами — що Україна не послухалася Москви. — Авт. ) На думку митрополита Кирила, вельми негативні наслідки цього візиту Україна може невдовзі відчути у своєму політичному житті — за результатами наступних виборів: «Тогда может наступить откат». (Чи Митрополит має на увазі перемогу комуністів, які підтримали противників візиту? — Авт. ) Москва також звинувачує — абсолютно безпідставно — Патріарха Філарета у тому, що, зустрівшись з Папою, він підтримав розповсюдження в Україні греко-католицької церкви. Це просто абсурдно!
— Як, на вашу думку, чи приїде до Києва на святкування 950-річчя заснування Києво-Печерської лаври Московський Патріарх Алексій II, про що сьогодні багато говорять?
— Важко судити напевно. По-перше, Патріарх захоче бути впевнений у тому, що його в Києві приймуть дійсно масштабно. (Інакше і бути не може — після візиту Римського Папи.) З другого боку, не виключена можливість масових протестів проти приїзду Московського Патріарха; протестів, які можуть затьмарити урочистості державного рівня — 10-річчя Незалежності України. Патріарх Алексій має згадати, як «гостинно» його приймали в Києві 1992 року, і подумати.
— Повертаючись до Цюріха, — як Ваше Преосвященство розцінює загальні перспективи об’єднавчого процесу?
— Я — оптиміст. Тим більше зараз, коли наші церкви вийшли, зрештою, з ізоляції після 10-и років повного остракізму. І розпочали активний, хоча й дуже складний, переговорний процес. Складний і багатоетапний. Першим практичним — і дуже важливим — етапом має стати визнання канонічності єпископату УПЦ КП і УАПЦ. Нині Константинопольська патріархія вивчає відповідні церковні документи стосовно канонічності єпископських свячень.
Хотів би підкреслити ще одне. Так склалися історичні обставини, так натерпілися наші люди, що сьогодні ні Київський патріархат, ні Українська автокефальна церква не приймуть не тільки автономії, але навіть автокефалії з рук Московського патріархату. Наша паства не прийме.
